17 [октября]

Тарас Шевченко

Сегодня получил письмо от М. Лазаревского и два письма от милого моего, неизменного Залецкого. Лазаревский пишет, что он виделся с графиней Настасией Ивановной и что они усоветовали, в случае воспрещения мне въезда в столицу, просить письмом графа Ф[едора Петровича], чтобы он исходатайствовал мне это разрешение через президента нашего М[арию] Н[иколаевну] для Академии художеств, классы которой я буду с любовию посещать, как было во время оно. Добрые, благородные мои заступники и советники.

Залецкий, кроме обыкновенного своего сердечно-искреннего прелюдия, пишет мне пишет, что рисунки мои получил все сполна, что некоторые из них уже пристроил в добрые руки и деньги 150 рублей переслал на имя Лазаревского. Неутомимый друг! Знакомит он меня еще с какой-то своей землячкой-литвинкой, недавно возвратившейся из Италии с огромным грузом изящных произведений. Для меня и за глаза подобные явления очаровательны, и я сердечно благодарю моего друга за это письменное знакомство.

Что значит, что Кухаренко мне не пишет? Неужели он не получил моего поличия и мою «Москалеву криныцю»? Это было бы ужасно досадно.

Упившись чтением этих дружеских милых посланий, вечером, вместе с Овсянниковым, отправились мы к огненной молдаванке. Страшная, невиданная женщина! Намагнетизировавшись хорошенько, мы пожелали ей счастливой дороги до нелюбимого ею Екатеринбурга и расстались, быть может, навсегда. Чудная женщина! Неужели кровь древних сабинок так всемогуще бесконечно жива? Выходит, что так.

Примітки

Сегодня получил письмо от М. Лазаревского и два письма от милого моего, неизменного Залецкого. – Лист М.М. Лазаревського, датований 12 жовтня 1857 р. [Листи до Тараса Шевченка. – С. 87–88], був відповіддю на лист Шевченка від 8 жовтня 1857 р. М.М. Лазаревський надіслав також два листи Бр. Залеського – від 20 серпня і 15 вересня 1857 р., які були відправлені Бр. Залеським до Петербурга, оскільки він не знав про затримку Шевченка в Нижньому Новгороді [Там само. – С. 85–87].

…через президента нашего М[арию] Н[иколаевну]… – Велику княгиню Марію Миколаївну (1819–1876), сестру Олександра II, яка з 1852 по 1876 р. була президентом Академії мистецтв і головою Товариства заохочування художників. Шевченко вперше згадав про неї у листі до Ф.П. Толстого від 12 квітня 1855 р., де просив виклопотати йому через Марію Миколаївну дозвіл повернутися до Петербурга. На початку 1858 р. велика княгиня сприяла отриманню Шевченком дозволу на проживання в Петербурзі (під поліцейським наглядом).

…рисунки мои получил все сполна… – Бр. Залеський був головним посередником Шевченка у справі розповсюдження і реалізації його мистецьких творів. У листі від 20 серпня він писав про успішний продаж малюнків «Дочка Хіоського гончара», «Сцена з казарми», «Щасливий ловець», «Молитва по вмерлих», а також про плани продажу сімнадцяти малюнків, виконаних під час експедиції в Каратау [Листи до Тараса Шевченка. – С. 85–86].

…с какой-то своей землячкой-литвинкой… – Йдеться про Гелену Скірмунт, яка придбала сепії Шевченка «Дочка Хіоського гончара» і «Сцена з казарми» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 86]. Місцезнаходження їх тепер невідоме.

…что Кухаренко мне не пишет? – Шевченко стурбований тим, що не отримав відповіді на лист до Я.Г. Кухаренка від 5 червня 1857 р. з додатком другої редакції «Москалевої криниці», а також поеми «Чернець» і вірша «Вечір» («Садок вишневий коло хати…»). Я.Г. Кухаренко відповів ще 7 серпня 1857 р. [Листи до Тараса Шевченка. – С. 84–85], але до адресата лист дійшов лише 10 лютого 1858 р.

…до нелюбимого ею Екатеринбурга… – З XIX ст. – адміністративний центр уральської гірничої промисловості. Голяховські їхали до Єкатеринбурга у зв’язку з тим, що при транспортуванні вантажів на один з єкатеринбурзьких стеаринових заводів зникло кілька ящиків і бочок очікуваної там продукції, і П.П. Голяховському було доручено розслідування цієї справи [Російський державний історичний архів (Санкт-Петербург), ф. 101, оп. 1, спр. 684, арк. 50–53].

…кровь древних сабинок… – Сабіни – давньоіталійські племена, які відіграли велику роль у створенні римської народності. Очевидно, Шевченко мав на увазі, що предки молдаван походили від давнього корінного населення Дакії – римської провінції, що займала частину території сучасної Румунії. В Румунії ніяких сабінів (ніже сабінок) не було; думаю, тут Шевченко мав на увазі римлянок.

Л. Н. Большаков (за участю Н. О. Вишневської)