«І досі сниться: під горою…»
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошее та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: – Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.
Примітки
Джерела тексту:
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 203–204) [«Мала книжка»];
– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 105).
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовані.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (під № 12 у третьому зшитку за 1850 рік) та часом перебування Шевченка в Оренбурзі взимку й навесні 1850 р., до арешту 23 квітня, орієнтовно: січень – квітень 1850 р., Оренбург.
Найраніший відомий текст – автограф у «Малій книжці», куди вірш переписано, ймовірно, на початку 1850 року, не пізніше дня арешту поета 23 квітня, з невідомого автографа. В тексті наявна значна авторська правка. У 1858 р., не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш з деякими виправленнями, особливо наприкінці твору, до «Більшої книжки», текст якої остаточний.
З «Більшої книжки» твір переписано до списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову й тепер не відомий [Див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 8]. Подані з нього фрагменти відповідають тексту «Більшої книжки».
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. – № 11–12. – С. 3–4) за «Більшою книжкою»; рядок 22 поданий так: «І сам пішов опочивати», що збігається із списком Г. Н. Мордовцевої (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 3, № 1989, с 511).
Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 424, за першодруком.
В. Л. Смілянська
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 233 (канонічний текст), с. 480 – 481 (варіанти), с. 688 (примітки).