162. І станом гнучим, і красою
Василь Доманицький
В автографі М. – за № 8, – виглядає як брульон: писано на швидку, з багатьма поправками і нарешті закреслено олівцем. А проте в автографі Б. заведено (між віршами р. 1848).
Одміни:
70, 2: пренепорочно-молодою, – в автографі сполучено через (-).
– 7: старому, – в М.: неначе
– 8: божої, – в М.: чистої.
Після рядка 10 – якісь 2 рядки викреслено чорнилом пізніше.
– 12: укриє, – і в М. і в Б.: прикриє, – але вже в Кобзарі Кожанчикова: укриє. Звідки воно?
– 15: огнем любови, – в М.: Господнім.
70, 18 зн.: опріче, – в М.: оприче, в Б.: опріче.
– 17: молись же, – в М.: Молися ж.
– 10: І я з тобою, – в М.: І я за тебе.
– 12: уже й на тебе, – в М.: На стан твій гнучій.
– 11; мені приснилось: ти вже, – в М.: Мені вже сниться, то ти.
– 7: все добре за собою, – в М.: усе, усе з собою.
– 5: А ти, – в М. зразу було: І ти.
– 4: одна-однісенька. З тобою, – в М.: Сама калікою старію?
– 3: единеє добро було, – в М.: Сама… одно добро було.
71, 1: оперилась, а ти осталась, – в Б.: і ти (помилка ще в Кожанчиковському Кобзарі); в М.: А там… і ти собі осталась.
– 2 стара і немощна. Людей, – в М.: Сама, мов палець, у людей.
– 3: людей неприязних благаєш, – в М.: Уже не пріязні благаєш.
– 4: І – в М.: А (помилка ще в Кобзарі Кожанчикова).
– 6: стариї руки. – в М.: сухії руки…
– 10: дивлюся іногді, – в М.: А іноді дивлюсь.
– 13: молися й ти, щоб і на тебе, – в Б.: з святого неба; в М.: Бо ще на небі.
– 14: з святого неба низійшла, – в Б.: На тебе, серце, не зійшла; в М.: ще з неба, серце, не зійшла.
Після тексту – в М. три рядки крапок.
Таким чином бачимо, що ці два рядка в виданні Кожанчикова не згідні ні з одним автографом. Більш того: їх зовсім перекручено і попсовано, бо в уста поетові вклали таке, що він ніколи б на те не пристав, – поета заставили благати Бога, щоб на сироту «З святого неба низійшла (==снізошла, зійшла) і доля, і недоля». Невже б Шевченко благав сироті недолі з неба? А тим часом коли возьмем хоча б автограф Б., то й там зовсім ясно бачимо думку поета: твоя і доля і недоля, – каже він, – на небі, а через те молися:
3 святого неба
(Ще) На тебе серце, не зійшла
Твоя і доля і недоля.
А ще ясніш це в автографі M.: звідки краще всього б брати до «Кобзаря» текст для цього уривка:
Молися й ти: бо ще на небі –
Ще з неба, серце, не зійшла
Твоя і доля і недоля.
Дата – р. 1850, а не 1859 (як наприклад це в виданні Романчука).
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 291 – 292.