Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Гайдамака Галайда

Тарас Шевченко. Гайдамака Галайда

Т.Г.Шевченко. Гайдамака Галайда. За поемою «Гайдамаки».
[1840 – 1841. С.-Петербург]. Подається за копією.
Папір, олівець. 19,1 × 13,6 см.
Національний музей Тараса Шевченка, № г-907.

Угорі чорнилом напис: Рисунок Т. Шевченко. Внизу: Собств[енность] О. Тиша-Тиш[инского]. На звороті напис олівцем: За дуже хороше співанье – Славнихъ нашихъ писенъ въ память отъ Алексія Сенчилло-Стефановського. 1856 г. 29 марта.

Рисунок відповідає рядкам поеми «Гайдамаки»:

«Так думав, ідучи в латаній свитині,

Сердега Ярема з свяченим в руках.

А Дніпр мов підслухав: широкий та синій,

Підняв гори-хвилі…».

Виконаний не характерним для Шевченка контуром, рисунок, очевидно, є копією з об’ємно модельованого Шевченкового оригіналу, створеного, мабуть, під час написання поеми «Гайдамаки», орієнтовно у 1840 – 1841 рр.

Композиція рисунка, зокрема ліва його частина, де зображено буремний пейзаж на Дніпрі з похиленими вітром вербами та двома парусними човнами на хвилях, є ремінісценцією фрагмента з твору «Католицький чернець» (1839). Способом зображення окремих деталей – близький до рисунка «Знахар» (1841).

Найімовірніше, саме цю копію бачив 1850 р. М.М. Білозерський у бібліотеці П.О. Куліша й оповів про неї у спогадах: «У Куліша тоді ж була копія невеликого малюнка Шевченка – «Гайдамака Галайда із свяченим над Дніпром» [Белозерский Н. Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц // Киевская старина. – 1882. – № 10. – С. 77; Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 168].

Ці спогади є першою згадкою в літературі про рисунок як про копію з твору Шевченка.

Копію, напевно, виконано самим Кулішем із Шевченкового оригіналу, про який Олександра Куліш писала в листі до Іллі Шрага від 16 вересня 1899 р.:

«Коли Шевченко сидів у Третьому відділенні за решоткою, він нарисував “Гайдамаку” і переслав дружині моїй, а потім, надсилаючи Вольфу рисунки де Бальмена ([Сергія. – Ред.]) для ілюстрування “Орисі” моєї дружини, і його надіслав, але Вольф “Гайдамаки” не повернув, хоча чоловік мій багато разів писав до нього» [Яцюк В. Барвінкові етюди // Ганна Барвінок: Збірник до 170-річчя від дня народження. – К., 2001. – С 480].

Однак щодо часу і обставин виконання рисунка у 1847 р. «за решоткою» є великий сумнів. Оповідання П.О. Куліша «Орися», написане в 1844 р., вперше опубліковане 1857 р. у «Записках о Южной Руси» [Кулиш П. Орися // Записки о Южной Руси. – СПб., 1857. – Т. 2. – С. 107 – 108] без жодних ілюстрацій, а відтак малюнок мав би залишатися у М.О. Вольфа (1826 – 1883). Проте його син А.М. Вольф у листі до Куліша від 26 жовтня 1894 р. на прохання повернути Шевченкові твори відповів, що серед малюнків, які в них є, творів Шевченка «не залишилося […] всі малюнки, що торкалися Малоросії, повернуті за належністю» [Т.Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. – К., 1966. – С 162 – 163].

Отже, місце збереження Шевченкового оригіналу «Гайдамаки Галайди» залишається не встановленим.

Ще одна, виконана Кулішем, копія-ремінісценція є у вигляді віньєтки на його листі від 22 березня 1854 р. із с. Мотронівки до С.Т. та К.С. Аксакових. Перекопіювавши з оригіналу чи з копії (яка ще, можливо, залишалася в нього) контур постаті гайдамаки, Куліш вніс зміни у вираз обличчя та в деталі. Замість рушниці у гайдамаки на плечі – коса, в руці замість «свяченого» – казанок. На другому плані – прикмети хуторянського життя автора – ідилічний український пейзаж з видом на село, церква, вітряк. Лист із віньєткою зберігається у Російському державному архіві літератури і мистецтва (Москва) [Російський державний архів літератури і мистецтва (Москва), ф. № 10, оп. 1, арк. 561; репрод. у вид.: Ганна Барвінок: Збірник до 170-річчя від дня народження. – С. 520].

Копію з незнайденого оригіналу малюнка «Гайдамака Галайда» вперше репродуковано та описано 1932 р. О.П. Новицьким як оригінал Шевченка з назвою «Ілюстрація до “Гайдамаків”» і датою 1841 р. [Шевченко Т. Повне зібрання творів. – [X., 1932. – Т. 8]. – С 36 – 37. – № 271. – Табл. 136]

У ПЗТ (т. 10) цю копію було віднесено до розділу «Безпідставно приписаних творів» з огляду на наявність «майже тотожного рисунка Куліша» на листі до Аксакових, який саме тут вперше і був згаданий [Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 т. – К., 1963. – Т. 10. – С. 88 – 89. – № 286].

Найвірогідніше, свою копію з Шевченкового оригіналу Куліш подарував доброму знайомому Олексію Федоровичу Сенчиллу-Стефановському [Судак В. Навколо ідентифікації малярських творів Шевченка // Тарас Шевченко і народна культура: Збірник праць міжнародної (35-ї) наукової шевченківської конференції. – Черкаси, 2004. – Кн. 1. – С 233 – 234].

Місця зберігання: власність О.Ф. Сенчилла-Стефановського; з 1856 – О.Г. Тиша-Тишинського; з 1926 – Всеукраїнський історичний музей ім. Т.Г. Шевченка (Київ); згодом – Державний музей Т.Г. Шевченка (Київ).

Виставки:

1990. Київ. 150 років друку та ілюстрування слова Тараса Шевченка (без каталогу);

1992. Київ. До 150-річчя поеми «Гайдамаки» (без каталогу);

1994. Київ. До 175-річчя від дня народження П. Куліша (без каталогу);

1997. Київ. До 100-річчя смерті П. Куліша (без каталогу); 1999.

Київ. Виставка пам’яті Василя Тарновського. Лейстровий козак та його скарбівня [Каталог виставки пам’яті видатного українського колекціонера Василя Васильовича Тарновського. – К., 1999. – С. 19].

В.О. Судак

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 7, с. 109 – 110 (зображення), с. 393 – 395 (примітки).