5.10.1860 р. До В. Г. Шевченка

Спасибі тобі, мій друже-брате, за твої великі клопоти з тим землеміром та з іншими п'явками людськими. Спасибі тобі ще раз!

Дуже, дуже добре ти зробив, що не посадив яблуні і груші; прищепи весною на дичках: вони й швидче і більші виростуть. Я з своєю молодою, не побравшися, розійшовся. Ликеря така самісенька, як і Харита, дурніша тілько тим од Харити, що письменна. Що мені на світі робить? Я одурію на чужині та на самоті!

Добре б зробив (як матимеш час), щоб сам поїхав у Київ та своїм оком подивився на оту мадам Соар. По слуху вона мені не подобалася; подивись лиш на неї своїм батьківським оком.

Ремінна свита з відлогою на сім тижні тобі пошлеться; на заказ і добре зроблена; коштує 32 карб[ованці]. На сі гроші справ Йосиповим дітям на зиму одежу, а долги його не плати – нехай сам платить! Микиті скажи (як побачиш), що він дурний, ні з ким не порадившись, зробив чортзна-що!

Письмо Фліорковського, і моє письмо, і копія з условія печатається в п'ятій книжці «Народного чтения». Тим я тобі тієї копії і не посилаю.

Порадь їм, будь ласкав, щоб вони швидче записались в міщане, в Звенигородці один, другий в Черкасах, а Ярина в Канев. Мені тут радять так, не знаю, як ти порадиш. Грошей, що там треба буде, то я вишлю.

Каленика поцілуй тричі за мене і скажи йому, що як добре знатиме математику, то астрономію і навігацію за пояс заткне. Отак і скажи.

Шкода мені Йосипкової лапочки, іще більше шкода того дурня, що він і не бачить, що він нівечить… Шкода, та й годі!

Спасибі тобі за ляща і карасі; на весілля вони не прибудуть, бо весілля того й не буде. А ми вдвох собі з Мих[айлом] М[атвійовичем] по-чумацькому та по-бурлацькому зваримо борщу з карасями, лящем закусимо та подякуєм тобі з жінкою і помолимось за щастя і здоров'я твоїх діточок.

Бувай здоровий! Твій брат і друг Т. Ш.

Пришлю або сам привезу Васі гостинця, як буде добре вчиться, а як же ні, то ні!

Примітки

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. – № 6. – с. 22 – 23). Рік написання встановлюється за змістом (згадка про розрив з Ликерою Полусмаковою). Прізвище власниці пансіону в рядку «своїм оком подивився на оту мадам Соар», пропущене в «Основі», відновлюється за публікацією листа в журналі «Правда» (1875. – № 24. – с. 970 – 971).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 441 – 442.

Відповідь на невідомий нині лист В. Г. Шевченка.

Спасибі тобі… за твої великі клопоти з тим землеміром… – Ідеться про намагання В. Г. Шевченка придбати для Шевченка земельну ділянку.

Ликеря… дурніша тілько тим од Харити, що письменна. – Йдеться про Л. Полусмакову та X. Довгополенко. Шевченко має на увазі самовпевненість малописьменної Ликери, яка всіляко намагалася відірватися від сільського ґрунту і була зіпсована побутом столичної прислуги. Ця її риса впадала в око всім сучасникам. О. М. Куліш у листі до М. Я. Макарова від 3 серпня 1860 р. зазначала:

«Как она хочет с себя стереть то, чем интересуется Тарас Григорьевич: ей хочется быть барыней, а он ищет простоты и родного слова…» [Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. – 1926. – № 9. – С. 79].

…щоб сам поїхав у Київ та своїм оком подивився на оту мадам Соар. – Хазяйка пансіону, в якому навчалися доньки В. Г. Шевченка.

Ремінна свита з відлогою на сім тижні тобі пошлеться… – Йдеться про замовлений для В. Г. Шевченка в Петербурзі шкіряний плащ («кожан»), оплачений в рахунок гонорару за «Кобзар» 1860 р.

Йосип – Й. Г. Шевченко.

Микиті скажи (як побачиш), що він дурний, ні з ким не порадившись, зробив чортзна-що! – Всупереч неодноразовим застереженням Шевченка, його брати Микита та Йосип 10 липня 1860 р. підписали угоду з поміщиком В. Е. Фліорковським про звільнення їх від кріпаччини без земельних наділів.

Письмо Фліорковського, і моє письмо, і копія з условія… – Див. примітки до листа В. Е. Фліорковському від 28 липня 1860 р.

Порадь їм, будь ласкав, щоб вони швидче записались в міщане… – Підписання родичами Шевченка угоди з поміщиком В. Е. Фліорковським від 10 липня 1860 р. істотно ускладнило їхній юридичний статус й примусило довго домагатися права на викуп земельних наділів, наданого селянам царським маніфестом про скасування кріпосного права. Про це збереглося свідчення О. С. Лашкевича, який у липні 1865 р. був головою комісії для перевірки уставних грамот колишніх кріпаків В. Е. Фліорковського у с. Кирилівці:

«г. Флиорковский выдал вольную Шевченкам в самом конце 1860 г., отложив выполнение всяких формальностей по утверждению ее в долгий ящик и не выдавая ее на руки освобожденным. В первых числах марта 1861 г. был объявлен, как известно, манифест 19 февраля 1861 г., и г. Флиорковский поспешил тогда устроить все формальности и выдал им на руки вольную.

Освобожденные Шевченки от принятия ее отказывались, высказываясь: “нащо нам одним тая панська воля, та ще тоді, як люде діждались царської – то звісно воля, так воля з землею: як був цілий вік хліборобом, так і зоставайся їм, а ця – панська, кидай землю, батьківщину, худобу та й тікай геть, геть з села, та й кажуть ще – записуйся в міщане, а які з нас ще будуть міщане…”

Г. Флиорковский на их возражения не обращал внимания, а требовал, чтобы они очистили в его пользу землю и усадьбы, увольнились из общества и приписались где-нибудь… При составлении грамоты на Кириловку г. Флиорковский показал Шевченков выбывшими за получением вольной из состава крестьянского общества, а наделы, оставшиеся от их выбытия вакансами – поступающими к нему; в таком виде грамота тогда была утверждена крестьянскими учреждениями, действовавшими до указа 30 июля 1863 г.

На деле Шевченки из общества не увольнялись и продолжали, несмотря на некоторые настояния г. Флиорковского, значительно, впрочем, ослабевшие после событий 1863 г., владеть как своими усадьбами, так и наделами. Заявляя об этом поверочному отделению, и уполномоченные от крестьян, и семья Шевченков просили избавить последних от этого проявления “панської волі”, а предоставить им право наравне со всеми прочими селянами воспользоваться “царською волею”.

Права же Шевченков на включение их с их усадьбами и наделами в уставную грамоту после всего вышесказанного были настолько доказательны, что тогда же мы и включили их в число лиц, на коих распространялся обязательный выкуп, – против чего, насколько нам известно, г. Флиорковский и не спорил» [Л[ашкевич] А.С. К заметке Н. Д. Н[овицкого]. К биографии Т. Г. Шевченка // Киевская старина. – 1889. – № 4. – С. 192 – 193].

Каленик – син В. Г. Шевченка.

Шкода мені Йосипкової лапочки… – Про яку пригоду з сином В. Г. Шевченка йдеться, не відомо.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 210 – 211 (текст), с. 517 – 518 (примітки).