Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Краєвиди

Краєвид парку. Начерк.
Папір, олівець (16,7 × 24,5 см).

Справа вгорі чорнилом позначено: № 116 – 15.

1861 р. Честахівський включив цей рисунок до реєстру робіт Шевченка, що були на квартирі Шевченка після його смерті, і записав під назвою «Дом в саду над ставком якогось дуки, бо віеця корогва на щоглі» (№ 92), помилково визначивши, що рисунок цей зроблено на фарбованому папері. Пізніше також під описовою назвою «Сад, пруд, повидимому, статуя Лаокоона, сзади флаг над домом» рисунок був внесений до «Каталога музея украинских древностей В. В. Тарновского» [т. II, Чернігів, 1900, стор. 175, № 185], а на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові експонувався як «Куточок Літнього саду з групою Лаокоона» [Каталог, стор. 15, ч. 2, № 10]. Назва статуї неправильна, скоріше це може бути скульптурна композиція невідомого італійського скульптора «Викрадення сабінянки».

Рисунок погано зберігся. Технічно низький рівень його виконання, а також прийом зображення дерев, не властивий Шевченкові, не дають підстав вважати цей рисунок роботою Шевченка.

Попередні місця збереження: Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові – № 185, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 426.

З. В. Лашкул

Краєвид старого Києва.
Папір, олівець (22,8 × 36,2 см).

1861 р. помилково внесений Г. Честахівським до опису малюнків Шевченка, зроблених після заслання (№ 107 чи 108). Під назвою «Київ з боку Дніпра» цей рисунок згаданий у О. Русова [«Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 187].

В літературі зустрічається також під назвами «Вид на город» та «Город, на первом плане деревья».

Характер рисунка в цілому, а також його композиційна побудова, штриховка дерев, однакова розробка другого й третього планів заперечують приналежність даного рисунка Шевченкові.

Попередні місця збереження: власність А. О. Козачковського, В. П. Коховського, С. Д. Бразоль, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові – № 404, Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 632.

З. В. Лашкул

Видубецький монастир. Кольоровий папір, олівець (19,1 × 13,5 см).

По нижньому краю олівцем рукою Штернберга напис: Выдыбецъкий монастырь.

Зберігався в Державному Російському музеї (Ленінград) як робота А. М. Гороновича із збірки Л. М. Жемчужникова. 10 березня 1932 р. рисунок як твір невідомого художника було передано Харківським історичним музеєм до Інституту Тараса Шевченка (Харків).

В Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків) та Національному музеї Тараса Шевченка без умотивування заінвентаризовано як роботу Шевченка.

Приналежність рисунка Шевченкові заперечується характером його виконання (див. однойменний рисунок та офорт Шевченка).

Попередні місця збереження: збірка Л. М. Жемчужникова, Державний Російський музей, Ленінград, Історичний музей ім. Г. С Сковороди в Харкові, Інститут Тараса Шевченка, Харків, Галерея картин Т. Г. Шевченка, Харків.

Національний музей Тараса Шевченка, інв. № г – 367.

З. В. Лашкул

Видубецький монастир.
Папір, туш, перо (21,1 × 25,6 см).

Копія з однойменного офорта Т. Г. Шевченка. Зображення передане в тому ж положенні, що й на офорті. Під малюнком зліва рукою невідомого напис тушшю: Шевченко. 1844 г. Нижче посередині каліграфічний напис теж тушшю: Выдубецкій Монастырь у Кыеви.

Малюнок придбав 15.V 1933 р. Державний літературний музей (Москва) від О. О. Бахрушина як роботу Т. Г. Шевченка. Як твір Шевченка опублікований в статті І. Я. Айзенштока «Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко» [«Литературное наследство», 1935, № 19-21, стор. 469] під назвою «Выдубецкий монастырь под Киевом. Офорт Т. Г. Шевченко. 1844».

Прийоми і досить примітивна манера виконання цього малюнка зовсім не властиві Шевченкові.

Попередні місця збереження: збірка О. О. Бахрушина.

Державний літературний музей, Москва, інв. № Арх.655 / А-185

М. І. Мацапура

Вулиця в українському селі.
Полотно, олія (24 × 31 см).

На звороті на полотні зліва внизу тушшю напис: 1840 г. Шевченко. До інвентаря Львівського державного обласного музею українського мистецтва 1926 р. картину внесено як твір Шевченка.

Живописна манера та кольорова гама картини не властиві олійним роботам Шевченка.

Попередні місця збереження: власність В. Ластоуцького (Львів).

Львівський державний обласний музей українського мистецтва, інв. № 24721, ж – 318.

І. М. Вериківська

Гірський краєвид з вершниками в околицях Златоуста. Папір, акварель, туш (21,2 × 36,6 см).
[VII – VIII 1838].

Справа вгорі олівцем рукою Штернберга напис: Златоустъ та чорнилом позначено: 116 – 34.

Малюнок як твір Шевченка зареєстровано в «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского» [т. II, Чернігів, 1900, № 308] та в кн. О. П. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» [Львів – Москва, 1914, стор. 59, № 280], в Музеї української старовини В. В. Тарновського в Чернігові, Галереї картин Т. Г. Шевченка (Харків) та Національному музеї Тараса Шевченка його заінвентаризовано також як твір Шевченка.

За манерою виконання малюнок належить В. І. Штернбергу, що підтверджується написом «Златоустъ», зробленим рукою художника, та його листом до В. І. Григоровича від 20 серпня 1839 р. з Оренбурга про мандрівку по Оренбурзькому краю:

«В конце июля Василий Алексеевич [Перовский] мне предложил ехать в Златоуст с Далем, я, разумеется, очень рад был случаю видеть самую живописную часть этой губернии… Вся дорога от Верхне-Уральска до Златоуста чрезвычайно богата видами. Дорогой мы часто останавливались, я рисовал» [Державна публічна бібліотека ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді, Рукописний відділ, збірка П. Л. Вакселя, № 4917].

Під час цієї подорожі Штернберг виконав також рисунки № 177, 178, 180, 414, які приписувались Шевченку.

Рисунки 1838 – 1857 рр., продані з аукціону друзям Шевченка в травні 1861 р.

1861 р. в «Санктпетербургских ведомостях» було надруковано об’яву від М. М. Лазаревського:

«Уполномоченный от наследников Т. Г. Шевченко Михаил Лазаревский приглашает гг. художников и знакомых Тараса Григорьевича к покупке оставшихся после его смерти разных рисунков и принадлежностей живописи в воскресенье, 21 мая, с 11 до 3 часов утра, в квартире Лазаревского, в 5 линии, на Васильевском острову, против Академии художеств, в доме Воронина, кв. 5».

Рисунки, продані на аукціоні друзям Шевченка – А. О. Козачковському, Д. Л. Мордовцю та ін., М. М. Лазаревським було пронумеровано під двома серіями: «116» та «117».

Рисунки з подвійними серійними номерами описано та зареєстровано в нашому виданні.

Оскільки в реєстрації М. М. Лазаревського, крім основного серійного номера, був і порядковий номер, треба гадати, що до першої серії входило щонайменше 97 рисунків, а до другої – 178. З рисунків серії «116» до нас дійшло лише 18 творів, з яких частина явно не належить Шевченкові, а частина входить до розділу сумнівних щодо їх приналежності Шевченкові, а тому встановити, яка кількість Шевченкових рисунків з цієї серії не збереглася, зараз неможливо. Що ж до рисунків серії «117», то тут зареєстровано виключно Шевченкові твори і відсутність окремих номерів дозволяє вважати, що досі не знайдено малюнків за номерами: 117 – 1, 117 – 2, 117 – 4, 117 – 6, 117 – 8, 117 – 9, 117 – 11, 117 – 13, 117 – 15, 117 – 18, 117 – 19, 117 – 77, 117 – 90, 117 – 92, 117 – 93, 117 – 112, 117 – 125, 117 – 136 – разом 19.

В. О. Судак

Автопортрет [Папір, олівець]. [1840 – 1861].

У відділі хроніки журналу «Искусство в Южной России, графика, живопись, художественная промышленность» (К., 1914, № 1-2, стор. 83) опубліковано повідомлення про те, що 20-го лютого 1914 р. мусило відбутися «собрание С.-Петербургского Библиологического общества с документами, посвященными памяти Шевченка, и демонстрированием неизвестных картин кисти поэта в собр. Н. М. Лисовского».

Повідомлення М. М. Лісовського про належний йому автопортрет Шевченка відбулося 27 березня 1914 р., про що є згадка в звіті Бібліологічного товариства:

«В том же заседании Н. М. Лисовский сделал отложенное в одном из предыдущих заседаний сообщение о неизвестном карандашном автопортрете Шевченко, каковой был демонстрирован присутствующим» [«Русское библиологическое общество». Доклады и отчеты (новая серия), выпуск III, 1913 – 1914, Пг., 1915, стор. 46].

Дата виконання автопортрета та сучасне місце його збереження невідомі.

Г. П. Паламарчук

Портрет Володимира Васильовича Кишкіна.
[Нижній Новгород. 23.IX 1857].

23 вересня 1857 р. Шевченко намалював портрет капітана пароплава «Князь Пожарский» Володимира Васильовича Кишкіна, записавши про це до щоденника: «От нечего делать нарисовал сегодня портрет В. В. Кишкина удовлетворительно».

Г. П. Паламарчук

Церква Георгія в Нижньому Новгороді.
[Нижній Новгород. 25.IX 1857].

25 вересня Шевченко робив зарисовку Георгіївської церкви у Нижньому Новгороді, про що записав до щоденника:

«Утро было хотя и неясное, по крайней мере без ветру и дождя. Воспользовавшись сиею бесцветною погодой, я с крылечка моей квартиры начертил верхушку церкви св. Георгия. Хоть что-нибудь да делал».

Г. П. Паламарчук

Портрет Анхен Шауббе.
[Нижній Новгород. 28.IX 1857].

28 вересня Т. Г. Шевченко намалював портрет гувернантки дітей головного управителя компанії пароплавства «Меркурій» М. О. Брилкіна, про що записав до щоденника: «Нарисовал портрет Анхен Шауббе. Гувернантка Брылкиных, очень милая молодая немочка, резвая, наивная, настоящий мальчик в юбке».

Г. П. Паламарчук

Дзвіниця Архангельського собору в Нижньому Новгороді. [Нижній Новгород]. [29.IX 1857].

29 вересня 1857 р. Шевченко виконав начерк дзвіниці соборної Архангельської церкви в Нижегородському Кремлі, про що записав до щоденника: «Солнце сегодня взошло светло, весело. Я пошел в Кремль и начал рисовать соборную колокольню, но руки так озябли, окоченели, что я едва мог сделать общий абрис».

Крім цього начерку, Шевченко виконав завершений малюнок собору.

Г. П. Паламарчук

Автопортрет. [Папір, сепія або туш].
[Нижній Новгород. IX 1857 – III 1858].

М. Білозерський в статті «Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц» пише, що «у И. И. Белозерского находится собственноручный портрет Шевченка тушью или сепией, замечательный тем, что изображает Тараса у бороди» [«Киевская старина», 1882, кн. X, стор. 77].

На думку О. П. Новицького, даний портрет являє повторення автопортрета 1851 р. Він двічі реєструє цей портрет – під № 18 і 26. У примітці до № 18 він зазначає, що це такий же портрет, як той, що був у Є. І. Барановського. Далі, під № 26, він говорить: «Як я чув від М. Ф. Біляшівського, у Миколи Васильовича Білозерського в Петербурзі є малюнок Шевченка – автопортрет, але я його не бачив, мабуть, се той, що № 18» [«Тарас Шевченко як маляр», Львів – Москва, 1914, стор. 39, 40].

Ймовірніше, що до Білозерського міг потрапити автопортрет Шевченка з бородою, виконаний ним у Нижньому Новгороді, а не під час Каратауської експедиції, оскільки Шевченко зустрічався з Білозерським вже після заслання.

Г. П. Паламарчук

Портрет І. П. Граса. [Нижній Новгород]. [2.Х 1857].

1 жовтня 1857 р. Шевченко записав до щоденника: «Грязь, туман, слякоть и прочая атмосферическая гадость, вследствие чего я предложил сеанс г. Грасу, зятю Н. А. Брылкина. Сеанс на половине был прерван приходом г. Лапы и г. Гартвиг». 2 жовтня Шевченко зазначив в щоденнику про закінчення портрета.

Г. П. Паламарчук

Портрет Аделаїди Олексіївни Брилкіної. [Нижній Новгород]. [Не раніше 4.Х 1857].

4 жовтня 1857 р. чужою рукою в щоденнику Шевченка зроблено запис про його роботу над портретом А. О. Брилкіної. 5 жовтня Шевченко продовжував: «Я вчера только вид показывал, что я будто бы рисую, а где там, и фон не мог конопатить. Так только, абы-то». Чи був портрет зроблений – невідомо.

Г. П. Паламарчук

Портрет Миколи Олександровича Брилкіна. Папір. [Нижній Новгород]. [10.Х 1857].

10 жовтня 1857 р. Шевченко виконав портрет головного управителя компанії пароплавства «Меркурій» Миколи Олександровича Брилкіна, про що записав до щоденника: «Сегодня погода не поблагоприятствовала моєму доброму намерению рисовать Архангельский собор в Кремле, и я предложил сеанс Н. А. Брылкину и нарисовал его портрет».

Г. П. Паламарчук

Портрет Ганни Миколаївни Попової. Папір, олівець. [Нижній Новгород]. [13 – 14.Х 1857].

13 жовтня 1857 р. Шевченко почав малювати портрет дружини секретаря нижегородської казенної палати, про що зробив відповідний запис до щоденника:

«Рисовал карандашами портрет Анны Николаевны Поповой, слывущей здесь красавицей первой стати. Действительно, она красивая и еще молодая женщина, но увы, маненько простовата… Первый портрет рисую за деньги, за 25 рублей. Посмотрим, что дальше будет. Не худо б, естли б этаких тароватых красавиц было погуще в Нижнем. Хоть бы на портного заработал».

14 жовтня Шевченко зазначає про закінчення портрета: «К величайшему удовольствию красавицы и ее благоверного сожителя и, в особенности, к своему собственному удовольствию, сегодня я портрет окончил, отдал».

Г. П. Паламарчук

Кремлівська стіна в Нижньому Новгороді і краєвид Заоччя. Папір, олівець.
[Нижній Новгород. 15.Х 1857].

15 жовтня 1857 р. Шевченко записав до щоденника:

«При ветре и морозе нарисовал вид двух безыменных башень, часть Кремлевской стены и вид на Заочье. В целом вышел порядочный рисунок. Я тороплюсь сделать побольше эскизов на случай, естли придется мне здесь зазимовать, так чтобы была хоть какая-нибудь работа».

Завершений малюнок з авторською назвою «Вид на Заочье» зареєстровано В. Горленком в списку акварелів та сепій Шевченка, що належали В. М. Лазаревському (див. коментар № 147).

Г. П. Паламарчук

Краєвид Заоччя. Папір, сепія, акварель.
[Нижній Новгород. X 1857 – III 1858].

В. Горленко в статті «Картины, рисунки, офорты Шевченка» у списку акварелей та сепій Шевченка, що належали В. М. Лазаревському, називає малюнок: «Берег реки в Нижнем Новгороде, с барками и фигурами. Подпись: Видъ на Заочье» [«Киевская старина», 1888, кн. VI, стор. 83].

Про подібну зарисовку згадує Шевченко б щоденнику 15 жовтня 1857 р. (див. коментар № 146).

Г. П. Паламарчук

Портрет Марії Олександрівни Дорохової, Папір. [Нижній Новгород]. [1 – 4.ХІ 1857].

З М. О. Дороховою, директрисою дівочого інституту в Нижньому Новгороді, Шевченко познайомився 31 жовтня 1857 р. 1 листопада він розпочав малювати її портрет, про що записав до щоденника: «Рисовал портрет М. А. Дороховой, и после удачного сеанса по дороге зашел к Шрейдерсу». 4 листопада Шевченко зазначив в щоденнику, що роботу над портретом закінчено.

Г. П. Паламарчук

Портрет Ніни Пущиної.
[Нижній Новгород. 4.XI 1857].

4 листопада 1857 р. Шевченко записав до щоденника:

«Кончил сегодня портреты М. А. Дороховой и ее воспитанницы Нины, побочной дочери Пущина, одного из декабристов. Удивительно милое и резвое создание. Но мне как-то грустно делается, когда я смотрю на побочных детей».

Г. П. Паламарчук

Портрет Софії Федорівни Варенцової з сином.
[Нижній Новгород. 14 – 19.ХІ 1857].

З 14 по 19 листопада 1857 р. Шевченко працював над портретом Варенцової. В запису до щоденника від 14 листопада 1857 р. він говорив: «Начал портрет м. Варенцовой/ Плотная, кавалергард-мадам. Ничего женственного, ни даже самого обыкновенного кокетства». Запис від 19 листопада свідчить, що це був портрет матері з сином:

«К общему удовольствию сегодня, наконец, я окончил портрет гусароподобной м. Варенцовой и ее будущего собачника-сына. Она чрезвычайно довольна портретом, потому что он похож на какую-то кокетливую нимфу в амазонке, а я еще больше доволен, что, наконец, развязался с этой неуклюжею Бобелиною».

Г. П. Паламарчук

Груповий портрет К. А. Шрейдерса, А. К. Кадницького та М. А. Фреліха. Ескіз. Папір, олівець. [Нижній Новгород]. [30.XI 1857].

26 листопада 1857 р. Шевченко записав до щоденника про те, що одержав авансом від К. А. Шрейдерса, А. К. Кадницького і М. А. Фреліха 125 крб. за їх груповий портрет. 30 листопада він записав:

«Сегодня начал портрет в группе своих щедрых приятелей. Не знаю, будет ли толк из этой затеи, приятели неаккуратны в сеансах, обстоятельство важное при работе. Посмотрю, что дальше будет, и естли сеансы затянутся, то нарисую отдельно каждого карандашом и тем покончу мой счет с приятелями. Чего бы мне больно не хотелось, и тем более, что предполагаемый рисунок сепиею очень удачно сгруппировался. И мне бы хотелося достойно заплатить им свой долг».

Задуманий груповий портрет залишився незакінченим. Замість нього Шевченко виконав три окремі портрети олівцем (див. Портрет К. А. Шрейдерса, Портрет А. К. Кадницького, Портрет М. А. Фреліха).

Г. П. Паламарчук

Портрет Олейникова. [Нижній Новгород]. [9.І 1858].

8 січня 1858 р. Шевченко перейшов на нову квартиру до Шрейдерса, а 9-го він записав до щоденника:

«На новосельи у Шрейдерса нарисовал сегодня портрет Олейникова с условием, чтобы он написал фельетонную статейку для «Московских ведомостей» о пребывании М. С. Щепкина в Нижнем. Хорошо, если бы не соврал».

Г. П. Паламарчук

Портрет Олександра Євграфовича Бабкіна. Папір. [Нижній Новгород]. [13.І 1858].

13 січня 1858 р. Шевченко виконав портрет нижегородського ісправника О. Є. Бабкіна, про що записав до щоденника: «Бабкин подарил мне прекрасную акватинту, изображающую смерть Людовика XVI, а я сегодня за это назидательное произведение изобразил его собственную персону и довольно удачно».

Г. П. Паламарчук

Портрет Гаврила Суханова-Подколзіна. Папір, олівець. [Санктпетербург]. [Не раніше 28.III] 1858.

В спогадах про Шевченка його колишній учень Б. Г. Суханов-Подколзін писав: «У меня сохранились следующие его произведения: 1) Портрет меньшого моего брата, простым карандашем, помечен 1858 годом…» [«Киевская старина», 1885, кн. II, стор. 239].

В листі до О. Я. Кониського від 5.Х 1898 р. він знову згадував цей портрет: «Перед каким-то праздником Т. Гр. нарисовал наши портреты в подарок нашей матушке» [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, відділ рукописів, ф. 77, № 127, арк. 232].

Портрет Б. Суханова-Подколзіна.

Г. П. Паламарчук

Портрет дочки С. С. Гулака-Артемовського. Тонований папір, олівець.
[Санктпетербург. 28.III 1858 – 1860].

Портрет був знайдений після смерті Шевченка серед його речей. У списку Г. М. Честахівського під рубрикою «рисунки на крашенім папері, карандашем» зазначено: «119. Голова маленької дівчинки, рисовано з дочки українського актора Артемовського».

Г. П. Паламарчук

Верби на Смоленському кладовищі. Тонований папір, олівець. [Санктпетербург].
[Не раніше IV 1858 – 1860].

Малюнок залишився після смерті Шевченка серед його речей. У списку Г. М. Честахівського під рубрикою: «Рисунки на крашенім папері, карандашем» зазначено: «114. Верби на Смоленському кладовищі. Любиме місце Кобзареве. Ступнів з десяток від цего міста він був захований й пролежав два місяці». До цього опису Честахівський зробив примітку про час виконання малюнка: «Після ссилки. В Петербурге».

Малюнок Смоленського кладовища Шевченко виконав також і в час навчання в Академії.

Г. П. Паламарчук

Дві дівчини. Папір, сепія. [Санктпетербург].
[Не раніше V 1858].

Малюнок належав Б. Г. Суханову-Подколзіну, про що він говорив у спогадах:

«…у меня сохранились следующие его произведения: …2) Большая сепия; сюжет: две малороссиянки, стоящие с коромыслами под вербами, вдали сидит кобзарь…» [«Воспоминание о Т. Г. Шевченко его случайного ученика», «Киевская старина», 1885, кн. II, стор. 240].

Фотографія з даного малюнка, яка зберігалася в Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові за № 527, зазначена Г. М. Честахівський в описі речей Шевченка під № 23:

«Дві малоросіянки ідуть садочком, одна воду несе, а друга поруч іде й пучок квітів в руках несе (рисував сепією на папері з козачки Соколівни Кобзар Шевченко в Петербурзі по возвращенії з Оренбурга). Оригінал в пані Сухановой, натурщицею була козачка Одарочка Соколівна з Славгорода».

За цим малюнком Шевченко виконав офорт. Збереглися також ескізи аналогічного малюнка «Дві дівчини» (див. № 69, 99).

Г. П. Паламарчук

Турок з одаліскою. Папір, сепія. [Санктпетербург]. [Не раніше V 1858].

На час смерті Шевченка малюнок був серед його речей. У списку Честахівського він позначений під № 72.

Про нього ж згадує Б. Г. Суханов-Подколзін:

«Я помню еще исполнявшиеся при мне рисунки сепией. Один изображал старого турка, в роде тех, которые красуются на табачных вывесках, т. е. в полной своей турецкой форме, в чалме, при кинжале и чубуке, сидящего, без особенно видимых целей, рядом с одалиской. Для этой работы являлся старик-натурщик и очень скромная, почти даже безобразная девушка» [«Воспоминание о Т. Г. Шевченке его случайного ученика», «Киевская старина», 1885, кн. II, стор. 234].

Мотиви датування див. у примітці до ескізів постаті одаліски до цієї сепії (В гаремі. Етюд і В гаремі).

Г. П. Паламарчук

Портрет Наді Карташевської. [Санктпетербург].
[VI 1858 – весна 1860].

Варвара Яківна Карташевська у спогадах про Шевченка згадує виконаний ним портрет її дочки: «Я с Надей ездила в Академию к нему. Он рисовал Надин портрет, который, к сожалению, исчез, как все мои вещи, оставленные в Питере» [«Из воспоминаний В. Я. Карташевской о Т. Г. Шевченко», «Киевская старина», 1900, кн. II, стор. 63].

Портрет міг бути виконаний не раніше червня 1858 р., коли Шевченко оселився в Академії, і не пізніше від’їзду Карташевської за кордон навесні 1860 р.

Г. П. Паламарчук

Портрет Айри Олдріджа. Папір, офорт. [Санктпетербург]. [Не раніше 25.ХІІ 1858].

М. Й. Мікешин в спогадах про Шевченка пише: «Шевченко делал с Ольдриджа посредством травления портрет и, действительно, вскоре на вечере у Толстых появились отпечатки этого портрета, походившего скорее на чорта, чем на Ольдриджа…» [Т. Г. Шевченко, Кобзарь с додатком споминок про Шевченка Костомарова и Микешина, Прага, 1876, стор. XVIII].

Про наявність офортного портрета Айри Олдріджа свідчить також О. Русов. У статті «Коллекция рисунков Т. Г. Шевченка» в огляді офортів він називає під № 277 портрет Айри Олдріджа з написом: Ira Aldridg 1858 Т. Шевченко 25 декабря [«Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 185].

Згаданий напис є також на портреті Олдріджа, виконаному олівцем. Однак він не міг бути в колекції, описаній Русовим, тому що безпосередньо від родини Толстих був переданий у Третьяковську галерею (див. Портрет А. Олдріджа та примітку до нього).

1911 р. в альбомі «Малюнки Тараса Шевченка» вміщена репродукція портрета Олдріджа з помилковим зазначенням, що вона зроблена за фотографією з офорта; в дійсності це репродукція фотографії з відомого олівцевого портрета Олдріджа.

Місце знаходження офорта, згаданого Мікешиним і Русовим, не встановлено. Репродукції з нього також невідомі.

Г. П. Паламарчук

Сомко-Мушкет. [III – V 1859].

М. Білозерський в статті «Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц» говорить, що в березні 1859 р. П. А. Кочубей замовив Шевченкові 4 олійних картини для свого будинку: «Помню два сюжета для этих картин: один – «Як русалки місяць ловлять», а другий про Сомка-Мушкета» [«Киевская старина», 1882, кн. X, стор. 74].

На підставі спогадів Білозерського О. П. Новицький включає «Сомка-Мушкета» до реєстру малярських праць Шевченка [Шевченко як маляр, Львів – Москва, 1914, стор. 75, № 564]. Однак чи працював Шевченко над сюжетом «Сомко-Мушкет», не встановлено. З замовлення Кочубея відомий лише виконаний Шевченком ескіз розпису «Русалки».

Г. П. Паламарчук

Краєвид в Мошнах. Папір. [VI 1859].

В описі малярських творів Т. Г. Шевченка В. Горленко, автор статті «Картины, рисунки и офорты Шевченко» зазначає, що в альбомі 1858 – 1859 рр. був рисунок «Краєвид в Мошнах» [«Киевская старина», 1888, кн. VI, стор. 83].

Рисунок не знайдений. Коментарі до збережених рисунків з цього альбома.

Г. П. Паламарчук

Дуб. Папір, олівець. [Санктпетербург]. [Не пізніше VIII 1860]. Копія з твору А. І. Мещерського.

В описі особистих речей та малюнків Шевченка, зробленому після його смерті, М. М. Лазаревський під рубрикою «Рисунки поэта» зазначає: «Карандашом… 7. Копія Мещерскаго» [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, відділ рукописів, інв. № 1540]. Там же позначено, що малюнок проданий «громаді» за 2 крб. Очевидно, це був підготовчий рисунок до однойменного офорта, виконаного не пізніше серпня 1860 р., оскільки з 1 вересня 1860 р. цей офорт експонувався на виставці в Академії художеств.

Г. П. Паламарчук

Автопортрет. Олія. [Санктпетербург].
[Не пізніше VIII 1860].

Автопортрет був експонований на Академічній художній виставці 1860 р., про що повідомляв В. Тімм:

«Известный малороссийский поэт Т. Г. Шевченко выставил пять очень удачных гравюр à l’eau forte и свой собственный портрет, написанный масляными красками. Мы слышали, что художник предназначил этот портрет для розыгрыша в лотерею, сбор с которой он определил на издание дешевой малороссийской азбуки. От всей души желаем, чтобы этот слух оказался справедливым и чтобы предприятие Т. Г. Шевченка сопровождалось полным успехом» [«Русский художественный листок», издаваемый Тиммом, СПБ, 1860, № 36. Художественная летопись, стор. 152].

На виставці портрет був куплений за 200 крб. вел. кн. Єленою Павлівною, дружиною вел. кн. М. П. Романова. 23 листопада 1860 р. Шевченко одержав запрошення:

«Господин Шевченко приглашается пожаловать в канцелярию государыни, великой княгини Елены Павловны в Михайловском дворце в пятницу 25 ноября от 11 до 2-х часов для получения денег, следующих за купленный ея императорским высочеством портрет».

На початку 1861 р. Шевченко виконав авторське повторення цього портрета для згаданої лотереї.

Г. П. Паламарчук

Портрет Льва Михайловича Жемчужникова.
Полотно, олія. [1860].

В рецензії М. Шугурова на «Каталог украинских древностей коллекции В. В. Тарновского» 1898 р. в огляді олійних праць Шевченка зазначено:

«От художника В. Д. Орловского мы слышали, что в 1860 году он видел у Шевченка, кроме вышеупомянутого собственного портрета его, еще другие портреты, писанные им масляными красками, из которых помнит… не вполне оконченный портрет Жемчужникова (вероятно, Льва М.); где именно эти портреты находятся в настоящее время – не знаем» [«Киевская старина», 1893, кн. VI, стор. 535].

Інших відомостей про виконання Шевченком портрета Жемчужникова немає.

Г. П. Паламарчук

Портрет Л. І. Зотової. Полотно, олія. [Санктпетербург]. [1860].

М. Шугуров в рецензії на «Каталог украинских древностей коллекции В. В. Тарновского» писав:

«В. М. Лазаревскому принадлежал еще один портрет, писанный Шевченком масляными красками, именно г-жи Л. И. Зотовой, который в настоящее время принадлежит младшему сыну В. М. Лазаревского» [«Киевская старина», 1893, кн. VI, стор. 535].

Г. П. Паламарчук

Портрет невідомої. [Санктпетербург]. [I 1861].

В статті «Последний день жизни Т. Г. Шевченко» О. М. Лазаревський писав, що в січні 1861 р. Шевченко розпочав портрет однієї жінки і що «последний сеанс был в конце января; он весело и спокойно работал с 12 до 4 часов» («Северная пчела», 1861, № 48, 28/II). Чий це портрет и чи був він закінчений, відомостей немає.

Г. П. Паламарчук

Подається за виданням: Тарас Шевченко Повне зібрання творів у 10-и томах. – К.: вид. АН УРСР, 1963 р., т. 10, с. 65 – 75 (примітки).