Міфологічні та релігійні сюжети

Антіной. Чотири рисунки з різних боків [Санктпетербург]. [1837].

Т. Г. Шевченко в автобіографічній повісті «Художник» від імені художника І. М. Сошенка розповідав:

«После долгих размышлений я с двугривенным обратился к живому Антиною, натурщику Тарасу, чтобы он в неклассные часы пускал моего ученика в гипсовый класс. Потом перевел я его в фигурный класс и велел ему на первый раз нарисовать анатомию с четырех сторон».

При публікації тексту «Художника» в «Киевской старине» 1887 р. (кн. I, стор. 15) було припущено помилку. Замість: «…велел ему на первый раз нарисовать анатомию с четырех сторон» було надруковано: «велел ему на первый раз нарисовать Антиноя с четырех сторон».

Цю помилку було повторено у виданнях: О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів – Москва, 1914, стор. 7, 77, № 601; М. Г. Бурачек, Великий народний художник, X., 1939, стор. 14.

З. В. Лашкул

Запрестольний образ божої матері
в Новопетровській церкві.

О. А. Грімм в книзі «Каспийское море и его фауна» на основі свідчень старожила Новопетровської фортеці твердить: «В форте Александровске достопримечательностей очень немного, разве только образ божией матери, писанный Шевченко с особого разрешения высшего начальства» [«Труды Арало-Каспийской экспедиции», СПб., 1877, вип. II, стор. 19].

Факт написання Шевченком запрестольного образа для церкви Новопетровського укріплення заперечується спогадами М. Ф. Савичева, листом начальника штабу окремого Оренбурзького корпусу до коменданта Новопетровського укріплення I. О. Ускова та листом Шевченка до Бр. Залеського від 6 червня 1854 р. про те, що йому не дозволили писати вищезгадану ікону [М. Ф. Савичев, Кратковременное знакомство с Тарасом Григорьевичем Шевченко, газ. «Казачий вестник», 1884, № 53 – 54 та «Літературний журнал», 1939, № 2; Родзевич, Тарас Шевченко в Закаспийском крае, «Русская старина», 1891, IV, стор. 440].

Л. І. Внучкова

Запрестольний образ спасителя. Олія.

М. Ф. Сумцов у статті «Рисунки и картины Т. Г. Шевченко» [«Из украинской старины», X., 1905, стор. 111] повідомляв, що в художній колекції Б. Г. Філонова (Харків) була картина Шевченка «Спаситель»:

«На видном месте висит большая картина Шевченка «Спаситель», вышиной аршина два и шириной полтора, в большой золоченной раме, в верхней своей части закрывшей надпись I. Н. Ц. I. – обычную в запрестольных образах. По преданию, картина эта была нарисована Шевченком, по заказу крестьян, в одну сельскую церковь как запрестольный образ; но затем сельское общество прислало других своих представителей, которые вызвали чем-то неудовольствие художника, и картина была им продана петербургской школе рисования и живописи. Долгое время она здесь служила для учеников источником копирования, была выставлена на Морской для продажи по оценке в 1700 руб. и куплена Б. Г. Филоновым с уступкой за 1350 руб.

Работа чистая; краски свежие, отлично сохранившиеся; но стиль чисто академический. Христос изображен по пояс в профиль со взором, обращенным на небеса. Лик, как и должно быть в запрестольном образе, исполнен величавого достоинства и носит печать сердечной доброты. В картине заметно влияние Брюллова, и самый лик Христа напоминает отчасти лик Спасителя в картинах и эскизах Брюллова, изображающих «Положение Христа во гроб». Если верно предположение о принадлежности этой картины Шевченку, а сомневаться в том нет достаточного основания, то «Христос» Шевченка представляется одной из лучших картин школы Брюллова».

Інших даних про приналежність цього образа Шевченкові та про продаж його в «Общество поощрения художников» не знайдено.

В час, коли ця картина належала Галереї картин Т. Г. Шевченка, Харків, вона була атрибутована як твір, що не належить Шевченкові.

Попередні місця збереження: власність Б. Г. Філонова, Н. М. Філонової, Харківський музей Слобожанщини, Харківська обласна картинна галерея.

Картина загинула в Харкові під час Великої Вітчизняної війни.

В. О. Судак

Звільнення апостола Петра з темниці.
Папір, олівець, пастель (25,9 × 21,4 см).

Праворуч внизу олівцем напівзатертий підпис, що не прочитується. На звороті олівцем зроблено напис: Тарас Шевченко.

Цей малюнок під назвою «Святий апостол Петро» з помилковим визначенням техніки (акварель) зареєстровано в «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского» [т. II, Чернігів, 1900, № 388] та опубліковано в книзі О. П. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» [Львів – Москва, 1914, стор. 73, № 526 і табл. № 69].

Даний малюнок є довільною копією з рисунка П. В. Басіна, зробленого з фрески Рафаеля (зал Геліодора у Ватікані) і 1829 р. переданого з Ермітажу до Академії художеств [див. «Сборник материалов для истории императорской Академии художеств за сто лет ее существования, под редакцией П. Н. Петрова», СПб., 1864, ч. II, стор. 235].

Малюнок виконано у не властивій для Шевченка техніці пастелі на низькому професійному рівні, що цілковито відрізняє його від робіт Шевченка.

Попередні місця збереження: Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 616.

В. Я. Ткаченко

Образ Різдва Богородиці. [Олія]. [Седнів].

Вперше згадано про цю ікону, намальовану нібито Шевченком для церкви Лизогубів у Седневі на Чернігівщині, в листі О. Г. Сластьона до О. П. Новицького в 1911 р. Він радив О. П. Новицькому звернутися з цього приводу до голови Полтавської управи Федора Андрійовича Лизогуба з проханням, щоб він допоміг дістати цю ікону [О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів – Москва, 1914, стор. 73].

Це твердження О. Сластьона заперечується листом Шевченка до В. Репніної з заслання від 7 березня 1850 р., де він, згадуючи про Седнівську церкву, писав:

«…не теряю надежды, что испытанию моему прийдет когда-нибудь конец. Тогда отправляюся прямо в Седнев и, по мере сил моих, олицетворю мою так долго лелеянную идею. В седневской церкви над иконостасом два вделанные в стену железные крюка меня неприятно поражали – и я думал, чем закрыть их? И ничего лучше не мог выдумать, как картиною, изображающей смерть спасителя нашего».

Після заслання Шевченко у Седневі не був.

В літературі пізніших років згадок про цю ікону немає.

Є. О. Середа

Образ цариці Олександри. Олія. [Санктпетербург].

За повідомленням Є. А. Ганенка: «В церкви полтавской военной гимназии есть образ царицы Александры, рисованный Шевченком; иконостас был заказан в Петербурге в то время, как он был учеником академии» [«Древняя и новая Россия», 1875, т. II, стор. 193].

1911 р. репродукцію з цього образа експоновано на шевченківській виставці в Москві (Каталог, стор. 8, № 69).

Оригінал не зберігся, репродукція з нього знаходиться у неопублікованих матеріалах О. Новицького. За характером виконання це типовий зразок українського іконопису кінця XVIII – початку XIX ст.

Є. О. Середа

Христос в Еммаусі. Гравюра.

За літературними даними, у громадянки Трофілової в 1924 р. була гравюра «Христос в Еммаусі» нібито роботи Шевченка, з авторським написом про подарування її Михайлу Лазаревському. Там же зазначено, що ця гравюра перейшла до Трофілової від Лазаревських.

В повідомленні невірно визначене авторство Шевченка лише на підставі дарчого напису. Подібного офорта Шевченко не виконував.

Всі виконані Т. Г. Шевченком офорти відомі з публікацій. Детальний їх опис дав Д. О. Ровінський у праці «Подробный словарь русских граверов» ще 1895 р.

Г. П. Паламарчук

Подається за виданням: Тарас Шевченко Повне зібрання творів у 10-и томах. – К.: вид. АН УРСР, 1963 р., т. 10, с. 123 – 126 (примітки).