159. Мені здається, – я не знаю
Василь Доманицький
В автографі М. – за № 5; в Б.: немає.
Одміни:
59, 5 зн.: та що ж мені тут. . . . . . . – по всіх «Кобзарях» цятками далі визначено якісь, очевидно, два слова. Справді, в автографі стоїть тут два слова, які, хоча і досить ясно написано, але одразу здаються дивними, – стоїть тут, очевидно: гриты-дуты… Те, що сполучено їх протинкою, – зайвий доказ того, що слова ці мають пути сливе синоніми… Вираз цей має одначе свій сенс: Шевченко каже, що йому немов би то байдуже за простих сірих сіромах:
Вони і Господом забуті,
Так що ж мені тут гріти-дути, –
тобто турбуватися, клопотатися цим, – і уживає для того образу з ковальського обиходу… Д. М. Кр-ський в своїй статті здогадується, чи не має бути: казати туша?…
60, 7: мир палили, – в М.: мір палили, – у Шевченка не раз стрічається мир – в значенні громадянство, громада: «поки мир божий не засне», «і миром, громадою обух сталить»…
– 10: свинар, – в М.: свинарь.
– 12: після палати, – знак (?)
– 3 зн.: річах, – в М.: речах.
61, 3: після єдину – рядок цяток.
– 6: після нашого – рядок цяток.
– 9:
Прочитаю
Собі, хоч мало оживу,
– така інтерпункція по всіх «Кобзарях», але неправильна, бо в автографі ось як:
Прочитаю
Собі хоть мало… оживу…
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 289.