Твори 1851 – 1857 рр.
Малюнок у А. І. Лизогуба. [Акварель або сепія]. [Новопетровське укріплення]. [XI 1850 – І 1851].
На початку січня 1851 р. Шевченко надіслав з Новопетровського укріплення А. І. Лизогубу малюнок, про що згадував в листі до В. М. Репніної: «Послал я здешнего краю произведение (кусок материи) Андрею Ивановичу в первых числах генваря – и до сих пор не имею ответа, что бы значило? Когда будете писать к нему, упомяните и об этом».
Який саме малюнок надіслав Шевченко Лизогубові – невідомо. Серед власників відомих малюнків Шевченка часу заслання до Новопетровського укріплення ім'я Лизогуба не зустрічається.
Г. П. Паламарчук
Портрет поручика Олександра Гавриловича Фролова. [Новопетровське укріплення]. [1851 – 1852].
В газеті «Киевский телеграф» (1876, № 53, стор. 2) були надруковані спогади поручика Новопетровського укріплення О. Г. Фролова, в яких говориться, що Шевченко під час перебування в Новопетровському укріпленні «несмотря на запрещение, иногда все-таки рисовал и, между прочим, нарисовал портреты Фролова и подпоручика Воронцова, которого он очень любил».
В даних спогадах є свідчення і про те, що в цей період комендантом Новопетровського укріплення був А. П. Маєвський, який помер в кінці 1852 р. Це і є підставою для датування.
В. О. Судак
Портрет підпоручика Володимира Петровича Воронцова. [Новопетровське укріплення].
[1851 – 1852].
Див. прим. до № 179.
В. О. Судак
Малюнки в Кара-Тау. [VI – VIII 1851].
Під час експедиції в Кара-Тау Шевченко виконав значну кількість акварелей, сепій та рисунків олівцем (див. прим.). Частина цих робіт об'єднана авторською нумерацією на лицьовій стороні кожного малюнка і в переважній більшості має авторські назви замальованої місцевості.
Ця авторська нумерація відповідає маршруту експедиції, що й дало можливість визначити орієнтовно місцевість, зображену на нерозшуканих малюнках Шевченка.
9 малюнків, на лицьовій стороні яких мають бути авторські номери 7, 14, 15, 23, 24, 30, 34, 37 і 43, не розшукані. Місцевість, зображена на них, встановлюється за зіставленням з наявними, нумерованими автором, рисунками кара-тауської серії.
Г. П. Паламарчук
Малюнок № 7. [8.VI – VIII 1851].
Малюнок № 7 міг бути зроблений на шляху між Кара-Тау та Південним Ак-Тау в місцевості, де Шевченко замалював «Відроги Кара-Тау» та «Кладовище Агаспеяр» з авторськими № 5, 6 і 8 (див. Відроги Кара-Тау, Відроги Кара-Тау (2), Кладовище Агаспеяр та прим. до них).
Г. П. Паламарчук
Малюнки № 14 і 15. [8.VI – VIII 1851].
Малюнки виконано в районі урочища Сюн-Кукх, що підтверджується наявними малюнками «Сюн-Кукх» з авторськими номерами 13 та 16 (див. Сюн-Кукх – Сюн-Кукх (3) та прим. до них).
Г. П. Паламарчук
Малюнки № 23 і 24. [8.VI – VIII 1851].
Обидва малюнки виконані в центральній частині Північного Ак-Тау, що підтверджується наявними малюнками «Далісмен-Мула-Аульє», «Акмиш-Тау», «Гірське пасмо Ак-Тау» з авторськими номерами 22, 25, 26 (див. Далісмен-Мула-Аульє, Акмиш-Тау (2), Гірське пасмо Ак-Тау та примітки до них).
Г. П. Паламарчук
Малюнок № 30. [8.VI – VIII 1851].
Малюнок виконано в центральній частині Північного Ак-Тау, де Шевченко замалював гори Чиркала-Тау та Кок-Суйру з авторськими номерами 29 та 31 (див. Кок-Суйру і Чиркала-Тау і Кок-Суйру та прим. до них).
Г. П. Паламарчук
Малюнки № 34 і 37. [8.VI – VIII 1856].
Малюнки виконано в західній частині Кара-Тау – в районі урочища Тарла, де Шевченко зробив три однойменних рисунки «Тарла» з порядковими номерами 35, 38, 42 (див. Тарла, Тарла (2), Тарла (3) та прим. до них).
Г. П. Паламарчук
Малюнок № 43. [8.VI – VIII 1851].
Малюнок міг бути виконаний в урочищі Тарла або на шляху від нього до кінцевого пункту експедиції – урочища Ханга-Баба, що стверджується малюнками з авторською нумерацією: «Тарла», «Туркменські аби», «Ханга-Баба».
Г. П. Паламарчук
Циган. [Папір, сепія]. [VI – VIII 1851].
Під час Кара-тауської експедиції Шевченко виконав два тотожних малюнки з цією назвою. Один з них Шевченко показував М. Ф. Савичеву в червні 1852 р. в Новопетровському укріпленні (див. Циган та прим. до нього).
Другий малюнок був надісланий Бр. Залеським у жовтні 1851 р. до Одеси Аркадію Венгржиновському для продажу.
9.Х 1854 р. Шевченко в листі до Бр. Залеського згадував про одержані від А. Венгржиновського гроші за проданий малюнок.
Г. П. Паламарчук
Апостол Петро. [Папір, сепія]. [VI – VIII 1851]. [Кара-тауська експедиція].
В листі до Шевченка від 18.IX 1856 р. Бр. Залеський згадував цей малюнок:
«Ты любишь детей, и я не раз говорил им уже, что у меня есть старый друг, похож на св. Петра, который детей оч[ень] любит, они смотрят на знакомое тебе изображение апостола и спрашивают: когда же друг твой приедет?»
В листі від 2.VI 1859 р. він вказує, що малюнок було виконано в час Кара-тауської експедиції:
«Почти три недели тому назад я дал моей невесте фотографию с этого знакомого тебе св. Петра, рисованного, помнишь, в Кара-Тау; фотография отправлена к Богдану вместе с одним письмом твоим, именно тем, где ты упоминаешь о книге его стихотворений» [«Киевская старина», 1897, кн. III, стор. 462 та 474].
Ескіз малюнка «Апостол Петро».
Г. П. Паламарчук
Пейзажі Кара-Тау та Новопетровського укріплення. [Папір, акварель]. [Новопетровське укріплення].
[VI 1851 – 13.V 1857].
З листом від 13 травня 1857 р. Шевченко надіслав Бр. Залеському 17 акварелей для літографування у «Віленському альбомі». В грудні того ж року вони були куплені за 250 крб. В. В. Тарновським, Г. П. Ґалаґаном та С. О. Галаган.
Малюнки ці були виконані як в час Кара-тауської експедиції, так і пізніше в Новопетровському укріпленні (див. прим. «Новопетровське укріплення з моря»).
Із збірки Тарновського до нас дійшло 7 акварелей.
Місцезнаходження останніх десяти малюнків, що належали Ґалаґанам, не встановлено.
Як зазначає Шевченко у згаданому листі, на надісланих ним малюнках зображені краєвиди Новопетровського укріплення та Кара-Тау. На звороті цих малюнків, як і на наявних акварелях цієї серії (№ 3, 7, 9, 12, 58, 59), повинні бути авторські назви та порядкові номери: 4, 5, 7, 8, 10, 12, 13, 15, 16 і 17 – «Кочак».
Г. П. Паламарчук
Кочак. [Папір, акварель]. [1851 – 13.V 1857].
Повідомляючи Бр. Залеського про надіслання 17 малюнків для «Віленського альбома» з метою літографування їх (див. вище), Шевченко назвав сімнадцятий малюнок цієї серії «Кочак»: «Форму и величину 17 штукам можно дать одну, это не повредит эффекту; – такую, например, как 17 № Кочак».
Г. П. Паламарчук
Піщаний буран в Мангишлацькій пустелі. Папір, акварель. [Новопетровське укріплення]. [1851 – 1856].
В листі до М. М. Лазаревського від 12 квітня 1861 р. К. І. Герн пише, що Т. Г. Шевченко надіслав йому в подарунок з Новопетровського укріплення «превосходный акварельный рисунок песчаного бурана в Мангишлакской пустыне, который храню, как единственную оставшуюся у меня дорогую память о покойном» [«Киевская старина», 1899, кн. II, стор. 69].
Далі в цьому листі Герн згадує про те, що показував малюнок В. О. Перовському, який був оренбурзьким генерал-губернатором до 1856 р. Виходячи з цього, дата виконання малюнка визначається часом перебування Шевченка в Новопетровському укріпленні до 1856 р., коли Перовський виїхав з Оренбурга.
Г. П. Паламарчук
Портрети солдат і офіцерів.
[Новопетровське укріплення]. [1851 – VII 1857].
В спогадах сучасників Шевченка згадується, що в Новопетровському укріпленні він виконав ряд портретів. А. О. Ускова пише з приводу цього: «В форте он много рисовал портретов сепиею, лицо и руки отделывал пунктиром, что ужасно мелкая работа, и он боялся, что потеряет зрение» [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, ф. 77/124].
Ротний командир Шевченка Є. М. Косарев, згадуючи про виконання Шевченком портретів, пише: «Он рисовал с солдат и офицеров» [«Т. Г. Шевченко по воспоминаниям полковника Косарева», «Киевская старина», 1898, кн. II, стор. 35 – 41].
Із портретів, виконаних Шевченком в Новопетровському укріпленні, відомі портрети Ускових, офіцера та подружжя Бажанових (див. Портрет А. О. Ускової – Портрет І. О. Ускова, Портрет А. О. Ускової з донькою – Портрет офіцера).
Г. П. Паламарчук
Купці, що смажать яєшню.
[Новопетровське укріплення]. [1851 – VII 1857].
Згадуючи про малюнки з серії «Притча про блудного сина», показані йому Шевченком, Б. Г. Суханов-Подколзін пише:
«В той же папке, между прочим, был другой рисунок, врезавшийся также в моей молодой памяти, так как представлял подкутивших купчиков, жарящих яичницу на горящих кредитных бумажках. Принадлежал ли этот этнографический рисунок к серии рисунков из солдатской жизни, теперь не припомню» [«Киевская старина», 1885, кн. II, стор. 235 – 236].
Оскільки цей малюнок знаходився в одній папці з іншими художніми творами Шевченка часу перебування в Новопетровському укріпленні, можна гадати, що й він був виконаний в Новопетровському укріпленні.
Г. П. Паламарчук
Портрет Є. М. Косарева. Папір, олівець. [Новопетровське укріплення]. [1852 – VII 1857].
Є. М. Косарев, що був ротним командиром Шевченка з 1852 р., у своїх спогадах зазначає, що одним із кращих портретів, виконаних Шевченком в Новопетровському укріпленні, був його портрет і що цей портрет загублено під час службових переїздів [Н. Д. Н., На Сыр-Дарье у ротного командира, «Киевская старина», 1889, кн. III, стор. 574].
В його ж спогадах, записаних К. Оберучевим, говориться: «Он со многих офицеров снимал портреты, в том числе и с меня, белым, черным и желтым карандашами». В примітці до спогадів публікатор зазначав:
«Вот что говорит Косарев в одном месте своих записок на листах…: «Только с меня снятый портрет вышел очень похожий. Отделанный на полулисте александрийской бумаги, портрет мой и в настоящее время находится в Оренбурге, у прежних моих родственников по первой жене Колмыковых, – который остался у них после смерти там моей жены» [Е. М. Косарев, Извлечение из дел и памяти: нечто о Тарасе Григорьевиче Шевченко с 1846 по 1857 год включительно, «Киевская старина», 1893, кн. II, стор. 250].
Г. П. Паламарчук
Вид Астрабада (міраж).
[Новопетровське укріплення]. [1852 – II 1857].
У своїх спогадах Є. М. Косарев писав:
«Один раз, летом, этак около 6 час. утра, с южной стороны моря, появился великолепный и так долго державшийся мираж, изображающий какой-то неизвестный нам город с домами, башнями и проч., что Шевченко успел даже отлично срисовать все это видение. Проходит довольно продолжительное время. Дивимся мы на картину и ума приложить не умеем, что же бы это за город такой мог так живо отразиться в воздухе? Только приходит в Новопетровск пароход «Ленкорань». Шевченко возьми да и покажи свою картину морским офицерам. Представьте же себе наше общее удивление, когда те в один голос воскликнули: «Да это Астрабад…» И тут же начали показывать и башни, и дома…» [Н. Д. Н., На Сыр-Дарье у ротного командира, «Киевская старина», 1889, кн. III].
Астрабад – місто на півночі Ірану (сучасна назва – Горган). Шевченко міг виконати цей малюнок не раніше літа 1852 р., оскільки влітку 1851 р. він був у Кара-тауській експедиції.
Г. П. Паламарчук
Скульптурні твори.
[Новопетровське укріплення]. [1853].
З 1853 р. Шевченко почав працювати над виготовленням невеликих скульптурних статуеток і барельєфів з алебастру та гіпсу. Ці роботи він надсилав С. С Гулаку-Артемовському до Петербурга та Бр. Залеському до Оренбурга. Залеський зазначає, що скульптурні твори Шевченка були непогані і він продав їх без труднощів. Про ці скульптурні твори є окремі згадки в листах самого Шевченка, Ускової, Бр. Залеського та в спогадах Косарева.
Останні скульптурні роботи Шевченка датуються 1856 роком.
Г. П. Паламарчук
Барельєф. Гіпс. [Новопетровське укріплення].
[Не пізніше 15.VI 1853].
В листі до С. С Гулака-Артемовського від 15.VI 1853 р. Шевченко повідомляв, що почав працювати над скульптурою:
«Нашел я близ укрепления хорошую глину и алебастр. И теперь, тоски ради, занимаюсь скульптурой… Вылепил я небольшой барельеф, вылил его из гипсу и хотел тебе послать один экземпляр, так не знаю, довезет ли почта такую хрупкую вещь, как гипс, это раз; а другое и то, что совестно и посылать в столицу такую ничтожную штуку, как мой первенец-барельеф. А вот, даст бог, поучусь та вылеплю второй – так тот уже стеарином залью, та пришлю тобі».
Назва цієї першої скульптурної роботи Шевченка залишилась невідомою.
Г. П. Паламарчук
Пам'ятник на могилі сина Ускових.
[Новопетровське укріплення]. [Не раніше VI 1853].
Син Ускових помер у Новопетровському укріпленні після приїзду його туди разом з батьками, мабуть, у червні 1853 р., про що Шевченко писав А. О. Козачковському в листі від 30.VI 1853 р.
Шевченкові належить проект пам'ятника, про що згадує Ускова: «Сына нашего звали Димитрием. Ш[евчен]ко был архитектором его памятника. Он был сделан прекрасно. Ш[евчен]ко сам следил за его работой. Он сделан был в рыцарском стиле из белого камня» [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, ф. 77/124].
Г. П. Паламарчук
Тріо. Барельєф. [Новопетровське укріплення].
[15.VI – 6.Х 1853].
В листі до С. С. Гулака-Артемовського від 15.VI 1853 р. Шевченко розповідав про свою першу спробу в скульптурі й обіцяє, як тільки виліпить другий барельєф, надіслати його до Петербурга, а в листі від 6.Х того ж року він повідомляє, що надсилає обіцяний барельєф через академіка К. Е. Бера. Художник не цілком задоволений роботою і тому просив: «К. І. Іоахіму не показуй мойого «Тріо», а то я добре знаю, що він мене вилає».
Наукова експедиція під керівництвом К. Е. Бера прибула на Мангишлак на початку другої половини вересня 1853 р. і пробула там 4 тижні.
Другий відлив цієї ж скульптури Шевченко надіслав Бр. Залеському (див. листи від 10.VI та 25.X 1855 р.). Як свідчить Бр. Залеський, барельєф виконано на ту ж тему, що й однойменний малюнок (див. прим. до Тріо).
В примітці до назви «Тріо» Бр. Залеський писав:
«Так Ш. називав плоскорізьбу з гіпсу, котору нам прислав. Представляла вона нутро киргизької кибитки, в ній киргиз грає на балалаю, киргизка меле на жорнах, а третє – теля ричить. Продалось се без труда і я послав йому гроші» [Іван Франко, . – «Листочки до вінка на могилу Шевченка», Львів, 1890, стор. 36].
Г. П. Паламарчук
Бик і киргиз. Барельєф.
[Новопетровське укріплення]. [1853].
Офіцер Михайлов, що виїхав з Новопетровського укріплення восени 1853 р., розповів Бр. Залеському про нову скульптурну роботу Шевченка «Бик і киргиз». У відповідь на лист Бр. Залеського Шевченко писав у січні 1854 р.: «С Михайловым ты виделся мимоходом и говорил он тебе [о] Быке с киргизом и за то благодарю». В примітках до цього листа Бр. Залеський зазначає, що мова йде про барельєф [див. Іван Франко, . – «Листочки до вінка на могилу Шевченка», Львів, 1890, стор. 40].
Оскільки Шевченко почав працювати над скульптурою в 1853 р., а Михайлов виїхав з Новопетровського укріплення не пізніше закінчення навігації 1853 р., то цим роком датується виконання твору.
Г. П. Паламарчук
Христос в терновому вінку. Барельєф.
[Новопетровське укріплення]. [1853 – 1854].
В листі від 10.II 1855 р. у відповідь на невідомий нам лист Бр. Залеського Шевченко писав: «Ты мне пеняешь, почему я тебе не прислал Трио или Христа; эти вещи через почту посылать неудобно, а случаи здесь так редки, или, лучше сказать, их вовсе не бывает».
Дата написання листа свідчить, що відомості про виконання барельєфа Залеський міг одержати лише в 1854 році, чим і визначається кінцева дата його виконання. Про початок роботи Шевченка над скульптурою див. коментар № 207.
В листі від 25.Х 1855 р. Шевченко повідомляв Бр. Залеського, що надіслав йому барельєф «Христос» через генерал-майора Г. А. Фреймана.
Опис композиції цього твору дав в своїх спогадах Є. М. Косарев, зазначивши, що одна з скульптурних праць Шевченка була: «Иисус Христос, сидящий на табурете в терновом венце», а біля нього двоє людей, які мучили Христа [Е. М. Косарев, Извлечение из дел и памяти: нечто о Тарасе Григорьевиче Шевченко с 1846 по 1857 год включительно, «Киевская старина», 1893, кн. II, стор. 250].
Г. П. Паламарчук
Каспійське море з двома смерчами.
[Новопетровське укріплення]. [1853 – 1854].
Є. М. Косарев, згадуючи про участь Шевченка в 1851 р. у спектаклі, пише про виконання даного малюнка:
«…Комендант укрепления полковник У., большой любитель охоты, собрал раз целую компанию и отправился за несколько верст, захватив с собою и Шевченка… Проехав верст 15, мы выехали в урочище Лбище (мыс, выдающийся с северо-восточного берега Каспийского моря), с которого видны острова Кулалинский и Каинный. Вид был очень живописный. Море широкою гладью своих вод расстилалось, как ровная скатерть, на необозримое пространство. Два смерча невдалеке от нее казались подпирающими небо и то расходились, то приближались один к другому… Тарас Шевченко, отойдя от нашего лагеря, где приготовлялся ужин, шагов на 15, сел на камень, достал бумагу и карандаш из портфеля и начал рисовать красивый вид на море» [«Т. Г. Шевченко по воспоминаниям полковника Косарева», «Киевская старина», 1898, кн. II, стор. 39 – 40].
Далі Косарев зазначає, що коли о 6-й годині вечора вони повернулися з полювання, то побачили у Шевченка «прекрасно исполненный рисунок Каспийского моря с двумя смерчами».
Г. П. Паламарчук
Скульптурна група.
[Новопетровське укріплення]. [1853 – 1856].
Згадуючи працю Т. Г. Шевченка над скульптурою, Є. М. Косарев подає опис скульптурної групи:
«Стоит в летнее время раскрытая киргизская кибитка, в которой у задней стены решетки лежит [киргиз] с открытым ртом и довольной физиономией, играя на домре (род русской балалайки), сам полунагой и на голове надет кошмяной колпак. Снаружи против него стоит жена с улыбающейся к нему физиономией, толчет в деревянной ступе просо; она, как видно, одета в рубашку и на голове чаблук. Около нее сидят на земле двое играющих нагих маленьких детей – мальчиков. С правой стороны кибитки привязан теленок, а с левой – три козы» [Е. М. Косарев, Извлечение из дел и памяти: нечто о Тарасе Григорьевиче Шевченко, «Киевская старина», 1893, кн. II, стор. 250].
У примітках до статті зазначено, що на окремих сторінках рукопису Косарева групу описано трохи інакше: «…а двоє маленьких нагих детей – мальчик и девочка – играли, сидя на земле с правой стороны матери, с козленком».
Датується на підставі листа Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського від 15.VI 1853 р., в якому він писав, що почав працювати над скульптурою, і спогадів Косарева, в яких він зазначає, що восени 1856 р. виїхав з Новопетровська і повернувся туди лише навесні 1857 р., коли Шевченко вже не працював над скульптурою.
Г. П. Паламарчук
Ніч. Папір, акварель.
[Новопетровське укріплення]. [Літо 1854].
У 1854 році Шевченко подарував акварель «Ніч» генерал-майорові Г. А. Фрейману, який влітку ревізував Новопетровське укріплення. Про це Шевченко згадував в листі до Бр. Залеського від 10.11 1855 р.: «Если ты знаком с Фрейманом, то попроси его, пускай он тебе покажет мою Ночь акварелью».
Г. П. Паламарчук
Автопортрет. [Новопетровське укріплення].
[Не пізніше 3.ХІ 1854].
Разом з листом від 3.ХІ 1854 р. через відомого географа П. П. Семенова-Тяньшанського, що приїздив на Мангишлак, Шевченко надіслав О. М. Бодянському свій автопортрет в цивільному одязі.
Г. П. Паламарчук
Іоанн Хреститель. Барельєф.
[Новопетровське укріплення]. [1855].
В листі до Бр. Залеського від 10.II 1855 р. Шевченко писав:
«Я начал еще лепить, в пандан Христу, Ивана Крестителя на текст «Глас вопиющего в пустыне», и мне бы ужасно хотелося весной же переслать тебе хоть форму, но не предвижу никакой возможности».
В примітці до цього листа Залеський писав:
«Христос в терновій короні» і «Іван Хреститель» були дві невеличкі овальні плоскорізьби Ш[евчен]ка, которі він прислав пізніше. Самі з Герном робили ми гіпсові відливи, але не дуже нам удавалися, тому то й просили ми Ш[евчен]ка о інструкції, бо в Оренбурзі ніхто про се не мав воображения» [див. Іван Франко, Листи Шевченка до Бр. Залеського. – «Листочки до вінка на могилу Шевченка», Львів, 1890, стор. 43].
Г. П. Паламарчук
Два малюнки. [Новопетровське укріплення].
[25.IX 1855 – 22.IV 1856].
25 вересня 1855 р. Шевченко обіцяв Бр. Залеському з останньою морською поштою надіслати малюнки, яких у нього ще немає готових: «…теперь ничего не имею конченного да правда, и кончить порядочно нечем».
З листом від 21.IV 1856 р. він надсилав йому два малюнки, не згадуючи в листі про їх назви. Один з них він пропонував Залеському залишити собі на спогад, а другий продати. Він просив також надіслати йому фотографії з цих робіт.
В листі від 20.V 1856 р. він знову нагадував:
«Ты вероятно не получил еще последнего моего письма и двух кусков шерстяной материи, потому что ничего не упоминаешь ни о посылке, ни о письме. Когда получишь, потрудись уведомить с первой же почтой. Один кусок, который ты выберешь, оставь у себя на память обо мне, а другой предложи Бюрно (разумеется за деньги). Приятнее как-то, когда знаешь, что вещь находится у человека, понимающего вещи. А фотографии непременно сделай».
8.VI 1856 р. Бр. Залеський повідомляв, що продав малюнок Вельямінову-Зернову за 25 крб. Із змісту листа можна припустити, що малюнок виконано на тему з казахського життя: «Купил этот кусок Вельяминов-Зернов, в одно время с Б[юрно] оставивший Оренбург навсегда, ориенталист и страшный любитель всего восточного» [«Киевская старина», 1897, кн. III, стор. 458 – 459].
В цьому ж листі Бр. Залеський повідомляв, що надіслав Шевченкові фотографії: «Сигизмунда [Сераковського] и 2 экземпляра киргизских мальчиков». Але чи це були фотографії з одного із згаданих вище малюнків Шевченка, встановити неможливо, тому що в наступному листі від 3.VII він говорив, що обіцяні фотографії надіслати не може, тому що «фотографія Михайлу не удалась. Карл постоянно на своем хуторе и поймать его было невозможно, потому прости, что я не сдержал своего обещания и не присылаю фотографии, которых у меня самого нет» [стор. 461].
Листування не дає змоги встановити, про які саме два малюнки йшла мова, але є підстави вважати, що це втрачені роботи Шевченка, оскільки серед мистецької спадщини Шевченка, яка дійшла до нас, немає жодного оригіналу, що належав би колись Вельямінову-Зернову.
Г. П. Паламарчук
Спритний продавець. Папір, сепія.
[Новопетровське укріплення]. [1856 – 13. V 1857].
В листі від 8 – 20.V 1857 р. (приписка від 13.V) Шевченко писав Залеському, що надсилає йому для продажу два малюнки: «Еще посылаю тебе Счастливого ловца и Ловкого продавца. Этим молодцам тебе цена известна». Очевидно, названі малюнки виконані одночасно з сепією «Т. Г. Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою», тому що в листі з Астрахані від 10.VIII він називав ці три малюнки рідними братами.
Листом від 20.VIII того ж року Залеський повідомляє Шевченка, що продав надіслані йому малюнки, але не зазначає, кому саме. Репродукція малюнка «Щасливий ловець» та коментар до нього.
Г. П. Паламарчук
Дочка хіоського гончара. Папір, сепія. [Новопетровське укріплення]. [II – V 1857].
В листі до Бр. Залеського від 10.II 1857 р. Шевченко писав, що в другій половині березня надішле йому «две штуки материи шерстяной»; в листі від 8.V 1857 р. він повідомляв, що малюнки уже надіслані, а 10 травня, в приписці до цього ж листа, він розкрив зміст одного з надісланих малюнків:
«Из посланных тебе кусков один может быть покажется тебе непонятным. Это предание о происхождении рисования. Дочь хиосского горшечника нарисовала на дверях своей хижины силуэт своего возлюбленного, и это была первая рисовальщица».
Датовано на підставі листів Шевченка до Бр. Залеського від 10.II i 8.V 1857 р.
Два ескізи на цю ж тему вміщено в альбомі 1846 – 1850 рр.
Техніка виконання встановлена на підставі листа Бр. Залеського від 15.IX 1857 р., в якому він повідомляє, що малюнок купила Гелена Скірмунт. Гроші за цей малюнок Шевченко одержав разом з листом Бр. Залеського від 20.VIII 1857 р. [«Киевская старина», 1897, кн. III, стор. 468 – 470].
Г. П. Паламарчук
Сцена в казармі. Папір, сепія.
[Новопетровське укріплення]. [II – V 1857].
Шевченко надіслав цей малюнок Бр. Залеському разом з сепією «Дочка хіоського гончара» (див. попередній запис), про що повідомляв його в листі від 8V 1857 р.
Назва малюнка та техніка його виконання встановлена на підставі листа Бр. Залеського до Шевченка від 15 вересня 1857 р.:
«Есть у меня здесь, т. е. в Литве, знакомая женщина с удивительно развитым эстетическим чувством, страстная любительница искусства… Я ей послал две первые сепии: «Дочь хиосского горшечника» и «Сцену из казарм» – тогда ничего больше у меня не было» [«Киевская старина», 1897, кн. III, стор. 470].
Цією знайомою Бр. Залеського, яка купила малюнок, була Гелена Скірмунт.
Підставою для датування є лист Шевченка до Залеського від 10.II 1857 р., в якому він говорив про свій намір надіслати для продажу два малюнки, і лист від 8.V 1857 р., в якому він повідомляв, що вже надіслав їх.
Г. П. Паламарчук
Молитва по вмерлих. Папір.
[Новопетровське укріплення]. [13 – 20.V 1857].
В приписці, зробленій 13 травня до листа від 8.V 1857 р., Шевченко перерахував малюнки, надіслані цією ж поштою на ім'я Бр. Залеського. В другій приписці у цьому ж листі, зробленій 20 травня, Шевченко додав:
«Сегодня только отходит почта, и я прибавляю еще две штуки. Я назвал их «Молитвою по умершим». Это религиозное поверье киргизов. Они по ночам жгут бараний жир над покойниками, а днем наливают воду в ту самую плошку, где ночью жир горел, для того, чтобы птичка напилася и помолилась богу за душу любимого покойника. Не правда ли, поэтическое поверье?»
Зазначені приписки у листі є підставою для датування малюнків.
Гроші за один з цих малюнків Залеський надіслав Шевченкові разом з грішми за сепію «Дочка хіоського гончара». Кому продано ці обидва малюнки, він не зазначив [див. «Киевская старина», 1897, кн. III, стор. 468 – 470].
Г. П. Паламарчук
Портрет М. Є. Бажанова. Папір, олівець. [Новопетровське укріплення]. [15.VI 1857].
15 червня 1857 р. Шевченко записав до щоденника:
«Сегодня поутру начал я рисовать портрет г. Бажанова черным и белым карандашом в киргизской кибитке на огороде. Прекрасное освещение. И я с охото[й] принялся за работу. Чорт принес приятельницу – помешала. Я закрыл портфель и вышел из кибитки. Скромная приятельница не утерпела, взглянула одним глазком на мою работу и нашла решительное сходство, естли бы рот и нос поменьше. И не удовольствовавшись собственным замечанием, спросила мнения у горничной и у своего фаворита Молчалина А. Это меня решительно взбесило, и я, не простившись, ушел в укрепление».
Чи був закінчений портрет, невідомо.
Портрет М. Є. Бажанова з дружиною.
Г. П. Паламарчук
Новопетровське укріплення. Батарея № 1. [Олівець]. [Новопетровське укріплення]. [29.VII 1857].
29 липня 1857 р. Шевченко записав до щоденника:
«Перед вечером пошел я нарисовать вид первой батареи с того самого места, с которого я ночью любовался ею, возвращаясь от Мостовского. Когда-нибудь сделаю акварельный рисунок».
Невідомо, чи цей запис стосується якогось з рисунків, що не дійшли до нас, чи до однієї з наявних зарисовок батареї або флагштока (див. № Новопетровське укріплення та вид на станицю Ніколаевську – Флагшток Новопетровського укріплення (3)).
Г. П. Паламарчук
Портрет Наташі Ускової. [Папір, сепія]. [Новопетровське укріплення]. [Не пізніше VII 1857].
Перед від'їздом з Новопетровського укріплення Т. Г. Шевченко подарував Наташі Усковій її портрет з собачкою, виконаний сепією, на якому був напис: «…милой умнице Наташеньке на память от дяди Тараса Шевченка» [див. «Воспоминания Н. И. Усковой о Т. Г. Шевченко», «Киевская старина», 1889, кн. II, стор. 297 – 313; Ів. Брик, Пам'ятки по Т. Шевченкові в родині Ускових, Львів, 1925, стор. 5].
Цей портрет втрачений ще в родині Ускових.
Портрет А. О. Ускової з донькою.
Г. П. Паламарчук
Ніч на татарському кладовищі. Папір, акварель. [11.VI – VII 1857].
Малюнок залишився після смерті Шевченка серед його речей. В списку Г. М. Честахівського під рубрикою «Рисунки красками на папері» зазначено: «86. Пейзаж. Ніч. Татарське кладовище. На повороті з Оренбурга» [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, Київ, відділ рукописів, інв. № 1540].
В списку М. М. Лазаревського під № 20 зазначено, що малюнок «Пейзаж» («Ночь») проданий громаді.
З нічних пейзажів кладовища відома лише акварель «Туркменське кладовище в долині Долнапа».
Г. П. Паламарчук
Подається за виданням: Тарас Шевченко Повне зібрання творів у 10-и томах. – К.: вид. АН УРСР, 1964 р., т. 9, с. 78 – 90 (примітки).
Автопортрет. Італійський олівець, папір [1847 – 1857].
У списку Г. Честахівського за № 66 (3) записано: «Портрет Кобзарів Шевченків тільки й трошечки ни похожий на его, Италіянським карандашем викомпонованый роблений в Оренбурги».
З автопортретів Шевченка, виконаних ним в Оренбурзі, досі було відомо три. Але за технікою жоден з них не відповідає описові Честахівського, всі три виконані сепією.
Пізніше, в Новопетровському укріпленні, Шевченко також виконував автопортрети, з яких нам відомі три: автопортрет, виконаний під час Каратауської експедиції в 1851 р. італійським олівцем та білилом, який був в альбомі Б. Залеського; другий, відомий з репродукції, виконаний сепією і надісланий Шевченком Я. Кухаренкові; про третій відомо з листа Шевченка до Бодянського, в якому він повідомляв останнього, що передає йому через П. П. Семенова-Тяньшанського свій автопортрет (див. № 215).
Отже, в списку Честахівського за № 66 зареєстровано якийсь інший, не відомий нам автопортрет Шевченка років заслання.
Є. О. Середа
Подається за виданням: Тарас Шевченко Повне зібрання творів у 10-и томах. – К.: вид. АН УРСР, 1963 р., т. 10, с. 67 – 68 (примітки).