5.02.1854 р. До Бр. Залеського

Радуюсь твоєю радостию, друже мой единый! Дай тебе Господи увидеть твою скорбную мать и свою прекрасную родину.

Прости меня, друже мой единый, ежели ты найдешь письмо мое нескладным и, может быть, бессмысленным: у нас сегодня байрам у Ирак[лия], и я пишу тебе далеко за полночь, т. е. часу в 4-м, а в этом часу, я думаю, и у Юнга мысли были бы не на месте. Но это в сторону, а вот в чем дело: благодарю тебя сердечно за «Трио» и проч., благодарю тебя за письма к Аркадию; благодарю тебя за память о Варваре, и ежели ты получишь о ней какое бы то ни было известье и вскоре сообщишь мне, то я тебя не благодарить буду, а боготворить.

Еще раз благодарю тебя за копию «Монаха» и – я тебе как Богу верю – ежели Лев Филиппович такой человек, как ты говоришь, то и ты и он скоро увидите и Актау и Каратау, ежели не красками, то по крайней мере сепиею.

С того времени, как мы рассталися с тобою, я два раза был на Ханга-бабе, пересмотрел и перещупал все деревья и веточки, которыми мы с тобою любовались, и, признаюся тебе, друже мой, заплакал. Не было с кем посмотреть на творение руки Божией – вот причина слез моих. Ты был далеко, а близкие куропаток и диких голубей искали в поле. Мне хотелося посетить Ханга-бабу с Д[анилевским], и Д[анилевскому] тоже хотелося, но фон Бэр такой аккуратный немец, какого и в сердце Германии редко встретить можно; три дня, говорит, буду на Мангышлаке, т. е. в Н[ово]петровском укреплении; сказал, как отрезал. Просто хуже всякого немца!

Поцелуй Карла за меня и скажи ему, что ежели он решился побывать на Сыре, то я пойду за ним и на Куань, и на Аму, в Тибет и всюду, куда только он пойдет.

С следующею почтою напиши мне о делах Карла, или, как ты говоришь, при первом добром известии. «Иордана» и Сову я знаю как твое сердце, и спасибо трем людям, теперь уже не в Петрозаводске, которые знали меня лично и не забыли меня, а тому, что остался один из трех, посылаю сердечный поцелуй, а тем, которые знают меня не лично и вспоминают обо мне, тысячу кровосердечных поцелуев и братскую любовь!

Ты говоришь мне о Белозерском и о моей бедной «Катерине», как будто ты их лично знаешь, а коли знаешь, то напиши мне о Белозерском. А о «Катерине» мы с тобой поговорим, когда увидимся, и тогда я тебя с нею познакомлю.

А Ильяшенка и Петрова забудь и ты так, как я их не помню.

Алексею Ивановичу пожелай всех благ от меня в его новой жизни; поблагодари его за память обо мне, а ее за копии с «Монаха».

Поцелуй Поспелова (ежели он в Оренбурге) и скажи ему, что г-жа Юрасова дрянь, к..ва, л..ва, скажи ему, что все это я ему говорю.

Гороновичу скажи, что в Бельгии и прославленным художникам делать нечего… а впрочем, поклонися ему.

Земляка из Тального и Михайла, земляка С[ераковского], обними и поцелуй так, как я бы его поцеловал. С Михайловым ты виделся мимоходом, и говорил он тебе о «Быке с киргизом», и за то благодарю. Дай Бог ему всего того, чего он сам себе желает, а нам с тобою дай Боже еще раз увидеться в этой жизни.

Поздравь Фому от меня и извинися за меня, что я ему не пишу с этой почтой, завтра ученье и караул, и Алексею скажи то же.

Из приказов я вижу, что ты назначен в 9 баталь[он], а ты пишешь, что вскоре отправляешься на Сыр, и я не знаю, что думать. Напиши мне, ради святого Бронислава, как тебе адресовать мои грешные послания.

Цейзика и Людвига поцелуй от щирого сердца.

Целую руки ojca prefekta.

Когда увидишь Ф. Лазаревского, отдай ему мою грамотку и скажи ему, что не было времени больше написать.

Ты мне ничего не пишешь о Аркадии. Что он? И что с ним? Пиши ему и целуй его за меня и скажи ему, чтобы он безбоязненно адресовал свои письма на имя коменданта Новопетровского укрепления.

Прощай, не забывай Т. Ш.

Примітки

Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart., rkps Ew. 1625; фотокопія – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 89).

Дата уточнюється за листом Шевченка до Бр. Залеського від 6 червня 1854 р.: «ты не читал моего письма от 5-го февраля»; рік встановлюється за змістом.

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. – № 1. – С. 168 – 170) за копією, виконаною Ю.-І. Крашевським; публікація М. П. Драгоманова з його передмовою. В першодруці наявні помилки й пропуски окремих рядків та слів.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 375 – 376.

Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського з повідомленням про підвищення в чині.

Радуюсь твоєю радостию, друже мой единый! – Влітку 1853 р. Бр. Залеський взяв участь у поході в Коканд і штурмі Ак-Мечеті. За заслуги при взятті Ак-Мечеті йому надано офіцерський чин, що давало йому право, на думку Шевченка, розпорядитися своєю долею. Сам Бр. Залеський коментував ці рядки так:

«По експедиції до Коканду і здобуттю кріпості Ак-Мечеть (нинішній Форт Перовського) була надія, що верну додому. З сим-то й поздоровляв мене Ш[евченко]. Але мене авансовано тілько на офіцера, і ще 3 роки мусив я служити в війську» [Листочки до вінка на могилу Шевченка в XXIX роковини його смерті. – Львів, 1890. – С. 36; публікація та переклад з польської І. Франка].

…у нас сегодня байрам у Ирак[лия]… – Родинне свято у коменданта укріплення І. О. Ускова, ймовірно, день ангела його дружини Агати Омелянівни, який припадає на 4 лютого (св. Агафії). Лист Шевченка до І. О. Ускова з Петербурга від 18 лютого 1858 р., де він вітає А. О. Ускову з «прошедшим днем ангела», підтверджує це.

…а в этом часу, я думаю, и у Юнга мысли были бы не на месте. – Юнг Едуард (1683 – 1765), англійський поет, автор поеми «Жалі, або Нічні роздуми про життя, смерть і безсмертя» (1742 – 1745) – філософсько-дидактичний твір у дусі сентименталізму; російські переклади: Плач, или Ночные размышления о жизни, смерти и бессмертии / Пер. А. М. Кутузова. – СПб., 1812. – Ч. 1 – 2; Юнговы ночи, в стихах / Изд. С. Глинкою. – М., 1806.

…благодарю тебя сердечно за «Трио»… – Бр. Залеський писав:

«Так Ш[евченко] називав плоскорізьбу з гіпсу, котру нам прислав. Представляла вона нутро киргизької кибитки, в ній киргиз грає на “балалаю”, киргизянка меле на жорнах, а третє теля ричить. Продалось се без труду, і я послав йому гроші» [Листочки до вінка на могилу Шевченка… – С. 36].

…благодарю тебя за письма к Аркадию… за память о Варваре… – У листі від 17 листопада 1853 р. Бр. Залеський, який жваво листувався з А. Венгжиновським, переказував йому прохання Шевченка:

«Тим часом пересилаю тобі від художника [Шевченка. – Ред.] сердечні обійми і його прохання про найдрібніші відомості про Варвару [Репніну. – Ред.] та її сім’ю. Зроби те, дорогий, бо він дуже непокоїться» [Питання шевченкознавства. – К., 1958. – Вип. 1. – С. 108].

Цей лист свідчить, що восени 1853 р. Шевченко писав Бр. Залеському (лист не відомий).

Еще раз благодарю тебя за копию «Монаха»… – Попередній лист Шевченка до Бр. Залеського з висловленням вдячності не відомий. Йдеться про надіслану Бр. Залеському в Оренбург для продажу акварель «Скеля Монах» ще з принаймні двома малюнками – «Затока біля Новопетровського укріплення» і «Тріо», про що Бр. Залеський пише А. Венгжиновському в листі від 20 лютого 1854 р.:

«На одному з цих малюнків маєш вид скелі, що називається “Монах”, за кілька верстов від тієї фортеці, на другому – пристань Новопетровська; на третьому – тріо музичне в степу…» [Питання шевченкознавства. – Вип. 1. – с. 122].

Бр. Залеський не одразу переслав А. Венгжиновському ці малюнки, а затримав у себе для копіювання; копія роботи Бр. Залеського міститься в альбомі, що зберігається у Національному музеї Тараса Шевченка (№ 112). Тоді ж малюнок копіювала й молода дружина О. І. Бутакова Ольга Миколаївна, за що Шевченко дякує і їй у цьому ж листі.

…ежели Лев Филиппович такой человек, как ты говоришь, то и ты и он скоро увидите и Актау и Каратау… по крайней мере сепиею. – Екельн Лев Пилипович – черговий штаб-офіцер Окремого Оренбурзького корпусу; на прохання О. Плещеева, З. Сераковського, Е.-В. Желіговського клопотався про дозвіл Шевченкові виконати запрестольний образ для церкви в Новопетровському укріпленні. Шевченко покладав надії на те, що Екельн зможе домогтися для нього дозволу малювати, і тоді він виконає і низку видів хребтів Каратау й Актау за ескізами, зробленими під час Каратауської експедиції 1851 р.

…я два раза был на Ханга-бабе… – Йдеться про мальовничу місцевість неподалік від Новопетровського укріплення (за 27 верст), де Шевченко побував під час експедиції 1851 р. на Каратау.

Данилевський Микола Якович (1822 – 1885) – російський вчений-природознавець, колишній петрашевець, учасник наукової експедиції під керівництвом К. М. Бера, яка приїздила на Мангишлак 21 вересня 1853 р. та 13 серпня 1854 р.

Поцелуй Карла за меня и скажи ему, что… я пойду за ним… всюду… – Йдеться про К. І. Герна. Коментуючи ці рядки, Бр. Залеський писав: «Герн вибирався тоді за коменданта до котроїсь з новозакладуваних кріпостів над Сир-Дарією» [Листочки до вінка на могилу Шевченка… – С. 38].

«Йордана» и Сову я знаю… – Антоній Сова – псевдонім Желіговського Едварда-Вітольда (1816 – 1864) – польського поета-демократа, учасника визвольного руху. У 1851 р. був висланий до Петрозаводська, в липні 1853 р. переведений до Оренбурга, а в січні 1854 р. – до Уфи. З його поемою «Йордан» (Вільно, 1846) Шевченко, ймовірно, ознайомився в колі польських засланців в Оренбурзі у 1849 – 1850 рр.

…спасибо трем людям, теперь уже не в Петрозаводске, которые знали меня лично и не забыли меня, а тому, что остался один из трех, посылаю сердечный поцелуй… – У цій фразі закладена суперечність: йдеться про трьох людей, які вже залишили Петрозаводськ, і водночас «один из трех» залишився в Петрозаводську; очевидно, виїхали з міста двоє. Найвірогідніше, йдеться про Г. Л. Андрузького, якого справді на початку 1854 р. уже не було в Петрозаводську, та В. М. Білозерського, який залишився. Обидва – соратники Шевченка по Кирило-Мефодіївському братству.

…а тем, которые знают меня не лично и вспоминают обо мне… – Між ними могли бути Е.-В. Желіговський та М. Я. Макаров, який прибув до Петрозаводська 1848 р. (одразу по закінченні Ніжинського юридичного ліцею), дружив там з кирило-мефодіївцем В. М. Білозерським та петрашевцем О. П. Баласогло, чим накликав на себе немилість губернатора М. Е. Писарєва, і змушений був, не прослуживши й належних трьох років, виїхати до Петербурга.

Ты говоришь мне о Белозерском и о моей бедной «Катерине»… – Згадка про В. М. Білозерського й «Катерину» (поему Шевченка) дає підставу припустити, що саме В. Білозерський міг декламувати цей твір Е.-В. Желіговському під час їх спільного перебування в Петрозаводську, де останній був у 1851 – липні 1853 рр.

А Ильяшенка и Петрова забудь и ты… – Ильяшенко – особа не відома; Петров Олексій Михайлович (1827 – 1883), будучи 1847 р. студентом Київського університету, з провокаційною метою вступив до Кирило-Мефодіївського братства й офіційно доніс на нього, що і спричинило арешт і заслання членів товариства.

Алексею Ивановичу пожелай всех благ от меня в его новой жизни; поблагодари… ее за копии с «Монаха». – Йдеться про О. І. Бутакова, начальника Аральської описової експедиції; це побажання висловлене в зв’язку з його одруженням з Ольгою Миколаївною Безобразовою, художницею; їй поет дякує за виконані нею копії з його акварелі «Скеля Монах», надісланої Шевченком Бр. Залеському.

Поцелуй Поспелова… – К. Є. Поспелова.

…г-жа Юрасова… – Ймовірно, дружина О. М. Юрасова, підпоручика 4-го лінійного батальйону.

Гороновичу скажи… – А. М. Гороновичу.

Земляка из Тального… – Середницького Є. П., родом з села Тальне Чигиринського повіту Київської губернії [Большаков А. Н. Літа невольничі. – С. 364 – 365].

…и Михайла, земляка С[ераковского], обними… – Особа не відома; можливо, це Михайло Ходорович, польський засланець, унтер-офіцер Окремого Оренбурзького корпусу, в 1855 – 1857 рр. звільнений у відставку, проживав у Петербурзі; М. Ходорович, як і З. Сераковський, родом з Волині [Большаков А. Н. Літа невольничі. – С. 392].

С Михайловым ты виделся мимоходом, и говорил он тебе о «Быке с киргизом»… – Бр. Залеський коментував: «Се була плоскорізьба, над котрою працював Ш[евченко]. Михайлов – молодий офіцерик, перенесений з Новопетровська десь інде на службу» [Листочки до вінка на могилу Шевченка… – с. 40]. Михайлов Володимир Олексійович – прапорщик 1-го Оренбурзького лінійного батальйону; служив у Новопетровському укріпленні, а в середині 1853 р. переведений до 3-го батальйону, розміщеного в Оренбурзі. Про дружні взаємини Шевченка й В. Михайлова свідчить М. Ф. Савичев [Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. – С. 224]. Ним Шевченко й передав Бр. Залеському в Оренбург свій гіпсовий барельєф «Бик і киргиз».

Поздравь Фому от меня… – Вернера Томаша (роки життя і смерті не відомі) – польського політичного засланця. Познайомився з Шевченком в Орській фортеці, брав участь як геолог в Аральській описовій експедиції, де мешкав разом з поетом. В Оренбурзі вони разом опрацьовували матеріали експедиції. У 1849 р. Шевченко виконав портрет Вернера.

…и Алексею скажи… – Плещееву Олексію Миколайовичу (1825 – 1893) – російському поетові й перекладачеві, петрашевцю, якого заслано рядовим в Оренбурзький Окремий корпус у січні 1850 р. До 1852 р. перебував в Уральську, з березня 1852 р. – в Оренбурзі; влітку 1853 р. взяв участь у штурмі Ак-Мечеті, за що був відзначений чином унтер-офіцера. Повернувшись до Оренбурга наприкінці 1853 р., він навесні 1854 р. виїхав і близько двох років служив у Ак-Мечеті [Т. Г. Шевченко: Біографія. – К., 1984. – с. 292].

Из приказов я вижу, что ты назначен в 9 баталь[он]… – Невдовзі Бр. Залеський був переведений до 9-го батальйону, розташованого в Богословську, Златоусті, Єкатеринбурзі.

Цейзика и Людвига поцелуй от щирого сердца. – Цейзик Михайло Гнатович (1815 – ?), аптекар в Оренбурзі, належав до кола польських засланців; знайомий Шевченка з осені 1849 р. Турно Людвіг Зигмунтович (бл. 1805 – ?) – польський політичний засланець, учасник Каратауської експедиції 1851 р., де жив з поетом в одному наметі. Познайомилися в Оренбурзі восени 1849 – взимку 1850 р. Шевченко змалював Л. Турно («Шевченко серед товаришів»).

Целую руки ojca prefekta. – Зельонка Михайло Тадейович (в чернецтві Кандид; 1797 – 1860) – польський політичний засланець, ксьондз оренбурзької католицької церкви, засланий сюди з 1833 р.; знайомий Шевченка з його перебування в Оренбурзі восени 1849 – взимку 1850 р.

Ты мне ничего не пишешь о Аркадии. – Йдеться про А. М. Венгжиновського.

…на имя коменданта Новопетровского укрепления. – І. О. Ускова.

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 73 – 74 (текст), с. 364 – 367 (примітки).