15. Несправедливість покарання

Олександр Кониський

Таким чином, дякуючи доносу прапорщика Ісаєва і з «ласки» генерала Обручова та військового міністра, геній українського слова Тарас Шевченко, зроблений «політичним злочинцем», з першої своєї широкої тюрми-могили – в Орську перейшов в нову, як бачитимемо – геть гіршу могилу в Новопетровському форті, викопану про него ніким більш як не Ісаєвим та Обручовим. Оця остання могила й доконала нашого поета. Не легкий задля нього і не близький був шлях з однієї могили до другої. На те, щоб перейти його, треба було мордувати поета спершу п’ять місяців арештом в казематі, а потім більш місяця в етапі!

Як бачили ми, справа йшла черепашою ходою. Хваталися арештувати, та не хваталися випускати з арешту. Шевченко правду сказав, що

«о скільки швидко і з запалом справляють у нас приказ арештувати, стільки мляво і холодно виконують наказ визволити; а наказ іде від тієї ж самої особи і справляють його ті ж самі органи. Чому така різниця?» [Записки с. 17].

Питання не тільки цікаве, але вельми важне і варто воно того, щоб коло нього помізкував кожен, кого природа наділила мозком вдатним мізкувати по-людськи. Різниця, на яку зауважив поет-страдальник, відома всьому загалу і стає вона скрізь по світах певним доказом того сумного факту, що там, де вона панує, люди якось призвичаїлися до неволі, не цінять навіть особистої свободи чоловіка і не доросли ще до того ступня культурного розвитку, на якому воля людська стає чоловікові дорожчою за все на світі. Серед нації дійсно культурної не можна нікому самовільно неволити чоловіка; зневолити горожанина можна тільки тоді, коли на те є певна потреба, викликана нестеменно певним фактом, фактом злочинного, законом забороненого вчинку такого, що за нього закон наказує неволю особисту.

Шевченка Обручов неволив в казематі і в етапі півроку і покарав його новим, більш тяжким засланням. Коли згадаємо, що Орлов з Дубельтом неволили Шевченка в тюрмі менш двох місяців, а знайшли за ним який-таки злочинний факт – писаний баламутних віршів мовою українською – так мимо нашої волі виникає питання: за яке ж саме злочинство так тяжко неволив і покарав Шевченка Обручов?

Спробуймо найти на це питання безсторонню відповідь з погляду не кажу вже справедливості і права, але хоч з погляду бюрократіями і військової дисципліни.

Обвинувачували Шевченка, що він, яко жовнір ходив в цивільній одежі.

Цього обвинувачування нічим не доведено. Доведено тільки, що у Шевченка була цивільна одежа. Цього жодному жовніру не заборонено. Доведено – властиво тільки сам Шевченко признався в цьому, що в цивільній одежі він ходив тільки у хаті у себе на квартирі, а більш ніде. В цьому факті жодного злочинства нема; нема навіть найменшого зрушення військової дисципліни або простої неслухняності; бо жодному жовнірові не заборонено у себе в хаті носити цивільну одежу.

Далі обвинувачували Шевченка, що він писав (листувався б то тільки). Але ж з царської конфірмації ми бачили вже, що йому не було заборонено писати листи. Сам Дубельт пояснив Шевченкові, що заборонено йому писати тільки «сочинения» (твори), а не листи до кревних і до знайомих; він сказав Шевченкові, вичитавши йому царський присуд, що він має право писати листи.. Це Дубельт довів і тим фактом, що прийнявши від Шевченка листи до нього з заслання, не обізвався проти нього за писання тих листів. Інакше б він написав до Обручова зараз, скоро одержав Шевченків лист.

При ревізії не взято у Шевченка жодного його твору, значить перед очима міністра і Обручова зовсім не було ніже найменшого хоч би абиякого факта, яко доводу того, що Шевченко зрушив заборону писати. Знайдені у Шевченка листи, як признався і сам шеф жандармів, змістом своїм, опріч Сергія Левицького, нічого недоброго не виявляють. А лист Левицького, хоч і був змісту такого, що з погляду жандармів, не можна не уважати «недобронадійним», так Шевченко ж не відповідав на той лист Левицькому і зовсім ні з чого фактично не знати, як поет дивився на зміст того листу. То взагалі він ні в якому разі не повинен був ставати винуватим за зміст чужого листу: вина того, хто писав лист.

Нарешті останнє обвинувачування Шевченка було в тому, що він наперекір царській забороні малював. Дійсно Шевченко малював; але що? малював, правда, портрети, малював і портрет жінки Обручова, але ж слідство цього не довело, воно навіть ніде й не згадує про це. Ні Чигир, ні хто інший й не питав у Шевченка про малювання портретів, бо тямили, що виринув би і портрет пані Обручової. Таким чином винуватили Шевченка єдине за малювання краєвидів і гідрографічних карт з Аральського моря. Але ж Шевченко робив це за повною згодою самого Обручова.

Обручов, на некористь Шевченкові, навіть на шкоду йому, потаїв перед своїм міністром і перед шефом жандармів про свою згоду і дозвіл малювати Шевченку в експедиції Бутакова, одначе ж і в нього було на часок прокинулось спонукання хоч натякнути на правду і мусив він в доношенню своєму 21 червня 1850 N. 104 до військового міністра все-таки сказати, що Шевченко малював «для служебных надобностей капитан-лейтенанта Бутакова, на которого было возложено описание берегов Аральского моря». Не послухатись Бутакова, яко свого на той час начальника, Шевченкові не можна було. Це було б злочинство.

Таким чином навіть з погляду бюрократизму і військової дисципліни Шевченко цілком не заподіяв нічогісінько такого, за щоб треба було його покарати хоч би якою легенькою карою, напр. доганою. А Обручов за згодою на те військового міністра покарав страдальника незвичайно тяжко… За що ж? Відповіді на те нема!… і не буде.

Кара, наложена Обручовим на Шевченка, свідчить тільки, що вона абсолютно незаконна, грубо несправедлива і жодним вчинком Шевченка не викликана і не виправдана. Вона свідчить нам тільки про самовольство корпусного командира над жовніром; про повне знехтування генералом Обручовим права і елементарної справедливості в відносинах до Шевченка, і про повне безправе’я останнього!

Примітки

Подається за виданням: Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський. – Львів: 1901 р., т. 2, с. 68 – 71.