19 вересня
Тарас Шевченко
Не хвалися, йдучи на рать,
А хвалися, йдучи с рати.
Учора ввечері подорожники й подорожниці заграли по останній пульці преферансу в кают-компанії «Князя Пожарського». Розрахувалися й розплатилися до шага за всі пульки, заграні підчас рейсу, себто від 22 серпня. Покінчивши цю справу, сіли за вечерю, зготовлену з останньої провізії. Повечеряли, звичайно, востаннє в кают-компанії. Випили останній херес, мадеру і, здається, шампанське. Склали проект завтрішнього обіду в Нижньому Новгороді й розійшлися спати. Добре!
На світанку «Князь Пожарський» підняв котвицю, свиснув, пирснув і весело залопотів своїми величезними колесами. Добре! Береги швидко змінюють свої контури. Пролітаємо ми повз мальовничо положене село Зименку дідича Дад’янова, що вславилось такою подією: минулого літа, коли достигло жито і пшениця, мужиків вигнали жати, а вони, щоб одразу спекатись панщини, підпалили збіжжя з усіх боків під сприятливий вітер. Шкода, що ярина не поспіла, а то б і з нею заразом покінчили. Радісна подія! Так ось летимо ми щодуху повз те славне село, аж гульк! ліве колесо перестало вертітись, і «Князь Пожарський» дельфін обернувся в черепаху. «Що сталось?» – загомоніли всі нараз. «Шатун тріснув!» – гукнув у відповідь самотній голос машиніста.
Я зміркував, що перед вечором ми не будемо в Нижньому Новгороді, чи то пак до вечора не будемо обідати. Зміркувавши таке, я пішов до капітанської світлиці, випив добру шклянку цитринівки, закусив решткою новопетровської шинки, взяв якусь газету, ліг та й заснув собі з Богом. Прокидаюсь, а наш «Князь Пожарський» стоїть собі, теж із Богом, на Телячому броді. Собачий брід якось переліз, а Телячий не під силу було. Що робити? «Паузитися», себто перевантажуватись. Пауза ця тягнеться й досі, себто до першої години вночі. А подорожники й подорожниці розважаються натщесерце в розгардіяша, дожидаючи нижегородського обіду.