Наймичка
Тарас Шевченко
Примітки
Джерело тексту:
– чорновий автограф (Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 95).
Рукопис на 64 аркушах паперу, за авторською нумерацією – на 31 складеному вдвоє аркуші (Шевченко не рахував одинарних додаткових аркушів після 23 (1-2) та 31 (3-4)). Назва повісті написана олівцем. Неоднаковий почерк, різної товщини перо, різні відтінки чорного чорнила, олівець, папір кількох гатунків, додатковий аркуш після аркуша 23 (1-2), вставка на смужці паперу до сторінки 14, залишені чистими сторінки 18 (4) та частини сторінок 23 (2), 23 (4), 24 (4), 30 (1) свідчать, що Шевченко працював над рукописом з перервами. На полі аркуша 17 (4) автографа дрібнішим почерком і тоншим пером він написав речення: «Вы делаете мне зло, потому что не можете сделать добра». Це речення, не введене до твору, очевидно, стосується вміщених поряд з ним на основній частині сторінки запитань корнета до Лукії: «Скажи, Лукеюшка, за что ты меня не любишь, зачем ты от меня прячешься всякий раз, когда я сюда приеду?», «За что я тебе вдруг немилым стал?» і є заготовкою для дальшої роботи над повістю. Текст твору остаточно не викінчений: не уніфіковано імена деяких персонажів, на початку повісті йдеться про постій драгунів, які далі називаються уланами, в окремих реченнях не вистачає необхідних за змістом слів, іноді, навпаки, слово повторюється [двічі, є випадки граматичної неузгодженості, пропусків складів, літер, деякі слова недописано тощо.
Подається за автографом. Пропуски заповнюються введенням редакторських кон’єктур в квадратових дужках. Імена персонажів уніфікуються, неузгодженості виправляються.
Повість «Наймичка» написана на засланні. Документальних свідчень про роботу Шевченка над цим твором не збереглося. 19 лютого 1844 р. Шевченко перебував у Москві, на що вказує авторське датування вірша «Чигрине, Чигрине…» в альбомі «Три літа»: «19 февраля 1844. Москва». Повертаючись 1844 р. з України до Петербурга, він приїхав до Москви не пізніше 10 лютого і загалом пробув у місті понад тиждень. 23–24 лютого поет, імовірно, вже дістався Петербурга (див.: Жур П. Літо перше: з хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. – К., 1979. – С 239–245). До Переяслава Шевченко вперше приїздив у серпні 1845 р. 13 листопада 1845 р. він написав там поему «Наймичка». Можливо, саме цей факт і спричинився до того, що в автографі однойменної повісті Шевченко назвав Переяслав місцем, де начебто її було створено.
У повісті докладно описуються археологічні пам’ятки Полтавщини, які Шевченко вивчав восени 1845 р. за завданням Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві (Київської археографічної комісії). Опис давніх курганів у «Наймичці» відповідає археографічній нотатці «Миргород», складеній у жовтні 1845 р.:
«Между г[ородом] Миргородом и местечками Богачкой, Устывицей и Сорочинцями все возвышенности заняты разной величины укреплениями, я насчитал более сорока, исключая сторожевых курганов, некоторые из них имеют названия, как-то: Мордачевы, Дубовы, Королевы, но когда, для чего они построены – народное предание молчит. Самое огромное из этих укреплений – это Королевы могилы, близ местечка Сорочинец».
Шевченко вперше побував на Миргородщині 1845 р.
У повісті згадано про відновлення Густинського монастиря, який мала намір відвідати Лукія: «…Она хотела зайти в Густыню, в то время только возобновлявшуюся». Офіційне відкриття Густинського монастиря відбулося 15 травня 1844 р. (Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. – М., 1948. – № 8. – С. 71), отже, у лютому 1844 р. Шевченко не міг би цього написати. Поет відвідав Густиню наприкінці червня 1845 р. й виконав три малюнки монастирських споруд («В Густині. Церква Петра і Павла», «Брама в Густині. Церква св. Миколи», «В Густині. Трапезна церква»), які свідчать, що й через рік після відкриття цієї пам’ятки архітектури відбудова її була ще далекою від завершення.
Фіктивність поставленої Шевченком дати створення «Наймички» підтверджується наявністю в ній місць, в яких відбилися враження і настрої поета, безпосередньо пов’язані із засланням. Такою є згадка про «необитаемые бесплодные и безводные степи киргизские», близька за змістом до описів степу в написаній 1847 р. в Орській фортеці поезії «А. О. Козачковському» й особливо природи та рельєфу біля Новопетровського укріплення в листах до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р.: «Настоящая пустыня! песок да камень; хоть бы травка, хоть бы деревцо – ничего нет» та до А. І. Лизогуба від 16 липня 1852 р.: «Пустыня, совершенная пустыня, без всякой растительности, песок да камень».
Інший характерний для Шевченкових творів та листування часів заслання мотив зустрічається наприкінці повісті. Розповідаючи про чумакування з батьком в дитячі роки, він пише:
«Грустно мне! Печально мне вспоминать теперь мою молодость, мою юность, мое детство беззаботное! Грустно мне вспоминать теперь те степи широкие, беспредельные, которые я тогда видел и которых уже не увижу никогда».
Сповнена непідробної щирості безпосереднього почуття, ця згадка не мала жодного реального підґрунтя 1844 р., після подорожі Шевченка по українських містах і селах 1843–1844 рр. і перед задуманими ним новими подорожами, пов’язаними з реалізацією замислу «Живописной Украины», проте цілком відповідала тяжкому душевному стану засланого поета. «…Пришли Кониського, добрее зробиш діло, – просив Шевченко О. М. Бодянського в листі від 3 січня 1850 р., – нехай я хоч читатиму про нашу безталанную Україну, бо я вже її ніколи не побачу!» (див. також лист до А. І. Лизогуба від 16 липня 1852 р., вірші «Ой гляну я, подивлюся…», «Заросли шляхи тернами…», «Лічу в неволі дні і ночі…» та ін.).
Про фіктивність датування «Наймички» 1844 р. свідчить також зауваження Шевченка на початку повісті «Капитанша». Описуючи свою подорож з Москви в Україну навесні 1845 р. й згадуючи, як нудно було йому їхати, Шевченко відзначив: «В то время я повестей еще не сочинял».
Непрямим підтвердженням того, що «Наймичка», як і інша Шевченкова повість «Варнак», датована з конспіративних міркувань 1845 р., були написані на засланні, є відсутність згадок про них у листуванні поета та його сучасників 1840-х років, у мемуарній літературі про цей період його життя. В листі до О. Я. Кониського зі спогадами про Шевченка А. О. Ускова зазначала, що він читав у Новопетровському укріпленні повість «Наймичка» «якось на святах або в самому кінці р. 1853, або з самого початку р. 1854» [йдеться про Різдвяні свята; лист А. О. Ускової не розшукано, цитується за книжкою: Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. – Львів, 1898. – Т. 1. – С. 114].
Про те, що «Наймичку» написано на засланні, свідчать характерні для цього періоду Шевченкової творчості почерк та папір автографа, в якому трапляються аркуші того самого гатунку, що й в автографах повістей «Близнецы» і «Художник», створених у Новопетровському укріпленні відповідно в 1855 і 1856 рр.
Спробу довести, що авторське датування перших повістей Шевченка не є фіктивним і «Наймичка» та «Варнак» справді були написані до арешту їх автора, зробив С. Дмуховський у книзі: Повести Т. Г. Шевченко «Наймичка» и «Варнак»: К вопросу о времени написания повестей. – Днепропетровск, 1958. Його аргументи не були підтримані більшістю дослідників. Критичний розгляд роботи С. Дмуховського див. у книзі: Кодацька А. Ф. Однойменні твори Т. Г. Шевченка. – К., 1968. – С. 86–124.
Час роботи Шевченка над повістю «Наймичка» визначається орієнтовно 1852–1853 рр. Прибувши до Новопетровського укріплення 17 жовтня 1850 р., поет поступово встановлює добрі стосунки з комендантом А. П. Маєвським, а після його смерті в грудні 1852 або січні 1853 р. – з І. О. Усковим, призначеним 1853 р. на посаду коменданта. Перший відомий нам лист Шевченка з Новопетровська датовано 12 січня 1851 р.; поет просив адресата В. М. Репніну писати йому на ім’я А. П. Маєвського. В травні – вересні 1851 р. він брав участь у Каратауській експедиції. Найімовірніше, Шевченко почав працювати над російськими повістями після повернення з неї. Авторські дати – «1844» і «1845» – під першими повістями «Наймичка» і «Варнак» мали запобігти можливим звинуваченням на адресу поета у порушенні царської заборони писати і малювати в разі, якби у нього виявлено рукописи, наступна повість «Княгиня» створена, очевидно, відразу після «Наймички» та «Варнака» (вже при І. О. Ускові, який дав негласний дозвіл на працю Шевченка – письменника і художника), хоч і підписана псевдонімом «К[обзар] Дармограй», має точну дату – 1853 р.
Вперше згадано про «Наймичку» в повідомленні М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка – «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке» (Основа. – 1862. – № 3. – С. 142), де описано автограф, який зберігається в Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Вперше повість надруковано за цим автографом у журналі «Киевская старина» (1886. – № 8. – С. 577–612; № 9. – С. 1–36). Публікація містить значну кількість неточностей. Певна частина їх виникла внаслідок неправильного прочитання окремих слів, наприклад, в автографі: «школа вещь, коли ты хочешь знать, не малая» (арк. 74), в «Киевской старине»: «школа возня, коли ты хочешь знать, не малая» (№ 8, с 594); в автографі: «какая за тебя, безусого, выйде. Разве какая бессережная!» (арк. 282_3), в «Киевской старине»: «какая за тебя без усего выйде, разве какая бесприютная!» (№ 9, с. 31) та ін. Нерозбірливо написану в автографі частину речення після слів «жандарм на тройке» (арк. 19) в першодруці випущено беззастережно (№ 9, с 10).
Більшість відмін від автографа повісті в публікації «Киевской старины» спричинена довільним редагуванням Шевченкового тексту. Правка мала переважно стилістичний характер і виявилась у заміні порядку слів, заміні, доповненні й, навпаки, опущенні окремих слів у реченні, наприклад
в автографі | в «Киевской старине» |
«Виха означает конюшню» (арк. 24) | «Вихи означают конюшню» (№ 8, с. 582) |
«зеленеет небольшой гай (роща), как бы оазис в пустыне аравийской (красно сказано!)» (арк. 34) | «зеленеет небольшой гай (роща), как бы оазис в пустыне аравийской» (№ 8, с. 584) |
«потом села на ковер» (арк. 92) | «потом села на килим» (№ 8, с. 597) |
«Дытыну розбудиш своим проклятым хохотом» (арк. 16) | «Дытыну разбудишь своим проклятым смехом» (№ 9, с. 3) |
«– На, забавляй его по-своему, – и он передал Марка Марте» (арк. 17) | «– На, забавляй его по-своему, – сказал он, обратясь к Марте, и передал ей Марка» (№ 9, с. 6) |
«И она выбежала из хатки» (арк. 20) | «сказала она и выбежала из хаты» (№ 9, с. 18) і т. д. |
Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». – Киев, 1888. – С. 63–132. Текст подано за першодруком; використано його набір. Уперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повна збірка творів: У 5 т. – К., 1939. – Т. 3. – С. 1–82, де здійснено першу наукову публікацію повісті за автографом.
У повісті використано фабулу однойменної поеми. В цьому творі Шевченко продовжив розробляти тему трагічної долі зведеної представником вищого суспільного стану жінки з народу, поширену в світовій, зокрема й російській та українській, літературі кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (С. Річардсон, Д. Крабб, У. Вордсворт, Г. Бюргер, М. Карамзін, Є. Баратинський, Г. Квітка-Основ’яненко). Одна з центральних тем Шевченкової творчості (поеми «Катерина», «Слепая», «Відьма», «Марина», повість «Капитанша») – тема покритки в «Наймичці» розкривається в новому аспекті: зображенні морально-психологічної драми матері позашлюбної дитини, змушеної заради її щастя приховувати своє материнство.
Найближче за фабулою до Шевченкової повісті стоїть «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ’яненка, проте героїня Г. Квітки сама виховує свого сина, отже, у побудові головної сюжетної ситуації Шевченко був цілком оригінальним. Безперечною є ідейна відмінність «Наймички» від близьких їй за темою творів інших письменників. Соціальна знедоленість покритки, її моральна вищість над офіцером-спокусником, що уособлює чужий українському народові національно-етичний світогляд, життєвість зображуваних явищ у Шевченка розкриті набагато переконливіше, ніж у творах Карамзіна, Баратинського, Квітки-Основ’яненка. Є певна генетична і типологічна спорідненість між образами заможного хуторянина Якима Гирла й позитивних героїв наступних повістей Шевченка та «богобоязливими, людинолюбними, смиренними, але такими, що вміють «берегти свою копійку», героями Квітки-Основ’яненка» – Наумом Дротом («»), Тихоном Брусом («») (Білецький О. Російська проза Т. Г. Шевченка // Зібр. творів: У 5 т. – К., 1965. – Т. 2. – С 229).
Скромність, доброта Якима і Марта, ідеальні взаємини між цим подружжям нагадують гоголівських «старосвітських поміщиків». На зв’язок між героями прямо вказав Шевченко в повісті:
«До прибытия Марка из школы старый Яким был похож на Афанасия Ивановича после смерти Пульхерии Ивановны, с той разницею, что в доме и вообще в хозяйстве не было заметно того печального запустения, какое было видно в доме Афанасия Ивановича после смерти Пульхерии Ивановны».
Проте герої «Наймички» від героїв Гоголя відрізняються тим, «що поєднують із зовнішньою добродушністю здатність до діяльного добра» [Там само. – С. 228; див. також: Кодацька А. Ф. Художня проза Т. Г. Шевченка. – К., 1972. – С. 102, 161].
Н. П. Чамата
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 3, с. 57 – 120 (канонічний текст), с. 348 – 368 (варіанти), с. 463 – 481 (примітки).