30 вересня

Тарас Шевченко

Дожидаючи непроханого гостя – п. поліцмейстера, я запропонував сеанс моєму доброму господареві Павлові Абрамовичу Овсянникову. Портрет був закінчений до другої години досить вдало, а п. Лапа (так він прозивається) до нас не завітав. Погода чудова. Я вийшов на бульвар. Серед іншої публіки я зустрів на бульварі дітей – три дівчинки та хлопчика. Гарнесенькі і жваві діти. їх одяг здався мені і дивний, і мізерний. На дівчатках були якісь коротесенькі легенькі діряві мантильки дворянсько-німецького крою, рученята голі, ноги майже босі. На хлопчику вовняний сірий бриль з пером, така сама, що й на дівчатках, мантилька, а черевики ще гірші. Взагалі вони мені здались подібні до трупи дітей-комедіантів. Я дійшов з ними до цукерні, купив їм за коповика солодких пиріжків і познайомився. Зовуть їх: Катя (найжвавіша), Надя й Дуня, а хлопчика – Саня. Вони – діти якогось Арбенева, театрального музики. Отже, я не дуже помилився. Прощаючись, вони запросили мене до себе в гостину, і я, звичайно, обіцяв прийти.

Розпрощавшись із дітьми, я згадав Олексія Панфиловича Панова, кріпака-Паганіні з «Князя Пожарського». Він зимує в Нижньому і мешкає десь напроти архієрейського дому. З Георгіївської набережної пішов я до архієрейського дому, щоб знайти помешкання й одвідати мого улюбленого віртуоза. Одначе, помешкання віртуоза я не знайшов, а по дорозі зайшов до архієрейського саду.

Це – здебільшого липовий, огорожений дерев’яним парканом гай, а серед нього пишається величезний триповерховий будинок, наче казарма (архієрейська «келія»). Недалеко від будинку між деревами – альтанка з дзвонами, а на другому боці також між деревами – чотири вулики, оздоблені, як надмогильні пам’ятники. Скрізь – пусто й сумно; фізична гниль і моральний застій відбивається на всьому. Гидко! Прийшовши додому, я на сон грядущий прочитав «Рассказ маркера» графа Толстого. Фальшована простота цього оповідання надто очевидна.