Ілюстрації до літературних творів
та різних видань

Віньєтки, заголовні літери та ілюстрації до оповідання Г. Квітки-Основ’яненка «Знахар» у виданні Я. О. Ісакова «Наши, списанные с натуры русскими».
СПБ., 1841.

У виданні Я. О. Ісакова «Наши, списанные с натуры русскими», де вміщено заголовний рисунок Шевченка до твору Г. Квітки-Основ’яненка «Знахар», є ще 12 рисунків до цього ж твору, які окремими авторами в різний час також приписувалися Шевченкові [див. Ф. Каминский, Еще щепотка на могилу Шевченко, «Киевская старина», 1885, кн. III, стор. 527; Г. Е. Лебедев, Русская книжная иллюстрация XIX в., М., 1952, стор. 25, та ін.].

О. О. Сидоров у рецензії «Книги о русской графике» [«Искусство», М., 1954, № 1, стор. 80] вперше виступив з твердженням, що «к очерку «Знахарь» в сборнике «Наши, списанные с натуры русскими» Т. Г. Шевченко сделал только «тип», другие же рисунки к этому очерку исполнены были Е. Ковригиным».

П. М. Попов, опублікувавши знайдену ним обкладинку 13-го випуску «Наших, списанных с натуры русскими», на якій вказано прізвище Є. І. Ковригіна як виконавця віньєток, остаточно зняв питання про приналежність Шевченкові вміщених у цьому виданні 12 рисунків [«Из раннего творчества Шевченко-художника, журн. «Советская Украина», К., 1960, № 12, стор. 169 – 175].

З. В. Лашкул

Ілюстрації до книги «Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни».
Київ, 1849.

1894 р. в статті М. Шугурова «О рисунках Т. Г. Шевченка, исполненных по поручению Киевской Археографической комиссии в Волынской губернии» поруч з шевченковими краєвидами Почаївської лаври згадано також два краєвиди та один кресленик, а саме:

«На двух рисунках тушью изображены: 1) церковь в с. Вербки, где был погребен князь А. М. Курбский, в трех верстах от Ковля, и 2) церковь, построенная в с. Секуни приятелем Курбского Келеметом. Приложенный к первому из этих рисунков чертеж представляет: а) наружный вид церкви и б) места, где отыскан склеп» [«Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 319].

За свідченням кол. голови Київської Археографічної комісії М. О. Судієнка, всі три рисунки було схвалено генерал-губернатором Д. Г. Бібіковим до літографування (див. там же, стор. 319), але надруковано було тільки перший рисунок та кресленик [див. «Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни», К., 1849, том II, прилож., табл. I, II].

Обидва малюнки і кресленик від М. О. Судієнка перейшли до члена тієї ж комісії П. С. Роговича, який продав ці малюнки приватному збирачеві. Ніхто з власників цих малюнків не залишив свідчення, що це робота Шевченка. Очевидно, від останнього власника малюнки потрапили до «Музея украинских древностей В. В. Тарновского», де в каталозі їх зареєстровано як твори Т. Г. Шевченка.

1911 р. обидва рисунки експоновано на шевченківській виставці в Москві (Каталог, стор. 10) і 1929 р. – на виставці творів Т. Шевченка у Чернігові (Каталог, стор. 18).

1914 р. обидва рисунки репродуковано в кн. Новицького «Шевченко як маляр» (Львів – Москва, стор. 43). З цього часу ці рисунки ввійшли в літературу як твори Шевченка.

Наявність на рис. «Церква в селі Секуні» напису Шевченко, зробленого рукою невідомого, та те, що обидва ці рисунки зберігалися в Київській Археографічній комісії разом з оригінальними краєвидами Почаївської лаври роботи Шевченка, було єдиною підставою, за якою ці рисунки приписано Шевченкові.

Порушення лінійної перспективи в обох малюнках, наївна трактовка дерев та примітивна техніка розкольоровки заперечують приналежність цих двох малюнків Шевченкові. Перспективна невправність кресленика також заперечує виконання його Шевченком.

К. В. Чумак

Церква в селі Вербки. Папір, акварель (19,8 × 16,2 см).

Попередні місця збереження: Київська Археографічна комісія, власність М. О. Судієнка, П. С. Роговича, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові – № 157, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 402.

К. В. Чумак

Церква в селі Секуні. Папір, акварель (19,8 × 16,2 см).

Справа внизу тушшю рукою невідомого напис: Шевченко. На звороті олівцем напис: Церковь построенная въ Секуни пріятелемь Курбского Михайломъ Келеметомъ.

Попередні місця збереження: Київська Археографічна комісія, власність М. О. Судієнка, П. С. Роговича, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові – № 158, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 403.

К. В. Чумак

План церкви і гробниця кн. Курбського в с. Вербки.
Папір, туш, перо (19,9 × 15,8 см).

Попередні місця збереження: Київська Археографічна комісія, власність М. О. Судієнка, П. С. Роговича, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові – № 159, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 404.

К. В. Чумак

Ілюстрації до книги «Т. Г. Шевченко в ссылке»

У збірнику статей «Т. Г. Шевченко в ссылке» (Чкалов, 1939) вміщено ряд ілюстрацій, з яких чотири приписуються Шевченкові з такими підписами: «Ночлег на берегу Аральского моря. Рисунок Т. Г. Шевченко, нарисованный им в экспедиции Бутакова 1848 г.» (стор. 37), «Пристань на Аральском море. Рисунок Т. Г. Шевченко» (стор. 41), «Туркестанский правитель. Рисунок Т. Г. Шевченко» (стор. 91) та «Киргизы (У киргизской юрты). Рисунок Т. Г. Шевченко» (стор. 110).

Оригіналів, за якими зроблено ці репродукції, не знайдено. В архіві Оренбурзького обласного видавництва знайдено ретушовані фотографії, з яких виконувались цинкографії для збірника. Незважаючи на сильну ретуш, видно, що ці фотографії зроблено з дуже примітивних малюнків, які не мають нічого спільного з роботами Шевченка років заслання.

Приналежність малюнка «Пристань на Аральському морі» Шевченкові заперечується, зокрема, тим, що тут зображено два пароплави, яких не було на Аральському морі 1848 – 1849 рр.

Л. І. Внучкова

Краєвид. Папір, гальванографія. 1842

Як офорт, приписуваний Шевченку, вперше опублікований в альбомі «Малюнки Шевченка» (СПБ., 1911, вип. 1, табл. XX).

Один з примірників цього краєвиду як робота Шевченка був придбаний Д. О. Ровинським: «Есть у меня еще маленький ландшафт, который я получил за работу Шевченка (sic!), но подлинность его более чем сомнительна» [див. «Подробный словарь русских граверов», 1895, т. II, стор. 756].

Авторство Шевченка заперечується наявним на краєвиді підписом художника: Hazenberger 1842.

Як зразок гальванографії, цей краєвид був опублікований в книзі «Гальванография, или способ производить гальванически медные доски для печатания кистью работанных рисунков, сочинение Франца фон Кобелля, доктора философии, профессора минералогии при Людвиге Максимилиановском университете в Мюнхене и члена многих ученых обществ» (Спб., 1843). Тут же було вміщено гальванокаустику Шевченка «Король Лір», з авторським підписом.

Л. І. Внучкова

Могила Переп’ятиха та археологічні знахідки з неї

Хромолітографічні таблиці до видання «Древности», К., 1846. На одному з примірників цього видання, який зберігається в Інституті археології АН УРСР, на аркуші перед титулом напис без дати:

«Справка. Текст настоящей книги принадлежит профессору Киевского университета Н. Д. Иванишеву, а рисунки исполнены: первые девять Тарасом Григорьевичем Шевченком, а последние два Сенчиллой Стефановским. К. В. Болсуновский».

Це свідчення нумізмата К. В. Болсуновського лягло в основу всіх інших помилкових тверджень, за якими Шевченкові приписувалося виконання 9 рисунків до названого вище видання [див. О. Левицкий, Археологические экскурсии Т. Шевченко в 1845 – 1846 гг., «Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 236; О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів – Москва, 1914, стор. 54, № 188 – 196, та інші].

Некритичне ставлення авторів до довідки Болсуновського пояснюється тим, що автори: 1) змішували розкопки могили Переп’ят влітку 1846 р. з розкопками могили Переп’ятихи 1845 р.; 2) що у виданні опубліковано матеріали до розкопок могили Переп’ятихи, а не Переп’ята (як це у О. П. Новицького); 3) що Шевченко 1845 р., коли відбувалися розкопки могили Переп’ятихи, знаходився на Полтавщині і брати участі в розкопках та у підготовці видання не міг, бо повернувся з Полтавщини на початку лютого 1846 р., а «Древности» було підписано до друку цензором 13.II 1846 р. і 4) що зарисовки Шевченком селян на розкопках, датовані 1846 р., стосуються до участі Шевченка в розкопках могили Переп’ят.

Друге видання «Древностей» датується цензурним дозволом від 15 травня 1846 р. В цьому виданні, що відзначається деякими відмінами від першого і відносно кращою якістю репродукцій, на першій таблиці, яка приписується Шевченкові, є підпис виконавця «М. К.» [див. П. М. Попов, До питання про Шевченка як художника-літографа, «Збірник праць XI шевченківської конференції»].

К. В. Чумак

Цигани. Ілюстрація до однойменної поеми О. С. Пушкіна. Папір, ксилографія

Як робота Шевченка вперше згадується 1889 р. в праці Д. О. Ровінського «Подробный словарь русских гравированных портретов» (СПБ, т. II, стор. 1828). В тому ж році автор анонімної статті «Рисунки Шевченко», опублікованої в «Киевской старине» (кн. X, стор. 185), повторює це визначення Ровінського.

1895 р. в посмертному виданні книги Ровінського «Подробный словарь русских граверов» (СПБ, т. II, стор. 1178) виправлено цю помилку: «Что же касается до гравюры к «Цыганам» Пушкина, которую тоже приписывали Шевченко, то она оказалась работой К. Афанасьева». Ця поправка залишилася поза увагою пізніших дослідників: ілюстрація до поеми «Цигани» як робота Шевченка репродукована у виданні М. Калаушина [«Т. Г. Шевченко в портретах и иллюстрациях», Л., 1940, стор. 47], згадана в книгах Є. П. Кирилюка [«Тарас Шевченко», К., 1951, стор. 24], Ф. Я. Прийми [«Шевченко и русская литература XIX в.», АН СССР, М. – Л., 1961, стор. 110] та в інших виданнях.

В. О. Судак

Подається за виданням: Тарас Шевченко Повне зібрання творів у 10-и томах. – К.: вид. АН УРСР, 1963 р., т. 10, с. 88 – 92 (примітки).