22.04.1848 р. До Ф. М. Лазаревського

Чи не розсердилися ви на мене часом? Або, крий Мати Божа, чи не забули мене безталанного, що пишу, пишу до вас, а ви хоть би словечко, – думав спершу, що листи мої не доходять до вас, так же купець, що привіз вам оту живущу «Историю» Устрялова, що і в салдатських руках не згинула, забожився мені, що притьмом у ваші руки власниє оддав, – а із ваших рук (також власних) хоть би клаптик паперу, а то й того не добув. Що б це сталося з моїми добрими та щирими земляками? Міркую, міркую і гадки не дам, що воно таке! До В[асиля] М[атвійовича] писав аж двічі у Міліонну улицю, а од його хоч би слово, із Михайловської анітелень, од вас… та, може, вам ніколи? А як є коли? То гріх вам великий забувать хоть і ликом шитого, та все-таки земляка вашого.

Ох, якби-то так жартувало моє серце, як я оце з вами словами жартую. Якби і йому, як рукам, можна було дать клапоть паперу та перо з каламарем, та й годі. То воно дуже добре було б, так що ж! таким добром його не нагодуєш. Йому треба нудьги, тяжкої, невсипущої нудьги!

Цур йому, тому лихові, а то ще щоб не заплакать, а іноді далебі доходить до того, аж самому сором, та що ж, нічого не вдію з проклятущою нудьгою. Чи вернувся Василь із Пітера? Чи привіз він мені ту справу, що я його просив (бо мені затого можна буде рисовать). Нехай до мене хоч словечко напише. Напишіть, Бога ради, чи получили ви «Историю» Устрялова, бо вона найшлась, і я послав вам через тутешнього купця. Та ще, коли получили Лермонтова од В[асиля], [так пришліть], бо, може, доведеться поплентать на Раїм, то я там здохну без книжок. Та ще поскубіть за чуб отого ледачого Левицького і поклоніться землякам моїм, в Оренбурге сущим.

Бувайте здорові та не забувайте безталанного

Т. Шевченка.

Напишіть, будьте ласкаві, швиденько.

Примітки

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 176).

Вперше надруковано в журналі «Глобус» (1925. – № 5. – С. 105).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. – К., 1929. – Т. 3. – с. 37 – 38.

Відповідь Ф. М. Лазаревського від 27 квітня 1848 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. – С. 59 – 60.

…купець, що привіз вам оту живущу «Историю» Устрялова… забожився мені, що притьмом у ваші руки власниє оддав… – На ці слова Ф. М. Лазаревський відповів:

«сказав він Вам, що історію отдав в мої руки, да і збрехав, скурвий сину; перш наказував він зайти у якуюсь лавочку, мені не було часу по лавочках заходить, я гаявся, все відкладував, а тим часом він, чи може вже і не він, через солдата прислав її мені перед самісіньким Великоднем» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 60].

Йдеться про підручник російської історії: Устрялов Н. Г. Русская история. – СПб., 1836.

До В[асиля] М[атвійовича] писав аж двічі… – Лазаревський Василь Матвійович (1817 – 1890), найстарший із шести братів Лазаревських – російський письменник, перекладач. У 1847 – на початку 1848 р. служив чиновником для особливих доручень при голові Оренбурзької прикордонної комісії. З січня 1848 р. служив в удільному відомстві у Петербурзі.

Чи привіз він мені ту справу, що я його просив… – З дальшого контексту листа можна здогадуватися, що Шевченко просив привезти фарби й малярське приладдя.

Та ще, коли получили Лермонтова од В[асиля], [так пришліть]… – Відгукуючись на прохання Шевченка в листі від 20 грудня 1847 р., Михайло Лазаревський передав твори Лермонтова через свого брата Василя, який виїжджав тоді на Оренбуржчину, де служив у прикордонній комісії. Василь мав передати видання Федорові для відправки Шевченкові.

…поскубіть за чуб отого ледачого Левицького… – Левицький Сергій Петрович (1822 – 1855) – чиновник Оренбурзької прикордонної комісії; родом з України, навчався в Київському університеті. З ним Шевченко познайомився в Оренбурзі 9 червня 1847 р. Часто зустрічалися вони і після повернення поета з Аральської описової експедиції до Оренбурга в кінці 1849 – на початку 1850 р. Під час арешту Шевченка 1850 р. у нього виявили лист С. П. Левицького від 6 березня 1850 р., що дало привід жандармам притягти С. П. Левицького до слідства і зробити обшук у магістра математичних наук Головка Миколи Олексійовича (1825 – 1850), який під час арешту застрелився [Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. – с. 201].

В. Є. Шубравський

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 45 (текст), с. 342 – 343 (примітки).