1.02.1847 р. До М. І. Костомарова

Друже мій великий Миколаю.

Я оце й досі в Борзні і не роблю нічогісінько, лежу собі та й годі. У Київ страх їхать не хочеться, а треба. Коли б то ви були такі трудящі і добрі, щоб розпитали в університеті (хоть у Глушановського, він усі діла знає), чи я утвержденный при університ[еті], чи ні; та й напишіть до мене у славный город Борзну на имя Виктора Николаевича Забелы з передачею мені. Та ще ось що, пошліть Хому до мого товариша, нехай він возьме у його портфель, ящик або скриньку з красками і Шекспіра, та ще й брилі, і все сіє сохраните у себе, бо товариш мій хоче їхать із Києва.

Як побачите Юзефовича, то поклоніться од мене. О братстве не пишу, бо нічого й писать. Як зійдемось, то поплачем. Куліш блаженствує, а Василь Білозер поїхав у Полтаву одказуваться од учительства. А я і кругом мене діється ні зле, ні добре.

Подвизаюсь потроху-то коло чарочок тощо. Коли б то Бог дав мені притулиться до універ[ситету], дуже добре було б, напишіть, будьте ласкаві, як що добре почуєте. Свої композиції з грішми або сам привезу, або пришлю із Чернігова. Оставайтеся здорові.

Не забувайте ж щирого

брата Т. Шевченка

Примітки

Подається за автографом (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук, ф. 274, № 62).

Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1875. – № 5. – С. 154).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 351.

Костомаров Микола Іванович (1817 – 1885) – український і російський історик, етнограф, письменник і публіцист. З Шевченком познайомився у квітні 1846 р. і тоді ж повідомив йому про існування таємного товариства.

Я оце й досі в Борзні… – місто Борзна на Чернігівщині (нині – районний центр Чернігівської області) – батьківщина поета Віктора Забіли, в якого тоді гостював Шевченко.

Глушановський Антон Андрійович (1815 – ?) – юрист, знайомий Шевченка, в 1844 – 1850 рр. чиновник у судових справах при Київському університеті.

…чи я утвержденный при університ[еті], чи ні… – 27 листопада 1846 р. Шевченко написав прохання куратору Київського учбового округу О. С. Траскіну про призначення його вчителем малювання Київського університету, а 10 грудня того ж року – аналогічне прохання київському, подільському і волинському генерал-губернатору Д. Г. Бібікову. На той час це питання ще не було розв’язане, і міністр народної освіти С. С. Уваров дав дозвіл куратору Київського учбового округу зарахувати Шевченка на посаду вчителя малювання «в виде опыта на один год» тільки 21 лютого 1847 р. З цього дозволу поет уже не міг скористатися у зв’язку з арештом 5 квітня 1847 р. у справі Кирило-Мефодіївського братства.

…пошліть Хому до мого товариша… – Тобто до Сажина Михайла Макаровича (? – 1885), російського художника-пейзажиста, з яким Шевченко разом навчався в Академії мистецтв. У 1844 р. М. М. Сажин переїхав в Україну, навесні 1846 р. зустрівся з Шевченком у Києві, і вони разом оселилися недалеко від Хрещатика у провулку, що звався Козине болото (тепер провулок Шевченка, 8-А). Хома – слуга М. І. Костомарова.

…нехай він возьме… Шекспіра… – Тобто видання творів Шекспіра в російському перекладі М. X. Кетчера, що почало виходити 1841 р.

Як побачите Юзефовича… – Юзефович Михайло Володимирович (1802 – 1889) – помічник куратора Київського учбового округу (1842 – 1858). За сумісництвом з 1844 р. був членом Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві, пізніше (1857 – 1889) – її головою. Йому провокатор і донощик О. Петров доповів про існування таємного товариства і в його присутності написав донос кураторові округу О. Траскіну. Шевченко познайомився з М. Юзефовичем, коли в 1845 – 1847 рр. працював у Київській археографічній комісії. У щоденнику Шевченко назвав його «предателем» (запис від 6 травня 1858 р.).

Куліш блаженствує… – У січні 1847 р. П. О. Куліш одружився з Олександрою Михайлівною Білозерською (1828 – 1911; літ. псевдонім – Ганна Барвінок). Шевченко був у нього на весіллі.

…Василь Білозер поїхав у Полтаву… – Василь Михайлович Білозерський (1825 – 1899), брат дружини П. О. Куліша. Разом з ним і дружиною П. О. Куліш збирався тоді виїхати за кордон. В. М. Білозерського як члена Кирило-Мефодіївського братства 1847 р. було заарештовано і відправлено до Петрозаводська. З Шевченком познайомився 1844 р. в Києві, навчаючись в університеті.

Свої композиції з грішми або сам привезу, або пришлю із Чернігова. – 1847 р. Шевченко задумав випустити нове видання «Кобзаря», і М. Костомаров, очевидно, взявся допомогти йому у цій справі. Перебуваючи навесні 1847 р. у Седневі на Чернігівщині, в маєтку А. Лизогуба, поет розпочав укладати майбутній «Кобзар». До підготовчого рукопису (ІЛ, ф. 1, № 72) він переписав балади «Лілея» (з датою – 25 липня 1846 р., Київ), «Русалка» (9 серпня 1846 р., Київ), поему «Осика» («Відьма»), а також передмову («Випускаю оце в люде другого “Кобзаря” свого…»). Видання, проте, здійснене не було через арешт і заслання кирило-мефодіївців; Шевченка заарештовано 5 квітня 1847 р. на переправі через Дніпро – він повертався з Чернігівщини до Києва.

В. Є. Шубравський

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 34 (текст), с. 329 – 331 (примітки).