21.04.1856 р. До Бр. Залеського
Новопетровське укріплення | 21 апреля. |
Христос воскресе!
Я так давно не писал тебе, искренный мой друже, что теперь не знаю, с чего и начинать. Начну с сердечной моей благодарности за твою присылку, которую я получил от И[раклия], и за будущие твои присылки, о которых ты мне пишешь. Еще раз благодарю. Что же я тебе пошлю? Ропот на судьбу, ничего больше. А впрочем, кроме этой грустной посылки, посылаю тебе два куска шерстяной материи, любой из них выбери себе на память обо мне, а другой продай и пришли фотографии. Еще посылаю тебе «Варнака» и «Княгиню»; прочитай их и поправь, где нужно, отдай переписать и пошли по следующему адресу: «В С.-Петербург, в Академию художеств, художнику Николаю Осиповичу Осипову, на квартире графа Толстого». А если имеешь ты там доброго и надежного человека, то пошли на его имя для известного употребления. Еще посылаю тебе случайно мне попавшееся в руки объявление о издании «Monumenta Regum Poloniae Cracoviensia». Мне кажется, что это хорошее издание, то не вздумаешь ли ты его выписать.
Ты так прекрасно говоришь мне о г[енерале] Бюрно, что и я полюбил его так, как и ты его любишь; это явление весьма редко между господами генералами]. Жаль, что он скоро, как ты говоришь, оставляет Оренб[ург]. Он, говорят, пользуется добрым вниманием графа В[асилия] А[лексеевича]. Попроси его, не может ли он для меня сделать что-нибудь, хоть вырвать меня из этого проклятого гнезда. Я не знаю, что мне думать о моем упорном несчастии. Львов ли причиною его или кто-нибудь выше его? Во всяком случае, без В[асилия] Алексеевича] для меня никто ничего доброго сделать не может, окроме государя. Напиши ты Аркадию и проси его от меня, чтобы он повидался или написал Варваре насчет прошения на высочайшее имя. Она не должна отказать во имя нашей дружбы и христианского милосердия. Теперь должен быть в Оренбурге А. И. Бутаков. Кланяйся ему от меня и проси его, не может ли он ходатайствовать о мне у В[асилия] А[лексеевича]. Проси его, проси всех, мой нелицемерный друже! Тебе более, нежели кому-нибудь, известно мое горькое положение. Такое продолжительное испытание, как я терплю, извиняет меня перед тобою в моей назойливости. Постоянное несчастие и твердейшие характеры разрушает, а мой и в лучшее время принадлежал к числу непрочных.
С следующей почтой, если буду в силах, напишу Сове. А в настоящее время я так встревожен, так нравственно убит, что не могу простой мысли связать в голове моей бедной, а не то чтобы написать что-нибудь похожее на дело. Пиши ему, целуй его от меня, желай ему, как и я желаю, полного здоровья и всякого счастия.
Кланяйся от меня Карлу и не забудь прислать его фотографическое поличие.
Целую Михайла, Людвига, Евстафия, Сигизмонда и всех меня помнящих. Прощай, мой единый друже! Не забывай меня.
Я пишу тебе так редко и так мало, что мне совестно перед тобою. Но что делать? Сам знаешь, о чем я здесь сидя могу писать пространно или хоть даже кратко, но о чем? Однообразие и тоска!
Чуть было не забыл. Бюрно советует тебе оставить службу и посвятить себя искусству. Он имеет основание так тебе советовать: у тебя есть любовь к искусству, а это верное ручательство за успех. Однако с оговоркою: к любви нужно прибавить хоть самое умеренное обеспечение, по крайней мере лет на пять, чтобы прежде времени не начать работать из-за насущного хлеба. Нужда охолодит любовь, и тогда все пропало. Я больше ничего не могу сказать, искренный друже.
Примітки
Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart., rkps Ew. 1625; фотокопія – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. І, № 901).
Рік написання встановлюється за листом Бр. Залеського від 8 червня 1856 р., в якому є фраза: «… получил два куска шерстяной материи», про надсилання яких Шевченко пише в даному листі; те ж щодо повістей «Варнак» та «Княгиня» [Листи до Т. Г. Шевченка. – С. 84 – 86].
Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. – № 3. – С. 617 – 619) за копією І. Крашевського (публікація М. П. Драгоманова).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори : В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 391 – 392.
Відповідь на невідомий лист Бр. Залеського (з посилкою).
Начну с сердечной моей благодарности за твою присылку… и за будущие твои присылки… – Про що йдеться – не відомо.
…посылаю тебе два куска шерстяной материи… – Про які малюнки йдеться – не відомо. З листа Бр. Залеського від 8 червня 1856 р. випливає, що принаймні один з них мав орієнтальну тематику.
Еще посылаю тебе «Варнака» и «Княгиню»… – Копії автографів повісті «Варнак» та «Княгиня», зроблені невідомою рукою.
Осипов Микола Осипович (1825 – 1901) – російський художник, знайомий Шевченка і родини Толстих, який за дорученням Ф. П. Толстого розпочав листування з Шевченком, щоб допомогти поетові (див. лист М. О. Осипова від 20 травня 1855 р. у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. – С. 80).
Еще посылаю… объявление о издании «Monumenta Regum Poloniae Cracoviensia». – Йдеться про видання: Monumenta Regum Poloniae Cracoviensia. – Petropoli, editore В. М. Wolfo, 1852.
Ты так прекрасно говоришь о г[енерале] Бюрно… – Лист Бр. Залеського, в якому б йшлося про К. І. Бюрно, не відомий.
Он, говорят, пользуется добрым вниманием графа В[асилия] А[лексеевина]… – В. О. Перовського.
Бюрно Карл Іванович (1796 – ?) – військовий інженер, генерал-майор; з 1854 р. будував оборонні споруди на Сир-Дар’їнській лінії. О. Плещеев, який служив з ним в Ак-Мечеті, писав про нього у своїх листах з великим пієтетом [Минувшие годы. – 1908. – № 10. – С. 126]. Після повернення до Оренбурга К. І. Бюрно зблизився з Бр. Залеським на грунті спільної любові до мистецтва.
Я не знаю, что мне думать о моем упорном несчастии. Львов ли причиною его… – Йдеться про невдале клопотання про підвищення Шевченка в чин унтер-офіцера, що дало б можливість займатися малюванням і сподіватися на звільнення із заслання.
Львов Г. І., підполковник, командир 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, після нового інспектування укріплення і завдяки, ймовірно, клопотанню коменданта І. О. Ускова змінив свої наміри щодо Шевченка й 7 липня 1855 р. надіслав командиру першої бригади Л. І. Федяєву подання щодо підвищення Шевченка в чин унтер-офіцера [Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. – С. 266]. Але й це подання тривалий час залишалося без наслідків, хоча, можливо, воно зіграло певну роль для позитивного вирішення долі Шевченка на підставі коронаційного маніфесту від 26 серпня 1856 р.
Напиши ты Аркадию… чтобы он… написал Варваре… – Йдеться про А. М. Венгжиновського та В. М. Репніну.
С следующей почтой… напишу Сове. – Лист до Е.-В. Желіговського не відомий.
Кланяйся от меня Карлу и не забудь прислать его фотографическое поличие. – К. І. Герну; про цей портрет див. у листах до Бр. Залеського від 25 – 26 вересня та кінця 1855 – початку 1856 р.; те, що в даному листі йдеться саме про фотографічний портрет К. І. Герна, – єдиний, ще не присланий Бр. Залеським, тоді як жадані портрети М. Г. Цейзика й самого Бр. Залеського він уже одержав, – підтверджує думку, що й ці два портрети теж були фотографічними, а не фотокопією малюнка художника О. Чернишова, де зображене велике коло оренбурзьких засланців, як вважав Л. Хінкулов.
Целую Михайла, Людвига, Евстафия, Сигизмонда… – М. Цейзика, Л. Турно, Є. Середницького, З. Сераковського.
В. Л. Смілянська
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 100 – 101 (текст), с. 385 – 386 (примітки).