5. «Ликерин цикл» в поезії Шевченка

Олександр Дорошкевич

Усі мемуаристи одностайно констатують, що епізод з Ликерою величезне враження справив на поета, що трагічна розв’язка прискорила сумний кінець українського поета. І це ясно відчувається на його поетичних висловлюваннях. На них варто тепер звернути нашу увагу. «Ликерин цикл» Шевченкових поезій, як ми вже в кількох місцях указували, складається з таких його ліричних п’єс: 1) «Росли укупочці…» (25. VI); 2) «Ликері» (5. VIII); 3) Н. Я. Макарову (14. IX) і 4) «Поставлю хату i кімнату» (27. IX). Це вірші, тематично зв’язані з розвитком Шевченкового роману.

Але сюди треба приєднати поезії, які менше дають цього тематичного зв’язку, але, на мою думку, так само викликані цією ж емоцією і окремими подіями. Я маю на увазі такі: 5) «Над Дніпровою сагою» (24. VI); 6) «Світе ясний» (27. VI); 7) «Не нарікаю я на бога» (5. X) і 8) «Минули літа молодії» (18. X). Таким чином не менше як п’ять місяців (червень-жовтень) Шевченко черпав своє натхнення з прикрого епізоду, обдарувавши за цей час українську поезію кількома цікавими творами. Вісім ліричних п’єс становлять «Ликерин цикл» у Шевченковому поетичному набуткові, і це об’єктивно доводить усю велику вагу самого епізоду для психіки самотнього поета.

Дозвольте встановити формальну належність цих віршів до Ликериного циклу. Хронологічно перший вірш – «Над Дніпровою сагою» (24. VI), останній – «Не нарікаю я на бога» (5. X). Це ніби своєрідна облямівка, своєрідна рама, зроблена в формі ліричних медитацій і філософських розмислів над своєю долею. Перший вірш – то характерна для поета ще з р. 1848 стилізація народної пісні, де поет надзвичайно тонко вкладає власні почуття й настрої в окремі образи, композиційно вплетені до загального ліричного візерунку: прийом, блискучо розгорнутий у «Зів’ялому листі» Франка.

Над Дніпровою сагою

Стоїть явор між лозою…

І поет застосовує тут типовий у народній пісні засіб паралелізму, але розшифровуючи другу, суб’єктивну частину паралелізму, поширюючи її й надаючи самостійного значення:

Стоїть старий, похилився,

Мов козак той зажурився –

Що без долі, без родини,

Та без вірної дружини,

1 дружини, і надії –

В самотині посивіє.

Згадкою про ідилічну появу двох «дівчаток із гаю», поет ніби передчуває кардинальну зміну в своїй долі, цілком виразно про це кажучи другого дня (25. VI) в поезії «Росли укупочці». «Над Дніпровою сагою» – це ніби поетична інтродукція до ліричного циклу, інтродукція, що її поет розшифровує і вмотивовує в сусідньому і безперечно спорідненому вірші.

Таку ж тематичну й ідейну спорідненість ми бачимо в другій парі віршів: «Світе ясний» (27. VI) і «Ликері» (5. VIII). Друга поезія написана в часи зростання Шевченкового чуття до Ликери, коли емоція кохання, безсумнівна для його, зустріла на шляху свого життєвого оформлення значні перешкоди. Ці перешкоди зовнішнього й внутрішнього характеру. Про ці перешкоди переказує Н. Кибальчич із слів своєї матері:

«Одного разу написав він матері письмо, прохаючи її, щоб вона пустила з ним Ликеру поїхати у город, купити дещо їй на придане. Мати, звичайно, не пустила, побоюючись одвічальності, що спочивала на ній за молоду дівчину. Тоді Шевченко сам приїхав і став лично просити матір. Мати йому й тут категорично відказала, що вона по совісті не може згодитись на його просьбу.

Тарас страшно розлютований зі злою іронією спитав:

– А якби ми повінчані були, то пустили б?

– Запевне, що пустила б, – спокійно сказала мати; – яке б я мала тоді право задержувати її.

Не тямлячись вже від гніву, Тарас тут же присів до столу і написав звісні вірші, направлені просто проти моєї матері…»

Це оповідання викликає деякі сумніви своїм фактичним боком.

Перш за все, листа поетового з цим проханням серед паперів Кибальчичевих чомусь не збереглося, хоч усі інші єсть; а друге – сторінкою нижче Н. Кибальчич переказує, що її мати сама їздила по подарунки для Ликери і, очевидно, не вважала це за непристойне, навіть із погляду своєї обмеженої моралі. Мені здається, що це розходження Шевченка з стрельнинськими дамами (і з самою Ликерою) сталося на іншому грунті: Шевченка мучила думка про церковний шлюб, він, очевидно, її висловив, і поетичне мотивування в цій жорсткій полеміці двох соціальних позицій подав у вірші «Ликері».

Чи не про цей момент згадує В. Білозерський, коли пише Макарову мало не напередодні написання віршу «Ликері» (2. VIII):

«Что касается до Лукерьи, то по всему видно, что приспело время соединиться ей законним, а при благоприятных обстоятельствах даже незаконним браком».

В усякому разі можна висунути гіпотезу про те, що вірш «Ликері» – то яскравий протест проти церковної комедії, осоружної Шевченкові, але, як він бачив, неминучої з погляду непорушних традицій його петербурзького оточення. Він закликає свою любу:

Усміхнись,

І вольную святую душу

І руку вольную, мій друже,

Подай мені. То перейти

І він поможе нам калюжу.

Він переконує і свою Ликеру, яка підлягала впливам своїх селянських традицій.

У цьому плані можна зрозуміти ідейний зв’язок цієї поезії 3 знаменитою антирелігійною філіпікою «Світе ясний! Світе тихий!»: повний емоційного напруження й глибокої перекональної сили вірш «Ликері» прикладає антирелігійне бунтарство поета до цілком конкретного випадку – до майбутнього шлюбу. Ми відчуваємо цю спільність не тільки ідейно, але й стилістично і навіть інтонаційно. Ось прошу:

Світе ясний! Світе тихий!

Світе вольний, несповитий!

За що ж тебе, світе-брате,

В своїй добрій теплій хаті

Оковано, омурано,

Премудрого одурено,

Багряницями закрито

1 розп’ятієм добито?

…Мій ти друже,

Моя ти любо! Не хрестись,

І не кленись, і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люди,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить бог, –

Карать і милувать не буде:

Ми не раби його, – ми люди!

Суто ораторський, «діалектичний» стиль, з «діалогізованою», коли так можна висловитись, будовою фрази, з багатою і різноманітною інтонаційною системою – ось що ви тут відчуваєте в цих уривках. Бунт проти Саваофа й ганьблення «саваофо-настроєних» людей єднає ці вірші ідеологічним своїм боком.

Отже характерна тематика Шевченкових ліричних п’єс «Ликериного циклу»: 1) мотиви самотності, що виступають у початкових і кінцевих віршах циклу; 2) почуття до нареченої, перепущене крізь психіку революційного селянського інтелігента; 3) рецидив антирелігійних настроїв під впливом шлюбної процедури і 4) суто селянські (дрібновласницькі) ідеали майбутнього життя, оте знамените «Поставлю хату і кімнату».

Доводиться констатувати, що в циклі зовсім відсутні політичні мотиви, такі характерні для пізнього Шевченка, як відсутня й сатира, як певний спосіб формування й освітлення поетичного матеріалу; його поезія цих місяців лірична, рвучка, без найменших ухилів у бік епізму. Поет живе виключно суб’єктивними, інтимними переживаннями, поетично реагуючи на різні етапи «последней любви». Поет не шукає нових жанрів чи нового поетичного стилю; він бере свої улюблені стильові навики, пристосовуючи їх до нової теми. Правда, у своїх висловлюваннях поет з охотою використовує символіку народної пісні («Над Дніпровою сагою», «Н. Я. Макарову»), дає лірично-філософські медитації, підноситься до ораторського пафосу ідейного проводиря, вождя. Але всі ці стильові відміни відомі і з багатьох попередніх його спроб, і в Ликериному циклі вони не раз-у-раз представлені кращими зразками. Принагідність тематики і звичайний для Шевченка поетичний рівень більшості його п’єс, ніби відповідають «посредственност» самого об’єкта: для глибших поетичних вправ епізод з Ликерою не дав Шевченкові матеріалу.

Та й ніколи вже було. Не зважаючи на зовнішню метушливість і «практицизм» останніх місяців Шевченкового існування, коло замкнулося. Життя шаленим темпом котилося до свого логічного кінця.

Примітки

Подається за виданням: О. Дорошкевич . – Харків-Київ: Державне видавництво України, 1930 р., с. 203 – 206.