Несчастный

Тарас Шевченко

Примітки

Джерело тексту:

– чорновий автограф (Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 96).

Рукопис на нумерованих автором 15 подвійних та одному одинарному аркушах in 4°; остання сторінка чиста. Автограф має багато авторських поправок. Текст твору остаточно не викінчений: є пропуски необхідних за змістом слів, трапляються повтори одного і того ж слова, недописані слова, пропущені букви й склади, не уніфіковано фіктивне ім’я одного з персонажів повісті – дочки Хлюпіна.

Подається за автографом. Імена персонажів уніфікуються, скорочені власні імена подаються повністю, пропуски заповнюються редакторськими кон’єктурами в квадратових дужках, неузгодженості виправляються.

Автограф датований: на арк. 1, поряд із заголовком повісті, Шевченко, очевидно, позначив початок роботи – «24 генваря», на останньому арк. – «1855, 20 февраля» – її закінчення.

Датується за автографом: 24 січня – 20 лютого 1855 р., Новопетровське укріплення.

Вперше згадано про твір в «Извещении о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке» (Основа. – 1862. – № 3. – С. 142). У повідомленні йдеться про автограф, який нині зберігається в Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Вперше надруковано за цим автографом у журналі «Исторический вестник» (1881. – № 1. – С. 1–45), з вступною заміткою М. І. Костомарова. Публікація має значні відміни від автографа (виправлення, пропуски, невірні прочитання). Наприклад, після речення «…тихонько вошла Марья Федоровна и остолбенела от ужаса» (арк. 13) дописано речення, якого нема в автографі: «Началась страшная баталия, прерванная, как мы видели, возвращением Аксиньи» (Исторический вестник. – 1881. – № 1. – С. 35). Пропущено рядки: «Вскоре раздался звук замка, и Юлия Карловна улыбнулась. Через несколько минут вышла Марья Федоровна с пачкою ассигнаций в руках» (арк. 14).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». – Киев, 1888. – С. 690–744. Текст подано за автографом, в деяких місцях – комбіновано за автографом та першодруком. Наприклад, речення «Крепость О. как нельзя более в гармонии с окружающей ее местностью» подано: «Крепость О. как нельзя более гармонирует с окружающею ее местностию» (Там само. – С. 690), що близько до виправлення, зробленого у першодруці: «Крепость О. как нельзя более гармонировала с окружающею ее местностию» (Исторический вестник. – 1881. – № 1. – С. 1). Уперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повна збірка творів: У 5 т. – К., 1939. – Т. 3. – С. 241–306, де здійснено першу наукову публікацію повісті за автографом.

Повість «Несчастный», на думку більшості дослідників прози Шевченка, належить до найбільш вдалих з художнього погляду його творів повістевого жанру. Чи не першим досить високу оцінку цій повісті дав М. Костомаров, висловивши переконання, що вона зайняла б «почетное место между лучшими произведениями наших беллетристов, если б она была напечатана» [Письмо Н. И. Костомарова к изд.-редактору «Русской старины» М. И. Семевскому // Русская старина. – 1880. – № 3. – С. 609].

Задум повісті, її ідейно-художня, морально-дидактична спрямованість (що переважно пов’язана з типом так званих «несчастных», зображених в образі головного героя твору – Іполита Хлюпіна, дворянина, записаного в рядові з волі рідної матері) значною мірою з’ясовані самим Шевченком у його щоденникових записах від 21–25 червня 1857 р. В них ідеться про одного з «растленных сыновей безличных эгоистов родителей», сина статського радника Порцієнка, що служив в одній роті з Шевченком. Вражений його моральним падінням, Шевченко занотував 25 червня 1857 р.:

«Где и когда успел он так глубоко заразиться всеми гнусными нравственными болезнями? […] И это сын статского советника, следовательно, нельзя предполагать, чтобы не было средств дать ему не какое-нибудь, а порядочное воспитание. И что же? Никакого. Хорош должен быть и статский советник».

Записи ці, зроблені хоч і більш як через два роки після написання повісті, свідчать, що явище, зображене у ній, було типове для тодішнього російського суспільства, зокрема, й російської армії, казарма якої була своєрідною в’язницею для різного роду моральних виродків та справжніх злочинців.

«До прибытия моего в Орскую крепость я и не воображал о существовании этих гнусных исчадий нашего православного общества. […] Слово “несчастный” имело для меня всегда трогательное значение, пока я его не услышал в Орской крепости. Там оно для меня опошлело, и я до сих пор не могу возвратить ему прежнего значения. Потому что я до сих пор вижу только мерзавцев под фирмою несчастных».

Моральна деградація цих «несчастных» така вражаюча, що Шевченко, порівнюючи їх з «колодниками и даже с клейменными каторжниками», вважає, що для цих останніх «слово “несчастный” более к лицу, нежели этим растленным сыновьям безличных эгоистов родителей» (Там само).

Теми виховання, визначального впливу середовища на формування особистості присутні в багатьох творах Шевченка. Вони виразно проявилися в повісті «Музыкант», особливо ж були розвинені у написаній того ж 1855 р., що і «Несчастный», повісті «Близнецы». Згубний вплив суспільних обставин на долю людини – одна з центральних тем серії малюнків «Притча про блудного сина» (виконані в Новопетровському укріпленні у 1856–1857 рр.). У повісті «Несчастный» Шевченко художньо переконливо показує глибинний зв’язок між моральним падінням Іполита та аморальністю й духовною спустошеністю його батьків – жалюгідного «собачника» відставного ротмістра Хлюпіна й жорстокої, підступної, егоїстичної Марії Федорівни. Критичне зображення побуту цієї поміщицької родини – одна з тематичних ліній повісті, де яскраво розкрилися великі можливості таланту Шевченка-сатирика, певними своїми гранями близького до сатиричної манери Гоголя.

Торкаючись історико-літературних аспектів повісті «Несчастный», слід звернути увагу й на іншу важливу тематичну лінію цього твору, а саме – тему великого міста, що сильно прозвучала у петербурзьких повістях Гоголя і вже пізніше у творчості Ф. Достоєвського. Повість «Несчастный», як вважає П. Зайцев, –

«одна з найстаріших т. зв. міщанських повістей, де змальовано середовище, в якому немає вже нічого людського – справжня моральна трясовина на соціальному болоті» [Зайцев П. Повість «Нещасний» // Шевченко Т. Повне вид. творів. – Варшава; Львів, 1936. – Т. 8. – С. 319].

У цьому аспекті можна говорити і про певний зв’язок Шевченкової повісті з поширеним у російській і західноєвропейських літературах 1830–40-х років жанром фізіологічного нарису.

Певні ідейно-тематичні перегуки з «Невским проспектом» Гоголя (що теж близький до жанру фізіологічного нарису) помітні саме в плані зображення міського дна – тема морального падіння жінки, втягнутої у притони розпусти, породжені «мишурною образованностию и страшным многолюдством столицы» [Гоголь Н. В. Собрание художественных произведений: В 5 т. – М.: Изд-во АН СССР, 1952. – Т. 3. – С. 22–23]. Художню ідею образу молодої красуні повії, що ніби магічною силою зачаровує героя гоголівської повісті Піскарьова, щоб потім так боляче розчарувати його цинізмом, прагматичним егоїзмом і «наглостью мужчины», не менш яскраво й оригінально Шевченко розвинув у образі Марії Федорівни.

Тепле співчутливе зображення позбавлених батьківської ласки й турботи, покривджених дітей-сиріт Колі й Лізи, перемога добра у фіналі повісті дають підстави вбачати певні типологічні перегуки і з творами Ч. Діккенса.

В. П. Мовчанюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 3, с. 240 – 289 (канонічний текст), с. 410 – 424 (варіанти), с. 540 – 551 (примітки).