166. І досі сниться

Василь Доманицький

«І досі сниться: під горою…»

Останній вірш з р. 1850 – «І досі сниться». В автографі М. – за № 12; єсть і в Б. Вперше видруковано в «Основі», 1861, 11-12.

Одміни:

36, 9: сидить, – в М.: стоїть,

– 11: коло хатиночки, – в М.: Сидить під хатою.

– 15: сміючись мати, – в М.: дитини мати.

– 12 зн.: І усміхнеться, і з тиха, – в М.: І усміхнувшись собі тихо.

– 11: промовить нишком: деж те лихо? – В М.: Та й думає: минуло лихо.

– 10 – печали тіи, вороги, – в М.: таки поміг Господь дожить.

– 9: І нищечком старий, – в М.: До радости. Старий.

– 4: І сам пішов, – і в М. і в Б.: Й собі пішов (поправка пішла ще «Основи»).

Дата не р. 1848, а 1850, на весні, бо, як відомо, 27 квітня Шевченко був уже арештований і посажений у тюрму перед тим, як заслати його в Новопетровський форт.

На цьому українська муза надовго покинула Шевченка і знову вернулася до цього аж р. 1857.

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 294.