143. Як би тобі довелося
Василь Доманицький
В автографі М. – на початку 3-го зошита з р. 1849, а 17-го спочатку (ясно видно, як 17 написано поверх «3»). Єсть і в Б.
Одміни:
180, і: покритих, – в автографі: накритих, – помилка і в Кожанчикова і в Празькому Кобзарі
– 2: а то верзе біси зна що, – в М.: верзеш.
– 3: та й думає, – в М.: думаєш.
– 10: будуть собі тинятися, – в М. зразу було: будуть жити, гулятимуть.
– 14: – Добре, кажу. А все таки, – в М. : нехай буде так, як буде.
– 15: Невеличку нате, – в М.: А все (зразу було: а ще) одну нате.
– 16: Отсю одну останнюю, – в М.: оцю одну непокритку.
– 17: Слухайте ж, панята! – в М.: а так собі. . . . . .
– 18: на луці, – в М.: на луці (наголос в автографі).
– 10 зн.: та до криниці. – в М.: та знай по воду.
– 9 і 7 зн. в М. посунуто вправо.
– 7: вже у яр пішла. – в М. немає у яр.
– 3 зн.: лукавий, – в М.: поганин.
187, 1: ратувать, – і в М. і в Б.: рятовать.
– 2: Аж там панич, – в М.: аж там їх пан.
– 3 – в М. немає.
– 4: Сердешну дівчину, – в М. сердешну немає. – Од цього рядка і далі – новий розмір в М.
– 5 – 7 – до цих рядків в М. інший варіант:
«Гвалт, ратуйте! Люде добрі»!
Ніхто не ратуе!
Тілько хлопець. Перехристивсь (далі як в Б.).
– 11: поганець, – в М.: поганин.
– 14: подивились, – в М.: поховали.
– 16: заковали, – в М.: закували.
– 18: заквасували, – в М. і в Б.:, захвасували.
187, 10 зн.: трохи одпочити, – в В. зразу було: сіли одпочити.
189, 1: Й смерклося, – в Б.: І смерклося (так і в Кожанчикова і в Празькому Кобзарі).
Схожий текст в М. і Б. – тільки до 22 рядка на стр. 187 (до «На верстовім шляху в полі», а далі в М., до самого краю, зовсім відмінний текст, а власне:
Ішов етап із городу,
Та й став під корчмою
Одпочити в холодочку
Та води напитись,
Як то дадуть! Бо, буває,
Далеко носити,
То й вибачить таки треба!
А тим часом стали
Коло корчми аж три тройки;
Дзвоники бряжчали,
Грала музика троїста,
Люде гомоніли
Та весільної співали,
Бо було весілля –
Молодую везли в хутір
Та так опинились
Коло корчми. Коні бідні.
Бачте, потомились!
Он як хропуть! Що ж це сталось:
Плакать перестала
Молода їх? Вона того
В залізах пізнала,
Того хлопця молодого,
Що заколов пана,
Та нікому й не сказала,
А придане пьяні
Не пізнали! – й не бачили,
Як перелякалась
Молода їх арестанта
І як потім стала
Розмовлять з ним – і отдала
Перстень молодого
Рестантові! Не бачили
Продані нічого!
Це та сама молодая,
Що сей безталанний
Вирвав вилами у пана.
І несе кайдани,
У Сібірь несе за неї!…
Якби хоч любились?
То й не жаль було б сіромі.
А то так случилось,
Просто з запалу, та й годі.
Молодиї сіли,
Та й поїхали додому,
І етап в дорогу
Забрязкотав кайданами,
Помолившись Богу
За молоду, бо молода
Всіх почастувала.
Приїхала. – Заспівали
Та затанцювали
До вечера, а в вечері
Молоду шукали!
Та не найшли, не дознались,
Де вона поділась!
І сльозами умилося
Веселе весілля!
Молодий той у коморі
Сам собі ночує,
А молода за етапом
У Сібірь мандрує.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 271 – 273.