Автограф листа до брата Микити
Т.Г.Шевченко. Начерки на листі до брата Микити Шевченка.
1840, 2 березня. С.-Петербург. Папір, чорнило, перо.
Відділ рукописів та текстології Інституту літератури
ім. Т.Г. Шевченка НАН України, ф. 1, № 239.
На першій сторінці листа праворуч угорі авторський напис: Санктпетербург – марта 2 – 1840.
Начерки зроблено на лицьовому та зворотному боках потертого, місцями підклеєного аркуша. Безпосередньо не пов’язані зі змістом листа, є мимовільною рефлексією, про що зазначає автор у тексті: «Що-то як маляр, то вже скрізь понамальовує всякої всячини. Ти вибачай, забув, що письмо до тебе, та й ну малювать – задумую[сь] іноді, не тобі кажучи».
Серед начерків чотири профільні автопортрети, подібні до зображень, які зустрічаються в начерках олівцем на берегах рукопису поеми «Мар’яна-черниця», на сторінках рукописної збірки «Три літа». Профіль молодого чоловіка в шапці також на рукопису «Мар’яна-черниця», він близький до типажу українського козака на ілюстраціях до «Історії Суворова». Існують припущення, що на аркушах листа одне із зображень нагадує професора анатомії І.В. Буяльського [Офорти Тараса Шевченка / Автор тексту та упор. В. Касіян. – К., 1964. – С. 8], а друге – К.П. Брюллова [Шевченко Т. Повне зібрання творів. – [X., 1932. – Т. 8]. – С. 33. – № 252].
Вперше згадано та переказано зміст листа вченим-антропологом доктором Ю.Д. Талько-Гринцевичем, який виявив його у Шевченкового небожа Петра Микитовича Шевченка. Про рисунки Шевченка він писав: «На двох зовнішніх сторінках паперу були начерки кількох рисунків, голів різних типів, зроблених рукою не зовсім досвідченого живописця» [Талько-Гринцевич Ю.Д. Поездка в Кириловку // Киевская старина. – 1889. – № 9. – С. 763].
Текст листа та його автограф без рисунків опубліковано в 1891 р. з непідписаною передмовою «Два письма Т.Г. Шевченка» [Киевская старина. – 1891. – № 2. – С. 211 – 212; репрод. між с. 8 – 9]. Публікацію підготовано В.П. Горленком, який писав 3 січня 1891 р. до О.М. Лазаревського: «Посилаю листи Шевченка і кілька рядків передмови до них, під якими прошу не ставити ніякого підпису […] Я написав, що знаю – нічого більше» [Т.Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки Академії наук УРСР / Відповідальний редактор Ф.К. Сарана. – К., 1966. – С. 129. – № 250].
Вперше репродуковано повністю 1961 р. у ПЗТ [Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 10 т. – К., 1961. – Т. 7, кн. 2. – С. 26. – № 254 – 255].
Місця зберігання: власність М.Г. Шевченка, П.М. Шевченка; згодом – збірка В.В. Тарновського; з 1899 – Чернігівський музей українських старожитностей В.В. Тарновського; з 1925 – Чернігівський історичний музей; з 1933 – Інститут Тараса Шевченка Наркомосу УРСР; 1936 – Інститут української літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР.
О.Г. Вартанова, В.О. Судак
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 7, с. 224 – 225 (зображення), с. 427 – 428 (примітки).