Автограф
Тарас Шевченко
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тиняючи на чужині
В неволі злій, зострів я діда.
То був поселений варнак,
Наш бідний мучений земляк.
Неначе діти, ми зраділи
Один другому. У неділю –
Бувало, меж талами
Над тим Уралом,
Поки не смеркне, розмовляли
О нашій славній старині…
І він розказував мені
Свою бувальщину. Од Бога,
Од Бога все, а сам нічого
Дурний не зробить чоловік.
Я сам, як бачиш, марне, всує,
Я сам занівечив свій вік,
І ні на кого не жалкую…
Води багато утекло
З того часу… За Уманем
Було те вбогеє село,
Де уродився я на зло,
Де виріс я на безталання
Та на погибель… Наша пані
Мене побачила в селі
Та й узяла собі в покої,
А в неї паничі були,
Були однолітки зо мною –
Так їм на виграшку! Росли,
Росли вони та виростали
Та мною, дурні, забавлялись,
Уже й учиться почали.
А я й собі на безголов’я
Учуся з ними; сльоз і крові
Письмо [те] стоїло… Чи нас?! –
Дешевших панської собаки –
Учить письму?!!
Молитись Богу
Та за ралом спотикатись,
А більше нічого
Не повинні знать без волі –
Така наша доля!..
Отож вивчився я, виріс,
Прошу собі волі –
Не пускають… У москалі!
І туди не голять!!
Що тут на світі робити?
Вернувсь я до рала,
А паничів у гвардію
Поопреділяли.
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Настали тяжкії літа!
У нашому таки селі
Росла убога сирота…
О Боже! Боже! мій єдиний,
Вона тойді була дитина!
Вона… Не нам Тебе судить,
Великий Боже наш.
На неї
Не довелось і надивитись.
А я ще думав одружитись,
І жить, і радоватись з нею!
І Господа хвалить.
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Уже і краму накупили,
Уже і пива наварили,
Не довелося тілько пить.
Проклятий пан старий неситий
Покриткою пустив по світу,
Не довелося вкупі жить.
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
Дарма… минуло… недоладу
Було б садити огород.
Пішов я писарем в громаду,
То сяк, то так, минає год.
Пишу собі, з людьми братаюсь
Та мовчки хлопців добираю;
Минув і другий. Паничі
На трете літо поз’їзжались
(Мене, звичайне, не пізнали),
Засватані, весілля ждуть,
А нашим молодим дівчатам
В селі проходу не дають.
Дарма, нехай; радіє мати,
Радіє пан… а хлопці ждуть,
Як Бога, панського весілля.
Якраз у Клечальну неділю
І повінчали їх обох –
Таки в домашньому костьолі –
Вони ляхи були… Ніколе
Нічого кращого сам Бог
Не бачив зроду на землі,
Як молодії ті були.
А я убив їх!! Признаюсь,
І досі страшно, як згадаю;
Я і розказувать боюсь,
А то ще й вас перелякаю.
На весілля…
І ми отарою прийшли,
Палати білі запалили,
Панів великих і малих –
Усіх порізали…
Молила
Сама стара за молодих,
До Бога руки піднімала…
А невістками хлопці грались,
Поки замучили… Затих,
Загас пожар, уже світало,
А ми в діброву поховались
І раду радим, що робить?
А що робить! Ходімо бить
Та мордувать панів проклятих.
І ми пішли… Ох тяжко, брате,
Такіє згадувать діла…
Ватага день і ніч росла,
Уже за сотню прибувала…
Мов поросяча, кров лилась –
Я різав все, що паном звалось,
Без милосердія, без зла,
А різав так… і сам не знаю,
Чого хотілося мені?!
Ходив я три года з ножем,
Неначе той різник,
До сльоз, до крові, до пожару –
До всього я привик.
Було, мов жабу ту, на списі
Спечеш дитину на огні
Або панянку чорнобривку
Розіпнеш голу на коні
Та й пустиш в степ –
Всього бувало…
І все докучило мені.
Одурів я, тяжко стало
У вертепах жити.
Думав сам себе зарізать,
Щоб не нудить світом,
І зарізав би… та диво –
Диво дивне сталось
Надо мною, окаянним…
Тілько що світало,
Вийшов я з ножем в халяві
З Броварського лісу,
Щоб зарізаться… дивлюся,
Мов на небі висить
Святий Київ наш великий,
Дивом дивним сяють
Церкви Божі, ніби з Богом
Самим розмовляють.
Дивлюся я, а сам млію,
Тихо задзвонили
У Києві, мов на небі…
О Боже мій милий!
Вперше зроду я заплакав,
До полудня плакав.
Та так мені любо стало,
І малого знаку
Нудьги тії не осталось –
Я мов народився.
Подивився кругом себе
І, перехрестившись,
Пішов собі тихо в Київ
Не святим молитись,
А суда, суда людського
У людей просити.
Примітки
Текст автографа поеми «Варнак» в «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 165–172).
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 415 – 418 (варіанти).