9 [февраля]

Тарас Шевченко

После беспутно проведенной ночи я почувствовал стремление к стихословию, попробовал и без малейшего усилия написал эту вещь. До Не следствие ли это раздражения нерв?

I. Доля

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

– Учися, серденько, колись

З нас будуть люде. – Ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма,

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя,

Мій друже щирий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

II. Муза

І ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла.

І на могилі серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила.

І колихала, і співала,

І чари діяла… І я…

О чарівниченько моя!

Мені ти всюди помагала,

І всюди, зоренько моя,

Ти непорочною сіяла не марніла, ти сіяла!

не помарніла В степу безлюднім, в чужині,

В далекій неволі,

У Ти в кайданах пишалася,

Як квіточка в полі.

Із казарми смердячої

Чистою, святою

Вилетіла, як пташечка,

І понадо мною

Полинула, заспівала,

Та любо, та мило Моя сизокрила…

Мов живущою водою

Душу окропила.

І я живу, і надо мною

Своєю Божою красою

Витаєш ти, мій херувим,

Золотокрилий серафим,

Моя порадонько святая!

Моя ти доле молодая!

Витай зо мною уночі Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Не покидай мене, учи Витай зо мною… і учи,

Учи неложними устами

Хвалити правду. Поможи

Молитву діяти до краю.

А як умру, моя святая!

Не кидай марне Моя ти мати, положи

Свого ти сина в домовину…

І хоть єдиную сльозину

В очах безсмертних покажи.

III. Слава

А ти, задрипанко, шинкарко,

Перекупко п’яна!

Де ти в ката забарилась

З своїми лучами?

У Версалі над злодієм

Мабуть Дрібно Набор розпустила.

Чи з ким іншим мизкаєшся

З нудьги та з похмілля?

Сідай Горнись лишень коло мене

Та витнемо з лиха,

Гарнесенько обіймемось,

Та любо та тихо

Поцілуємось… Та й теє… Пожартуєм, чмокнемося

Та й поберемося,

Моя крале мальована,

Бо я таки й досі

Волочуся за тобою Коло тебе мизкаюся.

Ти хоча й пишалась

І з п’яними королями

По шинках таскалась шаталась,

І курвила з Миколою

Під Севастополем У Севастополі…

Та мені про те байдуже.

Мені, моя доле,

Дай на себе надивитись,

Дай і пригорнутись

Під крилом твоїм, і любо

З похмілля заснути Навіки заснути З дороги заснути.