15 вересня
Тарас Шевченко
Проспав я рівно до дев’ятої години ранку. Треба думати, що це сталось зо мною під глухий гуркіт «Князя Пожарського», бо давніше зо мною цього не траплялося, навіть і під нетверезу руку. Це навдивовижу довге спання закінчилося препоганим сном: нібито Дубельт із своїми помічниками Поповим і Нордстремом у свому затишному кабінеті перед запаленим коминком даремне навертав мене на путь істини, загрожував тортурами, та врешті плюнув і назвав мене недолюдком. Ледве встиг він промовити цей милий епітет, як з’явився в парадному мундмрі капітан Косарев і зробив мені догану, мало не б’ючи мене за те, що я спізнився на вправи. Тим і закінчився цей ганебний сон. Мене збудив брязкіт котвиці, а власне ланцюга, що спадав перед Ураківською переміллю.
Користуючись цією недовгою зупинкою і довгою, повільною переправою через цю Ураківську переміль, я нарисував білим і чорним олівцем, досить вдало, портрет Михайла Петровича Комаровського, майбутнього капітана майбутнього пароплаву О. Сапожникова, – за те, що він подарував мені свої оксамитові теплі чоботи.
У десятій годині ввечері «Князь Пожарський» закотвичився перед Грємячівською переміллю.
За вечерею Ніна Олександрівна наївно розповідала зміст «Дон Жуана» Байрона, що його вона цими днями прочитала у французькому перекладі. І ще миліше й наївніше просила свого чоловіка вчити її англійської мови.