Начальная страница

Тарас Шевченко

Энциклопедия жизни и творчества

?

Художник

Тарас Шевченко


Примітки

Джерело тексту:

– Чорновий автограф (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 102).

Рукопис in 4° чорнилом різних відтінків на аркушах, за авторською нумерацією на 20 подвійних аркушах сірувато-жовтого паперу. Окремі аркуші частково списані Шевченком раніше: на арк. 11-1 написано дев’ять рядків тексту з десятого розділу першої частини повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»; на арк. 19-1 запис: «Горек хлеб подаяния и жестоки 1 пороги чужого крыльца Данте Алегиери»; на цьому ж аркуші записано: «Свидание» та «Bronisławu Zaleskiemu». Записи ранішого походження трапляються також на інших аркушах. На деяких аркушах є ледве помітні малюнки олівцем, а також сліди дитячого малювання та проби пензля сепією. Текст твору остаточно не викінчений: в окремих випадках не вистачає потрібних за змістом слів, іноді слово повторюється двічі, при написанні деяких слів пропущені склади, літери, трапляються випадки логічної та граматичної неузгодженості.

Подається за цим автографом. Пропущені слова, необхідні для розуміння змісту, заповнюються у квадратових дужках за контекстом. Неузгодженості та повтори окремих слів усуваються шляхом введення редакторських кон’єктур за контекстом.

Автограф датований: на арк. 1-1 над текстом позначено початок роботи над твором – «25 генваря 1856», на останньому арк. 20-4 внизу – її закінчення – «4 октября 1856».

Датується за автографом: 25 січня – 4 жовтня 1856 р., Новопетровське укріплення.

Вперше згадано про твір у повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів російських повістей Шевченка – «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»: «Художник, 25 янв. и 4 октяб. 1856, 10 л. – ¼ л.» [Основа. – 1862. – № 3. – С. 143]. У повідомленні мова йде про автограф, що нині зберігається в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів.

Вперше надруковано за цим автографом з редакторським підзаголовком «(Автобиографическая повесть)» у журналі «Киевская старина» [1887. – № 1. – С. 1–35; № 2. – С. 193–236; № 3. – С. 386–411]. Публікація містила багато відхилень від автографа. Окремі відхилення виникли внаслідок неправильного прочитання оригіналу або заміни маловідомих спеціальних термінів іншими словами, наприклад, в автографі: «в единственном, весьма не с иголки вицмундире» (арк. 5-1), в «Киевской старине»: «в единственном, весьма не щегольском вицмундире» (№ 1. – С. 24); «лекцию о всепожирающем быстролетящем времени» (арк. 17-1) – «лекцию о всепожирающем быстролетном времени» (№ 3. – С. 392); «Расхвалил безмерно его припорохи» (арк. 2-2) – «Расхвалил безмерно его трафареты» (№ 1. – С. 9); «следок Микель-Анжело» (арк. 2-2) – «слепок Микель-Анджело» (№ 1. – С. 11); «После анатомии» (арк. 3-2) – «После Антиноя» (№ 1. – С. 15) та ін. Переважна більшість відхилень від автографа з’явилася в результаті довільного редагування, «доопрацювання» Шевченкового тексту. Так, наприклад, в автографі: «Нас, хоть бы на смех, не преследовала ни одна маска» (арк. 103-), в «Киевской старине»: «Ни одна маска, хоть бы на смех, не преследовала нас» (№ 2. – С 207); «сказал Штернберг, развертывая афишу» (арк. 10-3) – «сказал он, развертывая афишу» (№ 2. – С. 207); «Какой же я бессовестный эгоист!» (арк. 17-2) – «Какой я, однако, бессовестный эгоист!» (№ 3. – С. 394) та ін.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта // Издание редакции «Киевской старины». – Киев, 1888. – С. 260–396.

У повісті «Художник» Шевченко продовжує розробляти тему долі кріпака-інтелігента, започатковану ним у повістях «Варнак» та «Музыкант». Проблема трагізму становища обдарованої людини з народу в різних варіантах широко розроблялася прогресивною тогочасною літературою.

Твір є важливим джерелом відомостей про біографію Шевченка в період перебування у Петербурзі й навчання в Академії мистецтв.

«Перед нами – не тільки велика кількість даних для зовнішньої біографії, але й ряд інших даних, що доповнюють наше уявлення про художні смаки і естетичні погляди Т. Г. Шевченка, про його наукові інтереси, про його соціальні інтереси, про його інтимне життя» [див.: Білецький О. Російська проза Т. Шевченка // Зібр. праць: У 5 т. – К., 1965. – Т. 2. Українська література XIX – поч. XX ст. – С. 231].

За жанровими особливостями, принципами зображення, характером типізації повість має складну структуру. Мемуарні елементи органічно співіснують у ній з елементами епістолярного жанру та нарису. Перша частина – виразно автобіографічна й мемуарна; розповідь вкладено в уста художника, в образі якого синтезовано риси й учинки реального Івана Максимовича Сошенка і погляд зрілого Шевченка на події та оточення часів власної молодості. Образ героя – спершу обдарованого кріпака-малярчука, згодом – молодого художника, захопленого мистецтвом і життям мистецької богеми, – суто автобіографічний (з деякими елементами художнього домислу) у першій частині. У другій – риси автобіографізму властиві психологічній «біографії» героя, тоді як історія фатального одруження й трагічна розв’язка домислені на основі реальних фактів з життя декого з колег-художників; відбилася тут і романтична ідея всеохоплюючого служіння божественному мистецтву. Спогади Шевченка подаються у формі листів героя про навчання в Академії мистецтв, про мистецьке життя у тогочасному Петербурзі.

Повість цікава як документ епохи, у ній глибокі, яскраві характеристики видатних діячів культури того часу – благодійників автора: К. П. Брюллова, О. Г. Венеціанова, В. А. Жуковського, М. Ю. Вієльгорського; а також його сучасників та друзів – В. І. Штернберга, Г. К. Михайлова, П. Ф. Соколова, А. М. Мокрицького, К. І. Йоахіма та ін. Колоритні й образи персонажів, прототипами яких були реальні особи: Паші (Марія Яківна Європеус), мадам Юргенс (Кароліна Карлівна Юргенс) та ін.

У цьому відношенні характер повісті близький до твору Д. В. Григоровича «Неудавшаяся жизнь» (1850). Автор її одночасно з Шевченком навчався в Академії мистецтв, і його персонажами були здебільшого ті ж, що і в Шевченка, визначні особистості тогочасної академії, її талановиті учні – П. С. Петровський, І. К. Айвазовський, Г. Борисов та багато інших.

У розповіді про останні роки життя героя Шевченко використав відомості про трагічні обставини особистої долі відомих художників, своїх сучасників – О. В. Тиранова та П. А. Федотова, які закінчили своє життя в лікарні для душевно хворих. Тут особливо відчувається розмежованість головного героя й оповідача, що допомагає Шевченкові ширше розкрити свої погляди на соціальні явища дійсності.

В. О. Судак

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 4, с. 120 – 207 (канонічний текст), с. 369 – 402 (варіанти), с. 516 – 551 (примітки).