«Лічу в неволі дні і ночі…»

Тарас Шевченко

Лічу в неволі дні і ночі

І лік забуваю.

О Господи, як-то тяжко

Тії дні минають.

А літа пливуть меж ними,

Пливуть собі стиха,

Забирають за собою

І добро і лихо!

Забирають, не вертають

Ніколи нічого!

І не благай, бо пропаде

Молитва за Богом.

І четвертий рік минає

Тихенько, поволі,

І четверту начинаю

Кров’ю та сльозами

Моє горе на чужині,

Бо горе словами

Не розкажеться нікому

Ніколи, ніколи,

Нігде на світі! Нема слов

Немає нічого.

Нема навіть кругом тебе

Великого Бога!

Нема на що подивитись,

З ким поговорити.

Жить не хочеться на світі

А сам мусиш жити.

Щоб не губить душу?

Не варт вона того жалю.

Ось для чого мушу

Жить на світі, волочити

Може, ще я подивлюся

На мою Украйну…

Може, ще я поділюся

Словами-сльозами

З дібровами зеленими!

З темними лугами!

Бо немає в мене роду

На всій Україні,

Та все-таки не ті люде,

Що на цій чужині!

Гуляв би я понад Дніпром

По веселих селах

Та співав би свої думи,

Тихі, невеселі.

Дай дожити, подивитись,

О Боже мій милий!

На лани тії зелені

І тії могили! А не даси, то донеси

На мою країну

Мої сльози; бо я, Боже!

Я за неї гину!

Може, мені на чужині

Лежать легше буде,

Як іноді в Україні

Згадувати будуть!

Донеси ж, мій Боже милий!

Або хоч надію

Пошли в душу… бо нічого,

Нічого не вдію

Убогою головою,

Бо серце холоне,

Як подумаю, що, може,

Мене похоронять

На чужині, – і ці думи

Зо мною сховають!..

І мене на Україні

Ніхто не згадає!

А може, тихо за літами

Мої мережані сльозами

І долетять коли-небудь

На Україну… і падуть,

Неначе роси над землею,

На щире серце молодеє

Сльозами тихо упадуть!

І покиває головою,

І буде плакати зо мною,

І може, Господи, мене

В своїй молитві пом’яне!

Нехай як буде, так і буде.

Чи то плисти, чи то брести.

Хоч доведеться розп’ястись!

А я таки мережать буду

Тихенько білії листи.

Примітки

Джерело тексту:

– чистовий автограф першої редакції у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 369-373) [«Мала книжка»].

Подається за цим автографом.

Автограф не датований.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (у першому зшитку за 1850-й рік, де його записано першим без порядкового номера) та часом перебування Шевченка в Оренбурзі взимку – навесні 1850 р., орієнтовно: січень – квітень 1850 р., Оренбург.

Найраніший відомий текст – автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано з невідомого автографа в Оренбурзі на початку 1850 року, не пізніше 23 квітня – дня арешту поета. Під час переписування поет зробив виправлення у рядках 16, 24; рядок після 37 замінено остаточним варіантом. У 1858 р. Шевченко створив другу редакцію вірша.

Вперше надруковано у виданні: «Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. – С. 140–143).

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 208 – 210 (канонічний текст), с. 468 – 469 (варіанти), с. 679 (примітки).