Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

9 лютого

Тарас Шевченко

Після безпутньо проведеної ночі я відчув потяг до віршословія; спробував і без найменшого зусилля написав оцю річ. Чи це не наслідок подражнення нервів?

І. Доля.

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, батьком і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене маленького за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

– Учися, серденько, колись

З нас будуть люди, – ти сказала,

А я послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала,

Які з нас люди? Та дарма,

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли. У нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо дальше, дальше слава.

Мій друже щирий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава заповідь моя.

II. Муза.

І ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла.

І на могилі серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила.

І колихала, і співала,

І чари діяла… і я…

О, чарівниченько моя!

Мені ти всюди помагала,

І всюди, зоренько моя,

Ти не марніла, ти сіяла!

В степу безлюднім, в чужині,

В далекій неволі –

Ти в кайданах пишалася,

Як квіточка в полі.

Із казарми смердячої

Чистою, святою

Вилетіла, як пташечка,

І понадо мною

Полинула, заспівала,

Моя сизокрила…

Мов живущою водою,

Душу окропила.

І я живу, і надо мною

Своєю Божою красою

Витаєш ти, мій херувим,

Золотокрилий серафим,

Моя порадонько святая,

Моя ти доле молодая!

Не покидай мене, вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною… і учи,

Учи неложними устами

Хвалити правду. Поможи

Молитву діяти до краю.

А як умру, моя святая,

Моя ти мати, положи

Свого ти сина в домовину…

І хоть єдиную сльозину

В очах безсмертних покажи.

III. Слава

А ти задрипанко, шинкарко,

Перекупко п’яна,

Де ти в ката забарилась

З своїми лучами?

У Версалі над злодієм

Набор розпустила,

Чи з ким іншим мізкаєшся

З нудьги та з похмілля?

Горнись лишень коло мене

Та витнемо з лиха,

Гарнесенько обіймемось,

Та любо та тихо

Пожартуєм, чмокнемося…

Та й поберемося,

Моя крале мальована!

Бо я таки й досі

Коло тебе мізкаюся,

Ти хоча й пишалась

І з п’яними королями

По шинках шаталась,

І курвила з Миколою

У Севастополі…

Та мені проте байдуже,

Мені, моя доле,

Дай на себе надивитись

Дай і пригорнутись

Під крилом твоїм, і любо

З дороги заснути.