Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Портрети

Автопортрет Броніслава Залеського.
Папір, сепія (21 × 15,9 см).

Справа внизу напис: Orenburg 1850 г.

Портрет вирізано по овалу і наліплено на папір, на звороті якого вгорі чорнилом напис: Portret Bronisława Zalieskiego robiony w 1849 przez towarzysza wygnania T. Szewczenka od ciotki Tekli Bolsunowskiej.

На звороті монтировочного аркуша також чорнилом напис: Portret Bronisława Zalieskiego, akwarella, ofiarowana w 1851 roku w Tulczynie mojej ciotce Tekli Bolsunowskiej – Robota T. Scewczenki w Orenburgu, gdzie oni oba byli zasłani. K. Bolsun[owski].

В 1900 році експонувався в Художньому салоні в Києві на постійній виставці картин і скульптур (Каталог, № 2, стор. 15, 204) як робота Т. Г. Шевченка; в 1911 р. експонувався в репродукції на шевченківській виставці в Москві (Каталог, № 65).

Приналежність даного твору пензлю Шевченка заперечується манерою виконання, не властивою Шевченкові, а також листом Броніслава Залеського до Ружени Собанської від 30 березня 1850 р. з Оренбурга, в якому він пише:

«Відповідно до бажання посилаю два портрети для брата і сестри; тут всі знаходять, що дуже подібні, а на вади пензля хай добра пані буде вибачлива: робив я їх в дзеркало – а я не художник, як знаете» [«Przeglad Polski», Kraków, 1881, Maj, zeszyt XI, стор. 213. «Сестрою» Залеський називає в своїх листах як Ружену Собанську, так і Теклю Болсуновську, які постійно надавали допомогу польським засланцям в Оренбурзі.]

Попередні місця збереження: власність Т. Болсуновської, К. В. Болсуновського, Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Г. Шевченка, Київ, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 760.

Г. П. Паламарчук

Автопортрет В. I. Штернберга.
Тонований папір, олівець (20,4 × 17,2 см).

Праворуч внизу на паспарту олівцем напис: Вас. Ив. Штернберг, р. 1818 – 1845, художникъ (малорус. жанръ) другъ Т. Г. Шевченка.

По акту від 27 серпня 1935 р. переданий з Чернігівського державного історичного музею до Галереї картин Т. Г. Шевченка, Харків як автопортрет В. І. Штернберга [Акти вступу до Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків з 1933 по 1941 рр., кн. 19, стор. 35].

1939 р. цей автопортрет опубліковано в повісті Т. Г. Шевченка «Художник» (Л., 1939, між стор. 64 – 65) з помилковим визначенням: «В. И. Штернберг. Рисунок Т. Г. Шевченка 1840 – 1843 гг.», 1960 р. – в кн. М. І. Моринця «Шевченко в Петербурге» (Л., 1960, стор. 61) з визначенням: «В. И. Штернберг. Рисунок Т. Г. Шевченко».

Попередні місця збереження: Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 1102.

В. Я. Ткаченко

Дід Т. Г. Шевченка.
Папір, олівець (25,5 × 15,3).

Внизу олівцем напис: Батько Т. Шевченка (по указанію самого Шевченка).

27 березня 1933 р. надійшов з Чернігівський обласний історичний музей до Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків, де експонувався як робота Шевченка.

Рисунок є збільшеною копією з оригінального рисунка Шевченка, виконаного ним на звор. 8 арк. альбома 1839 – 1843 рр., де зображено цю ж людину в значно меншому розмірі.

Попередні місця збереження: Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 814.

Л. І. Внучкова

Портрет Петра Олексійовича Алфьорова (?). Картон, олія (36,2 × 27,6 см). [1-а половина XIX ст.].

Придбаний 17 липня 1939 р. Галерею картин Т. Г. Шевченка (Харків) від Китаєвої Катерини Петрівни (Москва) як портрет її батька П. О. Алфьорова роботи Т. Г. Шевченка. Ніякими іншими даними ці свідчення не підтверджуються, а манера виконання портрета не дає підстав вважати його твором Шевченка.

До інвентаря Галереї картин Т. Г. Шевченка, Харків, а пізніше і Національного музею Тараса Шевченка внесений як приписуваний Шевченкові.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 115.

З. В. Лашкул

Портрети Павла Максимовича Андреевича та його дружини. Олія [1845].

В «Датах життя і творчості Т. Г. Шевченка» [журн. «Образотворче мистецтво», 1939, № 2-3, 3 стор. обкл.] зазначено: «1845. Написав портрети Андреевича та його дружини (олія)».

Підставою до цього був лист Катерини Едуардівни Андреєвич до дирекції Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків) від 1 лютого 1936 р.:

«У покойного мужа моего д-ра Андреевича остались два портрета – деда и бабки, писанные красками Тарасом Шевченко в бытность его в ссылке (?). По семейным преданиям, Тарас Шевченко был дружен с семьей деда, Павла Максимовича Андреевича, брата декабриста, проживавшего под Киевом, где Шевченко часто у него бывал и где им написаны оба портрета…» [фонди Національного музею Тараса Шевченка]

Портрети не підписані. В Галереї картин Т. Г. Шевченка авторство Шевченка не було підтверджено і придбані вони не були.

Інших згадок про них в літературі немає. Немає також жодних відомостей про знайомство Шевченка з Андреєвичами.

В останні роки портрети зберігалися у племінниці Андреєвичів (м. Одеса).

З. В. Лашкул

Портрет Лаврентія Петровича Бойка.

За журнальною нотаткою,

«У Л. П. Бойка, що живе в с Білоцерківцях, Лохвицького пов., Полтавської губ., переховуються якісь малюнки, роблені, як каже Бойко, самим Шевченком: 1) Портрет Л. П. Бойка, 2) Ікона Спаса Нерукотворного. Сей Бойко служив у Тарновського, де й познайомився з ним Т. Шевченко. Власне ікона вже не у Бойка, а продана ним д. Володимирові Піщанському, що живе в Лубнах. Чи справді ці малюнки зроблені безсмертним поетом, не можемо сказати, бо їх не бачили, а лише чули про їх» [«Літературно-науковий вісник», Львів, 1901, кн. 12, стор. 23, хроніка].

Інших відомостей, які підтверджували б виконання цього портрета Шевченком, немає.

З. В. Лашкул

Портрет військового. Брістольський папір, акварель (20,5 × 16,2 см). [1-а половина XIX ст.].

На портреті внизу ліворуч авторський підпис: Ясевичъ.

Ясевич Казимир Антонович (1812 – 1888), художник-портретист, вчився в петербурзькій Академії художеств з 1833 р.

Як робота Шевченка портрет заінвентаризовано в Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків) та Національному музеї Тараса Шевченка під назвою «Портрет Ясевича». Помилковість назви пояснюється тим, що авторський підпис було прийнято за прізвище портретованої особи.

Цей портрет військового разом з портретом Товбича 1920 р. було знайдено в архіві П. Максимовича і в квітні того ж року передано до Золотоніського музею.

З 1924 р. портрет під назвою «Портрет військового» (до передачі його 1933 р. в Інститут Тараса Шевченка, Харків) знаходився у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т. Г. Шевченка, Київ як робота К. А. Ясевича.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 753.

З. В. Лашкул

Портрет Євпраксії Миколаївни Вревської (Вульф). Полотно, олія. 1841.

Б. Л. Модзалевський в «Списке рукописей и некоторых других предметов, принадлежащих Пушкинскому Дому» [«Известия имп. Академии наук», VI серия, т. V, СПБ, 1911, стор. 537], зареєстрував фотографію з портрета олійними фарбами баронеси Євпраксії Миколаївни Вревської, народженої Вульф, що зберігався в с. Голубово, Островського пов., Псковської губ., у Софії Борисівни Вревської, як фотографію з роботи Шевченка.

Оригінал цього портрета був подарований С. Вревською в 1917 р. Літературному музею Інституту російської літератури АН СРСР («Пушкинский дом»), Ленінград. В 1922 р. він експонувався на Першій звітній виставці Літературного музею як портрет, приписуваний Шевченкові [див. «Пушкин и его современники», Указатель первой отчетной выставки Пушкинского Дома при Российской Академии наук, СПб., 1922, стор. 19].

Портрет і фотографія з нього зберігається в Літературному музеї Інституту російської літератури АН СРСР («Пушкинский дом»), Ленінград.

Приналежність цього портрета пензлю Шевченка заперечується наявністю підпису і дати на оригіналі: Богаевъ 1841.

І. М. Вериківська, В. О. Судак

Портрет генерала.
Олія. [Санктпетербург]. [1837 – 1838].

Перші біографи Шевченка В. Маслов і М. Чалий згадують, що якийсь генерал в кінці 1837 або на самому початку 1838 р. замовив Шевченкові написати його портрет, а коли Шевченко закінчив портрет, то генерал відмовився від нього. Шевченко, розсердившись, вирішив помститися генералові; зафарбувавши генеральські ознаки на одягу, Шевченко продав портрет в цирюльню для вивіски.

М. Костомаров з цього приводу писав:

«Шевченко объявил мне, что ничего подобного не было и что это старый, избитый анекдот, давно уже ходивший в публике и кем-то приноровленный к нему, Шевченку, совершенно произвольно [див. Т. Г. Шевченко, Кобзарь з додатком споминок про Шевченка Костомарова й Мікешина, Прага, 1876, стор. VII].

З. В. Лашкул

Портрет Олександра Петровича Глассона.
Картон, олія (19,7 × 16 см). [1847 – 1850].

Виконання цього портрета було приписане Шевченку Л. Владичем у статті «Три невідомі роботи Т. Г. Шевченка» [див. журн. «Образотворче мистецтво», 1939, № 2-3, стор. 73 – 74], де автор посилається: 1) на свідчення онуки О. П. Глассона – М. М. Крюгер про те, що, перебуваючи на засланні, Шевченко приїздив до м. Бузулука, де й намалював портрет її діда; 2) на однакову манеру письма даного портрета з портретом В. М. Репніної та автопортретом Шевченка, відомим в копії художника К. Д. Флавицького.

Посилання Л. Владича на свідчення М. М. Крюгер не можуть служити підставою для встановлення авторства Шевченка по відношенню до портрета Глассона, бо Шевченко ніколи не був у м. Бузулуку, чого не заперечує і сам автор.

Що ж до твердження про однакову манеру письма портрета Глассона з портретом Варвари Репніної і названим вище автопортретом, то воно непереконливе, оскільки портрет Репніної виконаний не Шевченком, а Глафірою Псьол, що ж до копії з автопортрета Шевченка 1859 р., то по ній не можна судити, як точно художник Флавицький відтворив у ній манеру Шевченківського письма.

Загальна темно-коричнева гама портрета Глассона також не властива живописним роботам Шевченка.

Власність І. С. Зільберштейна (Москва).

Л. І. Внучкова

Портрет Миколи Васильовича Гоголя.
Полотно, олія (20,3 × 16 см).

Зліва внизу над лінією овала підпис білилом: Т. Шевч.

Вперше опублікований як робота Шевченка в 1935 р. з визначенням дати виконання 1839 – 1840 рр. [див. «Литературное наследство», № 19 – 21, стор. 551 – 556]

Дослідження портрета Київським науково-дослідним інститутом судової експертизи в 1952 р. та Центральною державною художньо-реставраційною майстернею (Москва) в 1957 р. констатують, що лінію овала і підпис «Т. Шевч». зроблено значно пізніше, ніж виконано портрет. Манера письма та недосконала техніка виконання заперечують приналежність цього портрета пензлю Шевченка.

Попередні місця збереження: збірка О. О. Бахрушина, Державний історичний музей, Москва, Центральний музей Т. Г. Шевченка, Київ.

1939 р. експонувався на Республіканській ювілейній виставці в Києві (Каталог, № 117).

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 113.

К. В. Чумак

Портрет Демидова. [Гатчина]. [1837].

Художник О. Сластьон серед портретів роботи Шевченка називав портрет кірасирського юнкера Демидова [«Шевченко у мистецтві», альбом «Малюнки Шевченка», СПБ, вид. «Общества имени Т. Г. Шевченка», за артистичним доглядом проф. В. В. Мате, 1911, Вип. I, стор. 13]. Шевченко згадує у щоденнику лише про виконаний ним портрет нареченої Демидова.

З. В. Лашкул, В. О. Судак

Портрет Ганни Іванівни Закревської.
Полотно, олія (51,3 × 39,8 см).

Зліва внизу олійною фарбою скопійовані з оригіналу дата і підпис: 1843 // Т. Шевченко.

10 березня 1930 р. портрет передано з Літературного музею Інституту російської літератури АН СРСР («Пушкинский дом»), Ленінград до Інституту Тараса Шевченка (Харків) як роботу Шевченка, і як Шевченків оригінальний твір його було занесено до інвентаря Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків). В Державному музеї Т. Г. Шевченка АН УРСР (Київ) цей портрет заінвентаризовано вже як роботу, сумнівну щодо авторства Шевченка.

Художньо-технічний рівень виконання в порівнянні до оригінального портрета Г. І. Закревської, деяка відмінність кольорової гами та скопійована дата і підпис із згаданого однойменного портрета заперечують приналежність цього твору Шевченкові.

Попередні місця збереження: збірка М. М. Закревської, Літературний музей Інституту російської літератури АН СРСР («Пушкинский дом»), Ленінград, Інститут Тараса Шевченка, Харків, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Державний музей Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, інв. № ж – 88.

З. В. Лашкул

Портрет Платона Олексійовича Закревського. Полотно, олія (52 × 40,5 см).

10 березня 1930 р. портрет передано з Літературного музею Інституту російської літератури АН СРСР («Пушкинский дом»), Ленінград до Інституту Тараса Шевченка (Харків) як роботу Шевченка, і як Шевченків оригінальний твір його було записано до інвентаря Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків). В Державному музеї Т. Г. Шевченка АН УРСР (Київ) цей портрет заінвентаризовано вже як роботу, сумнівну щодо авторства Шевченка.

Художньо-технічний рівень виконання в порівнянні до оригінального портрета П. О. Закревського, а також деяка відмінність кольорової гами не дають підстав приписувати цей твір Шевченкові.

Попередні місця збереження: збірка М. М. Закревської, Літературний музей Інституту російської літератури АН СРСР («Пушкинский дом»), Ленінград, Інститут Тараса Шевченка, Харків, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Державний музей Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, інв. № ж – 87.

З. В. Лашкул

Портрет дружини Броніслава Залеського.
Папір, сепія.

1900 р. в Художньому салоні в Києві на постійній виставці картин і скульптури (Каталог, № 2, 1900, стор. 15) як робота Шевченка експонувався «Портрет нареченої Залеського».

1911 р. на шевченківській виставці в Москві разом з портретом Броніслава Залеського було експоновано в репродукції і портрет його дружини як роботу Т. Г. Шевченка (Каталог, № 66). Належав також К. Болсуновському.

Можливість виконання Шевченком цього портрета заперечується тим, що з дружиною Залеського Шевченко ніколи не зустрічався.

Броніслав Залеський одружився 19 липня 1859 р., в серпні того ж року він мусив виїхати до Петербурга як член Редакційної комісії по підготовці селянської реформи, пробув там до весни 1860 р.

Дружина його залишалася в Литві і до Петербурга не приїжджала, про що свідчить лист Бр. Залеського до Аркадія Венгржиновського від 3 лютого 1860 р.:

«Жінка далеко, і розстались ми за кілька тижнів по шлюбі. Думав, що тепер вже буду з нею знову, тим часом ще принаймні два місяці доведеться затриматись. На початку березня сподіваюсь виїхати до дружини. Кілька місяців проведу, здається, за кордоном» (Бібліотека Ягеллонська, № 4837).

Г. П. Паламарчук

Портрет Параски Миколаївни Залеської.
Полотно, олія (420 × 370 см).

В Казахській Державній художній галереї ім. Т. Г. Шевченка в «Каталоге Выставки художественных произведений, посвященной столетию со дня смерти Тараса Григорьевича Шевченко» (Алма-Ата, 1961, стор. 31, № 1, табл. III) портрет зареєстрований і репродукований як робота Шевченка.

Манера виконання портрета не властива олійним роботам Шевченка. Інші мотиви, які заперечують авторство Шевченка, див. у примітці до № 334.

Казахська державна художня галерея ім. Т. Г. Шевченка.

Л. І. Внучкова

Портрет Устима Кармалюка.
Полотно, олія (100 × 62).

Копія художника М. М. Уварова з портрета Устима Кармалюка роботи невідомого художника. 1939 р. її було експоновано на Республіканській ювілейній шевченківській виставці (Каталог, № 8).

1939 року в журналі «Новый мир» (№ 3, стор. 231) цей портрет безпідставно репродуковано як роботу Т. Шевченка.

Попередні місця збереження: Харківський історичний музей.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 136.

К. В. Чумак

Портрет Василя Матвійовича Лазаревського.

У вступній статті художника О. Сластьона «Шевченко в мистецтві» [альбом «Малюнки Тараса Шевченка», СПб., 1911, вип. І, стор. 13] зазначено, що Шевченко виконав тушшю портрет М. М. Лазаревського, А. О. Лазаревської та В. М. Лазаревського. Перші два портрети, виконані не тушшю, а італійським олівцем та білилом (див. № 25, 45), дійсно знаходилися у збірці В. М. Лазаревського і зараз належать Національному музею Тараса Шевченка, третій портрет ні в описі робіт Шевченка, які належали В. М. Лазаревському [«Киевская старина», 1888, кн. VI, стор. 82 – 83], ні в інших описах не згадується.

В. О. Судак

Портрет невідомого.
Брістольский папір, олівець (14,5 × 12,1 см).

Внизу олівцем ледве помітний нерозбірливий напис. О. П. Новицький прочитував його як прізвище Шевченка, написане чужою рукою.

Рисунок знаходився у приватній збірці В. М. Аргутинського-Долгорукова. 14 січня 1928 р. придбаний Державним Російським музеєм (Ленінград), звідки 28 лютого 1929 р. переданий до Інституту Тараса Шевченка (Харків) як портрет В. І. Штернберга роботи Шевченка.

Автопортрет В. І. Штернберга 1838 – 1840 рр., який зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (інв. № ж – 188), та інший іконографічний матеріал заперечує визначення цього рисунка як портрета Штернберга, а за характером його виконання він також не може бути визначений і як робота Шевченка.

На звороті цього рисунка легкий начерк половини обличчя цієї ж особи.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 279.

В. Я. Ткаченко

Портрет невідомого. Брістольський папір, олівець.

Під малюнком чорнилом напис: Т. Шевченко. От А. И. Сомова изъ собранія П. Ф. Витовтова. Подарено К. И. Званцову 23 мая 1872 г.

На звороті виконаний тією ж рукою такий самий портрет.

У зв’язку з тим, що рисунок зіпсовано пізнішими дорисовками некваліфікованого рисувальника, встановити приналежність цього портрета Шевченкові неможливо.

Центральний державний архів літератури і мистецтва, Москва, ф. № 763, оп. № 1, один. збер. № 29, арк. 136.

В. Я. Ткаченко

Портрет невідомої. Полотно, олія (33 × 26,7 см).

1933 р. портрет разом з Шевченковими творами був переданий з Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка (Київ) до Інституту Тараса Шевченка (Харків).

До інвентаря Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків), а пізніше Національного музею Тараса Шевченка внесений як твір, приписуваний Шевченкові.

Оскільки на підрамнику картини є напис: Тарновскій 30, можна припустити, що до Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка портрет потрапив з Чернігівського «Музея украинских древностей В. В. Тарновского».

Художньо-технічні прийоми письма «Портрета невідомої» зовсім не властиві Шевченкові.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 94.

З. В. Лашкул

Портрет невідомої. Картон, олія (6,5 × 6,5 см). [Середина XIX ст.].

Мініатюрний портрет в колі. Вперше як твір Шевченка під назвою «Портрет кн. В. Репніної» зареєстровано в «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского», т. II, Чернігів, 1900, № 429.

1914 р. О. П. Новицький в книзі «Тарас Шевченко як маляр» повідомляв, що для з’ясування портретованої особи він звернувся до гр. П. С. Уварової, що добре її [Репніну] знала, бо була в шлюбі з її родичем, і до Є. М. Орлової, що навіть її годуванка, але й та, і друга затвердили, що сей портрет не кн. В. М. Репніної» (стор. 43, № 58).

Внаслідок цієї публікації 1929 р. на виставці творів Т. Шевченка у Чернігові цей малюнок було експоновано вже під назвою «Портрет невідомої жінки в тюрбані» (Каталог, стор. 16, № 10).

1933 р. при передачі з Чернігівського обласного історичного музею до Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків) цей портрет був записаний в акті знову як портрет В. Репніної, але вже як приписуваний Шевченкові. З таким визначенням він зберігався і в Національному музеї Тараса Шевченка.

За манерою письма і професійним рівнем виконання портрет не має нічого спільного з олійними портретами роботи Шевченка.

Державний літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, інв. № 439.

І. М. Вериківська, В. О. Судак

Портрет невідомої. Папір, олівець (26,9 × 23,8 см).

17 квітня 1937 р. придбаний Галереєю картин Шевченка в Харкові від громадянки Миколаєнко з м. Білої Церкви, як портрет роботи Шевченка.

Портрет виконано на низькому професійному рівні. Відсутність лінійного рисунка, властивого олівцевим портретам роботи Шевченка, роздрібненість форми, невміла передача світлотіні, анатомічної будови обличчя та фактури матеріалу в даному портреті цілковито заперечують приналежність цього рисунка Шевченкові.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 794.

В. Я. Ткаченко

Портрет невідомої в блакитному вбранні. Брістольський папір, акварель, гуаш (27,7 × 21,7 см). [1-а половина XIX ст.].

Портрет молодої жінки (зображення в овалі) 1935 р., без визначення його автора, поступив з Полтавського міського музею до Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків) і внесений до інвентаря як приписуваний Шевченкові. В інвентарі Національного музею Тараса Шевченка так само зареєстрований як робота, приписувана Шевченкові.

Авторського підпису, дати або інших написів, що стверджували б приналежність портрета пензлю Шевченка, немає. Манера письма, в якій виконано портрет, не характерна для шевченківських акварельних портретів.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 769.

І. М. Вериківська

Портрет графа Нарциза Олізара.
Ескіз. [Вільно]. [1830].

В. Абрамавічус у статті «Тарас Шевченко в Вильнюсе» (газ. «Советская Литва» від 10.III 1961 р.) зазначає, що, перебуваючи у Вільнюсі, 1830 р. Шевченко виконав ескіз портрета графа Нарциза Олізара. Ніякими іншими джерелами виконання такого портрета Шевченком не підтверджується.

В. О. Судак

Портрет Ликери Полусмакової. (Полотно, олія).

В рецензії М. Шугурова на перший випуск каталога музею В. В. Тарновського, в огляді робіт Шевченка, писаних олійними фарбами, зазначено, що художник В. Д. Орловський бачив 1860 р. у Шевченка олійний портрет його нареченої Ликери Полусмакової [див. «Киевская старина», 1893, кн. VI, стор. 535].

Згадка ця викликає сумнів. Орловський, як це видно з листа М. К. Чалого до Шевченка від 16 жовтня 1860 р., міг прибути до Петербурга не раніше кінця жовтня, себто після розриву Шевченка з Л. Полусмаковою, що сталося у вересні того ж року. Відомо, що після розриву Шевченко знищив усе, що мало будь-яке відношення до його колишньої нареченої, і хотів також знищити її портрет, зроблений олівцем. Цей портрет випросив у Шевченка М. Й. Мікешин (див. примітку до № 55). Отже, саме цей портрет і міг бачити Орловський у Мікешина.

Інших відомостей, що підтверджували б виконання Шевченком олійного портрета Ликери Полусмакової, немає.

Г. П. Паламарчук

Портрет Варвари Миколаївни Репніної.
Полотно, олія (40,6 × 37 см). [Женева]. [1839].

1902 р. портрет як роботу Г. І. Дуніної-Борковської (Псьол), датовану близько 1839 р., було експоновано на виставці, присвяченій пам’яті М. В. Гоголя і В. А. Жуковського, в Москві та репродуковано в альбомі цієї виставки [див. «Альбом выставки в память Н. В. Гоголя и В. А. Жуковского», М., 1902, стор. 29, 31 – 32].

1914 р. портрет було безпідставно приписано пензлю Шевченка [«Русский библиофил», 1914, кн. I, стор. 39], що було неодноразово повторено у пізнішій літературі.

C. Раєвський у статті «Хто автор портрета В. М. Репніної?» [журн. «Образотворче мистецтво», К., 1941, № 5, стор. 30] опублікував лист вихованки В. Репніної, колишньої власниці цього портрета Є. М. Орлової, в якому вона свідчить, що

«портрет писан приемной дочерью В. Н. Репниной, Глафирой Ивановной Псиол [Г. І. Псьол була вихованкою в родині князя М. Г. Репніна], позже по мужу Дунин-Борковской. Он писан в конце [18]30-х годов, думаю, что в Женеве, где Репнины тогда жили и где Глафира Ивановна училась живописи в ателье худ. Hornung’a. Этот портрет всегда висел у бабушки, а после ее смерти у нас. Он был доставлен в Москву из нашего деревенского дома в 1918 году».

1948 р. портрет було передано з Державної Третьяковської галереї (Москва) до Національного музею Тараса Шевченка як роботу Шевченка.

Копія з цього портрета чи авторське його повторення зберігається в Державному історичному музеї (Москва, інв. № И 1 – 721).

Попередні місця збереження: власність В. М. Репніної, Є. М. Орлової, Державний музейний фонд СРСР, Державна Третьяковська галерея, Москва.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 58.

І. М. Вериківська, В. О. Судак

Портрет садівника.
Полотно, олія (62 × 48 см). [Лихвин].

Як роботу Шевченка портрет опубліковано М. Г. Бурачеком в кн. «Великий народний художник» (1939, стор. 43).

1935 р. даний портрет разом з «Портретом селянки» був переданий Лебединським краєзнавчим музеєм ім. Т. Г. Шевченка до Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків). До акту передачі додані документи й листи, які свідчать, що цей портрет 1918 р. був переданий до Лебединського музею з бувшого маєтку поміщика Д. О. Хрущова у Лихвині на «Выставку украинского искусства и старины», як робота Шевченка. На портреті нібито зображений садівник поміщика Хрущова Микола Іванович Денисенко, чоловік Приймакової Марії Петрівни.

Поміщик Д. О. Хрущов, з яким Шевченко 1859 р. їхав з Москви на Україну, жив на хуторі Лихвин Лебединського повіту на Харківщині. Йому належав і хутір Нов. Д. О. Хрущов запросив Шевченка погостювати в його маєтку. В Лихвині і Нові Шевченко був не більше 4 – 5 днів, як про це свідчать: лист Ф. М. Лазаревського з Орла до матері від 3 червня 1859 р., в якому він повідомляв матір про те, що до нього заїжджав Шевченко; написи на офортах, подарованих Шевченком дружині Хрущова Н. О. Хрущовій (див. № 38, 42 та 46) та О. М. Залеському (див. № 38).

З цих документів видно, що Шевченко приїхав до Лихвина не раніше 5 – 6 червня, а виїхав звідти не пізніше 9-го червня 1859 р., бо 10 червня він був уже в Пирятині, де написав поезію «Ой маю, маю я оченята».

За час перебування в Лихвині Шевченко замалював два види Лихвина (див. № 73, 75), написав поезію «Ой на горі ромен цвіте». В ці ж дні Шевченко з Хрущовим були один день на прогулянці на хуторі Нові.

Неможливо, щоб за 4 – 5 днів Шевченко міг виконати ще й два олійні портрети. Крім цього, приналежність даного портрета пензлю Шевченка заперечується також і манерою письма, не властивою Шевченкові.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 112.

К. В. Чумак

Портрет Олександра Олександровича Сапожникова.

О. П. Новицький у книзі «Тарас Шевченко як маляр» [Львів – Москва, 1914, стор. 47, № 95], посилаючись на запис Шевченка у щоденнику від 15 вересня 1857 р., написав, що Шевченко виконав у цей день портрет О. О. Сапожникова.

Сам же запис Шевченка говорить:

«Пользуясь сей непродолжительной стоянкой и продолжительным тихим переходом через сей Ураковский перекат, я нарисовал белым и черным карандашом, довольно удачно, портрет Михайла Петровича Комаровского, будущего капитана будущего парохода А. Сапожникова, за то, что он подарил мне свои бархатные теплые сапоги».

Зрозуміло, що цей запис стосується не до Сапожникова, а до «майбутнього капітана» – М. П. Комаровського.

В. Я. Ткаченко

Портрет селянки. Полотно, олія (60 × 46,5 см).

Як робота Шевченка портрет вперше опублікований С. Є. Раєвським в кн. «Життя і творчість художника Тараса Шевченка» (1939, стор. 55 і табл. 34).

1935 р. цей портрет разом з «Портретом садівника» був переданий Лебединським краєзнавчим музеєм до Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків). Документи і листи, додані до акту передачі, свідчать, що до Лебединського музею портрет надійшов 1932 р. із сусіднього хутора Хількова, що на портреті зображена дружина садівника поміщика Хрущова Приймакова Марія Петрівна та що портрет, зі слів селян, виконаний Шевченком.

До Галереї картин Т. Г. Шевченка портрет надійшов у дуже поганому стані, а тому 1936 р. був реставрований. Перед реставрацією портрет було передано до судової експертизи. На підставі досліджень цієї картини Харківський інститут науково-судової експертизи 1936 р. записав у своїх висновках, що він «вважає за можливе припустити, що на дослідженому портреті в його первісному вигляді був напис підпису й дати «1846 Шевченко» [Національний музей Тараса Шевченка, акт від 7.III 1936 р. та додаток до нього – фототаблиця № 1].

Але, як видно з фототаблиці судової експертизи, підпис «Шевченко» зроблений рукою невідомого. Що ж до дати «1846», то вона додатково стверджує, що даний портрет не належить Шевченкові, оскільки 1846 р. Шевченко не був на Харківщині, де знайдено портрет і де проживала М. П. Приймакова.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 96.

К. В. Чумак

Портрет Олександра Васильовича Суворова.
Папір, гравюра на дереві (9,8 × 7,6 см).
[Санктпетербург]. [1842].

В. Ф. Анісов у статті «Життя Суворова в ілюстраціях Тараса Шевченка» [газ. «Радянська Україна» від 18.V 1950 р.] вказує, що для книги М. Полевого «История Суворова», крім ілюстрацій, Шевченко виконав ще й портрет О. В. Суворова. Цього твердження В. Ф. Анісов не вмотивовує, базуючись, очевидно, лише на подібності даного портрета до портрета Суворова, виконаного Шевченком для книги М. Полевого «Русские полководцы». Оскільки обидва портрети виконані за відомим портретом Суворова роботи худож. І. Шмідта (1800 р.), вони мають ряд спільних рис. М. Обольянінов у кн. «Каталог русских иллюстрированных изданий 1725 – 1860 гг.» (т. II, М., 1915, на стор. 426) зазначає, що портрет О. В. Суворова для книги М. Полевого «История Суворова» виконав худ. Р. К. Жуковський, а гравюру з нього зробив гравер Г. В. Дерикер.

В. О. Судак

Портрет Товбича.
Папір, олівець (20,5 × 16,2 см). 1845.

На портреті внизу ліворуч рукою невідомого напис: Р. Т. Шевченко 1845 год.

Товбичі – власники маєтку поблизу с. Богодухівки, Золотоніського пов., Полтавської губернії, родичі Максимовичів через дружину М. О. Максимовича – Марію Василівну, народжену Товбич.

Особу Товбича, зображеного на портреті, було визначено за свідченням родичів П. Максимовича – Марковських.

Цей портрет разом з «Портретом військового» роботи Ясевича 1920 р. був знайдений в архіві П. Максимовича, який 1919 р. перевіз своє майно з Прохорівки до Золотоноші.

У квітні 1920 р. портрет було передано до Золотоніського музею, а з 1924 до 1933 р. він зберігався у Всеукраїнському історичному музеї в Києві. В інвентарних книгах Галереї картин Т. Г. Шевченка (з 1933 р.) та Національного музею Тараса Шевченка портрет зареєстровано як роботу Шевченка без будь-якої документації.

За характером рисунка даний портрет не відповідає відомим портретам цих же років роботи Шевченка.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 752.

З. В. Лашкул

Портрет Наталії Олександрівни Хрущової.
Олія (Лихвин). [VI 1859].

В брошурі «Перебування Т. Шевченка на Сумщині» (Суми, 1956, стор. 18 – 19) П. Сапухін зазначає, що, перебуваючи в Лихвині та Лебедині влітку 1859 р., Шевченко нібито, крім двох пейзажів Лихвина (див. № 73, 75), виконав ще портрет Н. О. Хрущової, садівника-кріпака, кілька ескізів та три невеликі картини олійними фарбами: «Купка селян біля пригаслого багаття», «Наймичка, яка зашиває на собі поділ порваної сорочки» та «Пастушок».

Мотиви, за якими згадані роботи не могли бути виконані Шевченком, див. у примітці до № 334.

Л. І. Внучкова

Портрет Тараса Григоровича Шевченка.
Папір, олівець (15 × 13,7 см).

Зліва внизу олівцем рукою Куліша напис: 1844, гене. 29. Справа внизу олівцем його ж підпис. П. К.

Рисунок помилково занесений 1907 р. Я. П. Забілою до списку автографів і нових творів Шевченка, знайдених в архіві департаменту поліції і переданих Чернігівський обласний історичний музей, під назвою «Портрет невідомого» [журн. «Україна», 1907, кн. VII – VIII, стор. 2 – 3].

До Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків) надійшов з Чернігівського історичного музею за актом від 27 серпня 1935 р. як робота Куліша.

Підпис під малюнком, а також наявність 2-х подібних портретів в альбомі рисунків Куліша, який зберігався в Музеї української старовини В. В. Тарновського в Чернігові [див. «Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского», т. II, Чернігів, 1900, стор. 3, № 6], свідчить про безпідставне приписування цього рисунка Шевченкові.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 1086.

Л. І. Внучкова

Портрет Тараса Григоровича Шевченка років заслання. Акварель (103 × 88 см).

1901 р. журналом «Киевская старина» (кн. IV, стор. 27) передруковано з газ. «Русские ведомости» замітку «Неизвестный портрет Т. Г. Шевченка» такого змісту:

«У присяжного поверенного Н. Н. Коренева, в Москве, хранится портрет, рисованный медовыми красками на картоне и изображающий молодого человека в арестантском халате на фоне серой каменной стены. Теперешний собственник этого портрета получил его от своего покойного дяди, академика петербургской академии художеств Николая Назаровича Коренева. Предание говорит, что портрет этот, полученный покойным Н. Н. Кореневым от профессора петербургской академии художеств Якобия, изображает Т. Г. Шевченко в заключении и писан самим художником-поэтом. Было бы желательно, чтобы это предание было проверено компетентными лицами, которые могли бы определить значение этого интересного портрета («Русские Ведомости», № 60)».

Відсутність оригіналу перешкоджає встановити остаточно, чи є це автопортрет Шевченка, чи копія з нього.

Наявність в Національному музеї Тараса Шевченка автопортрета Шевченка, виконаного сепією 1849 р., який повністю відповідає за описом тому портрету, що зберігався у Коренева, а також наявність численних копій, виконаних олією та сепією, дозволяє припустити, що у Коренева також була одна з копій.

Сучасне місцезнаходження цього портрета не встановлено.

Н. П. Прокопенко

Портрет Тараса Григоровича Шевченка («На муштрі»).

Під такою назвою як рисунок Шевченка опубліковано шаржоване зображення миколаївського солдата в журналі «Сяйво» [К., 1914, № 2, стор. 49] з підписом під малюнком: «Отъ так, як бачите!»

В літературу увійшов як робота Шевченка.

Перша згадка про подібний рисунок належить В. Репніній, яка в листі до М. Чалого від 17 серпня 1882 р. писала: «Я знаю, что Шевченко прислал А. И. Лизогубу свой портрет в солдатском мундире с одной ногой носком вверх и подписал под ним: «От, як бачите!» Це свідчення у різних варіантах, але близько до першоджерела, повторюють численні автори, у тому числі В. Ф. Демич [«Русская старина», СПБ, 1891, № 5, стор. 431], О. О. Андрієвський [«Южнорусский альманах», 1901, стор. 6], О. П. Новицький [«Тарас Шевченко як маляр», Львів – Москва, 1914, стор. 78] та Д. Багалій [«Т. Г. Шевченко – поет пригноблених мас», X., 1931, стор. 68].

М. Білозерський, також посилаючись на А. І. Лизогуба, свідчить, що він бачив зовсім інший шаржований автопортрет Шевченка:

«Андрей Иванович [Лизогуб] показывал мне, помнится, пять собственноручных писем к нему от Шевченка, писанных в 1847 и 1848 гг.; на одном едва был заметен очищенный резинкою рисунок карандашей. На нем Тарас в солдатском мундире и его унтер-офицер колотит тесаком, а внизу подпись: «Оттак тобі». Рисунок и надпись были стерты» [«Киевская старина», 1882, кн. X, стор. 72].

А. І. Родзевич, говорячи про цей же варіант рисунка, свідчить, що підпис під цим малюнком був такий: «І так бувало» [«Русская старина», СПБ, 1891, № 5, стор. 435].

Справжнім автором цього портрета був офіцер Новопетровського укріплення В. П. Воронцов, про що свідчить його дружина в своїх спогадах, переказаних А. Матовим:

«Прекрасной иллюстрацией поэта как фронтовика служит любопытный карандашный набросок Воронцова, сделанный им с Тараса Григорьевича во время маршировки. Портрет этот перед нами: уморительная фигура! Поэт марширует. Одна нога приподнята, ружье закинуто назад. Измятая фуражка задрана на самую макушку; узкий мундир лезет на грудь и под мышки, а из под него виднеются белье и подтяжки. Брюшко отвисло; фронтовик, видимо, всеми силами старается выпятить грудь, сделать ее «колесом», но, вместо нея, лезет вперед несчастный живот» [А. Матов, Тарас Григорьевич Шевченко в ссылке. Из воспоминаний современников старожилов», газ. «Камско-Волжский край», 1897, № 317].

Л. І. Внучкова, В. О. Судак

Портрет Тараса Григоровича Шевченка.
Картон, олія (23,7 × 18,8 см).

1938 р. портрет було репродуковано в журналі «Малярство і скульптура», № 3, під назвою: «Шевченко. Автопортрет часів Аральської експедиції, придбаний Будинком-музеєм Т. Г. Шевченка у Києві» [див. М. Мацапура, Портрети Т. Г. Шевченка, журн. «Україна», 1960, № 5, стор. 8].

Відомостей про попередні місця його перебування, а також і про надходження до Державного літературно-меморіального будинку-музею Т. Г. Шевченка у Києві немає.

Портрет цей є недосконалою копією автопортрета Т. Г. Шевченка, виконаного сепією, що нині зберігається у Львівському державному обласному музеї українського мистецтва.

Державний літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, інв. № 103.

М. І. Мацапура

Портрет Тараса Григоровича Шевченка. Кольоровий папір, олівець (11,1 × 8,5 см) 50-і роки XIX ст.

На звороті паспарту чорнилом напис рукою Є. І. Барановського:

Портретъ этотъ переданъ мне въ пятидесятых годахъ прошедшаго столетія сосланными въ Оренбургскій край поляками, по поручению Т. Г. Шевченко, нарисованъ имъ самимъ въ то время, когда томился въ изгнаніи въ пустыняхъ Каспія съ запрещенемъ не только писать, но и рисовать. Этотъ дорогой мне подарокъ передаю, достигши 86 летъ, Обществу, основанному въ память Т. Г. Шевченки. Октябрь 1906 года. Бывшій Оренбургскій Губернаторъ Е. И. Барановскій.

Нижче чорнилом рукою Л. Жемчужникова:

Съ разрешенія дорогого друга моего Егора Ивановича Барановского, – передаю этотъ портретъ на хра[не]ніе въ музей В. Тарновскаго. 11 января 1911 г. Левъ Жемчужниковъ.

Вперше як робота Шевченка згадується в кн. О. П. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» [Львів – Москва, 1914, стор. 39].

Даний портрет є копією автопортрета Шевченка, виконаного в Каратауській експедиції в 1851 р. Авторським повторенням його не можна вважати, бо виконання портрета відзначається недосконалістю рисунка. Автором його, можливо, є Бр. Залеський або хтось з його оренбурзьких знайомих, оскільки оригінал, з якого виконано копію, знаходився у Бр. Залеського. В 60-х роках XIX ст. за кордоном Бр. Залеський зробив з нього офорт, один з примірників якого зберігається в фондах Національний музей Тараса Шевченка (інв. № г – 984).

Попередні місця збереження: власність Є. І. Барановського, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 685.

І. М. Вериківська, В. О. Судак

Портрет Тараса Григоровича Шевченка в профіль. Папір, туш, перо (20,7 × 16,7 см).

Рисунок виконано на звороті записки художника Р. К. Жуковського до Шевченка від 28 квітня 1859 р.

Ліворуч вгорі над портретом олівцем зроблено начерк вази з квітами.

У верхньому правому куті тушшю позначено: № 116 – 3.

1900 р. цей рисунок зареєстровано в «Каталоге Музея украинских древностей В. В. Тарновского» (№ 378) як автопортрет Шевченка. З цим же визначенням 1911 р. він був експонований на шевченківській виставці в Москві, тоді ж з цього портрета були виготовлені ювілейні емалеві жетони [О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів – Москва, 1914, стор. 40].

Портрет виконано невластивою для рисунків Шевченка подвійною лінією контура та одноманітною округлою штриховкою.

За композицією і характером зображення, а також за формою контура та окремих штрихів на обличчі й одягу даний рисунок дуже близький до портрета Шевченка в профіль, зробленого на полях друкованого вірша «Николаю Ивановичу Уткину в день его пятидесятилетнего юбилея. 12 декабря 1859 года» невідомим художником, можливо, М. Й. Мікешиним (див. коментар № 345 – 346).

Попередні місця збереження: Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові – № 378, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 608.

В. Я. Ткаченко

Портрет Тараса Григоровича Шевченка та невідомого.

Пам’ятник тисячоліття Росії в Нижньому Новгороді. Начерки. Папір, олівець, туш, перо (27,2 × 21,4 см). [Санктпетербург]. [Не раніше 12.ХІІ 1859].

Рисунок виконано на 1-й та 4-й сторінках подвійного аркуша з друкованим текстом вірша «Николаю Ивановичу Уткину в день его пятидесятилетняго юбилея. 12 декабря 1859 года». Справа вгорі чорнилом напис: № 61.

1894 р. О. О. Русов у статті, присвяченій огляду колекції рисунків Шевченка, що належала раніше В. П. Коховському, згадує начерки на друкованому аркуші з віршем в честь М. І. Уткіна, як Шевченкову роботу [«Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 182]. На підставі акту передачі з Чернігівського обласного історичного музею від 27 серпня 1935 р. цей рисунок було внесено до інвентаря Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків) і Національного музею Тараса Шевченка також як Шевченкову роботу (див. примітку до № 150 – 172).

Характером рисунка начерки нагадують манеру М. Й. Мікешина; до того ж над портретом Шевченка і на 4-й сторінці цього ж аркуша виконано начерки ескізів пам’ятника тисячоліття Росії в Новгороді, автором якого є М. Й. Мікешин. Аналогічний портрет Шевченка в профіль див. № 328.

У списку Честахівського (№ 62) записаний в рубриці творів Штернберга. М. М. Лазаревський записав їх в «Опись вещам, картинам, рисункам и пр. Т. Г. Шевченки», як начерки, виконані рукою невідомого [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, ф. І, № 457, 458].

Попередні місця збереження: власність А. О. Козачковського, В. П. Коховського, С. Д. Бразоль, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові – № 21, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 786.

І. М. Вериківська, В. О. Судак

Портрет Тараса Григоровича Шевченка.
Полотно, олія. [1860].

В. І. Масляк у статті «Два портрети Шевченка» повідомляв, що в мешканця с. Семирівки, біля Яворова, Стефана Трухіма 1891 р. знаходився автопортрет Шевченка. Портрет поясний на темно-сірому тлі. Шевченко в шапці, в кожусі, без бороди. Розмір портрета не більш як 60 × 40 см. На зворотній стороні портрета напис: Рысовалъ 1860 р. б. Т. Г. Шевченко въ ст. Петербурзѣ. Портрет було придбано Теодором Кусніровським і в 1870-х роках подаровано ним Стефану Трухіму [див. журн. «Зоря», 1891, № 5, стор. 94].

У 1860 р. Т. Г. Шевченко виконав лише один олійний автопортрет, який експонувався на виставці і тоді ж був куплений великою княгинею (див. коментар № 164). Цей портрет ніяк не міг потрапити до Кусніровського. Він міг придбати лише копію автопортрета 1860 р. Заперечення приналежності даного портрета пензлю Шевченка підтверджується також написом на його звороті, не властивим Шевченкові за орфографією та стилем.

Портрет Тараса Григоровича Шевченка та невідомого. Папір, туш, перо (15,4 × 22,4 см).

Вгорі чорнилом напис: рисунк[и] и ориги[налы] Т. Шевченко. Справа внизу чорнилом: Хазяенъ хати // Собствен[…] О. Тиша-Тишинского. По лівому краю іншою рукою олівцем напис: Малювавъ Шевченко для Богдана.

Малюнок наклеєний на картон. На звороті картону чорнилом напис: Александръ Григор. Тиша-Тишинський (Дар Е. К. Трегубова).

3 червня 1934 р. рисунок був переданий Всеукраїнським історичним музеєм в Києві до Інституту Тараса Шевченка (Харків) як оригінал Шевченка.

Приналежність даного рисунка Шевченкові заперечується використанням в рисунку прийомів роботи пером, не властивих Шевченкові: штриховка обличчя рядами рівнобіжних коротких рис та вживання круглястої плутаної штриховки на другій фігурі (волосся та комір).

Попередні місця збереження: власність О. Г. Тиша-Тишинського, Є. К. Трегубова, Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Г. Шевченка, Київ, Інститут Тараса Шевченка, Харків, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 766.

Л. І. Внучкова

Портрет Тараса Григоровича Шевченка.
Полотно, олія (60 × 50 см).

Справа внизу на тлі портрета червоною фарбою дата і монограма: 1860 / Ш

За свідченням власника цього портрета М. П. Смирнова-Сокольського, він придбав його від людини, близької до родини К. Ф. Юнге як автопортрет Шевченка 1860 р. Портрет нібито був подарований Ф. П. Толстому великою княгинею Єленою Павлівною в 1860 р., зразу ж після того, як вона купила його на виставці, а від Толстого перейшов до його дочки К. Ф. Юнге [див. И. Айзеншток, Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко, «Литературное наследство», М., 1936, т. 19 – 20, стор. 482 та Ник. Смирнов-Сокольский, История одного автопортрета, журн. «Огонек», М., 1961, № 11, стор. 8 – 10].

Питання про авторство Шевченка вимагає додаткового дослідження.

Якщо світлове рішення верхньої частини обличчя близьке до творчих прийомів Шевченка, то передача нижньої частини не властива Шевченкові, вона втратила форму, стерта. Твір в значній мірі попсований пізнішими неодноразовими підмальовками і реставраціями. Крім цього, викликає сумнів і попередня історія збереження даного твору. Восени 1860 р. Ф. П. Толстого не було в Росії, отже, в той час автопортрет Шевченка йому не міг бути подарованим. К. Ф. Юнге, автор спогадів про Шевченка, також не згадує про цей твір. Він залишився невідомим і досліднику мистецької спадщини Шевченка – О. П. Новицькому, що був близьким знайомим і довіреною особою у К. Ф. Юнге, а тому мав можливість детально ознайомитися з її збіркою мистецьких творів.

Попередні місця збереження: власність М. П. Смирнова-Сокольського.

Власність С. П. Смирнової-Сокольської (Москва).

В. Я. Ткаченко

Портрет Тараса Григоровича Шевченка.
Папір, олівець (19,7 × 15,8 см).

Придбаний Державним Російським музеєм (Ленінград) від проф. О. І. Малеїна як автопортрет Шевченка і 28 лютого 1929 р. переданий до Інституту Тараса Шевченка (Харків).

Рисунок повторює автопортрет Шевченка 1858 р., зроблений італійським олівцем і подарований М. М. Лазаревському, але значно відрізняється від нього манерою виконання. Відсутність у ньому чіткого рисунка, виразних штрихів, значне пом’якшення світлотіні, заміна штриха тушовкою, а також певна різниця в характеристиці та пропорціях зовнішніх рис Шевченка заперечують авторство Шевченка.

Попередні місця збереження: власність О. І. Малеїна, Державний Російський музей, Ленінград, Інститут Тараса Шевченка, Харків, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 274.

В. Я. Ткаченко

Портрет Тараса Григоровича Шевченка.
Папір, олівець (12,4 × 9,8 см).

Придбаний Російським музеєм в Ленінграді від О. С. Яновської як автопортрет Шевченка.

Даний портрет, аналогічний до овального портрета роботи невідомого художника (див. № 350), є також копією з автопортрета Шевченка, подарованого М. М. Лазаревському, але також далекий від нього в характеристиці зовнішніх рис Шевченка та розробці деталей одягу.

Попередні місця збереження: власність К. П. Яновського, А. К. Яновського, О. С. Яновської.

Державний Російський музей, Ленінград, інв. № 6963.

В. Я. Ткаченко

Портрет Михайла Семеновича Щепкіна (?).
Полотно, олія (36,9 × 27 см).

Портрет придбано 5 березня 1948 р. Київським державним музеєм російського мистецтва від приватного власника колекціонера Арнінга Казимира Федоровича (Москва), як роботу Т. Шевченка. 24 лютого 1949 р. портрет передано Державному музею Т. Г. Шевченка, до інвентаря якого він увійшов як твір, приписуваний Шевченкові.

Приписування цієї роботи Шевченку не аргументоване; портрет виконано в живописній манері, не властивій Шевченку. В літературі згадок про нього немає.

Якщо припустити, що це дійсно портрет Щепкіна, виконаний Шевченком, то він міг бути намальований або до заслання, в 1843 – 1844 роках, коли Шевченко познайомився з Щепкіним і коли останньому було 55 – 56 років, або ж після заслання, коли Щепкін був похилого віку (див. «Портрет М. С. Щепкіна» 1858 р.). Обидва ці припущення малоймовірні, бо на даному портреті зображено людину значно молодшого віку.

Крім того, зіставлення цього портрета з портретами та фотографіями М. С. Щепкіна різних років також не дає підстав вважати, що зображена на портреті особа є саме М. С. Щепкін.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № ж – 83.

З. В. Лашкул

О. С. Пушкін на смертному одрі.
Папір, олівець (12,2 × 18,3 см).

На звороті напис чорнилом: А. С. Пушкинъ та іншою рукою: Рисунокъ П. А. Кулиша.

Автор першої публікації І. Борійчук [Малюнок Т. Г. Шевченка «Пушкін на смертному одрі», «Літературний журнал», К. – X., 1937, № 4, стор. 113 – 114], помилково прийнявши лінії рисунка на подушці за ініціали «Т. Ш», атрибутував його як роботу Шевченка. Відсутність автобіографічних та інших даних про відвідування Шевченком квартири померлого Пушкіна, а також відсутність (на відміну від інших творів Шевченка цих років) підпису не дають підстав вважати Т. Г. Шевченка автором рисунка. Висновки про Шевченкове авторство, побудовані на припущенні, що «Шевченко не міг не піти побачити мертвого Пушкіна» [В. Касіян, Ів. Борійчук, Автор малюнка – Т. Г. Шевченко, журн. «Малярство і скульптура», К., 1938, № 11, стор. 25 – 27], не достатні для атрибутування рисунка. В цих публікаціях також невірно визначено попередні місця його збереження.

Рисунок має багато спільного з аналогічними зарисовками О. Струговщикова і А. Мокрицького і може бути вільним повторенням одного з них. Напис на звороті дозволяє вважати, що автором цього повторення був П. О. Куліш (під час смерті О. С. Пушкіна його в Петербурзі не було).

Попередні місця збереження: Всеукраїнський літературний музей в Харкові, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

1939 р., як робота, сумнівна щодо авторства Шевченка, експонувався на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві (Каталог, № 524).

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 892.

І. М. Вериківська

Чоловік з люлькою. Полотно, олія (53,7 × 45 см).

На підрамнику справа олівцем напис: Алеко; на нижньому краю підрамника рукою невідомого напівстертий напис: Т. Г. Шевченко.

6 червня 1934 р. робота передана з Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка (Київ) до Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків) як робота Шевченка без будь-яких умотивувань. В Національному музеї Тараса Шевченка зберігалася як твір, сумнівний щодо його приналежності Шевченкові.

За характером письма не має нічого спільного з живописом Шевченка і може бути віднесена до робіт 80 – 90-х років XIX ст.

Київський державний музей українського мистецтва, інв. № ж – 1325.

І. М. Вериківська

Подається за виданням: Тарас Шевченко Повне зібрання творів у 10-и томах. – К.: вид. АН УРСР, 1963 р., т. 10, с. 92 – 110 (примітки).