2.03.1840 р. До М. Г. Шевченка
|
Санкт-Петербург. Марта 2 – 1840. |
Брате Микито, треба б тебе полаять, та я не сердитий. Нехай буде так, як робиться. Бач за що я тебе хочу лаять, чом ти, як тілько получив моє письмо, до мене не написав, бо я тут турбувався. Трапляється, що письма з грішми пропадають, – а вдруге за те, що я твого письма не второпаю, чортзна по-якому ти його скомпонував, ні по-нашому, ні по-московському – ні се ні те, а я ще тебе просив, щоб ти писав по-своєму, щоб я хоч з твоїм письмом побалакав на чужій стороні язиком людським. Ну, та й за те спасибі, а тепер ще ось що. Просиш грошей більш-менш – чи багато тобі їх треба? Ну, та гроші така річ, що хоч і сто рублів, то не пошкодить, а поки їх у мене не трапилось – то возьми поки що 50 руб[лів] асигнацій, а коли треба буде ще, то напиши. Та знай, що мені гріх позичать братам гроші – коли трапляться, то так дам, а коли ні [?], то вибачайте.
Що-то як маляр, то вже скрізь понамальовує всякої всячини. Ти вибачай, забув, що письмо до тебе, та й ну малювать – задумую[сь] іноді, не тобі кажучи.
Поцілуй старого діда Івана за мене і поклонись всій рідні нашій, яка єсть, доглядай сестру Марусю та, коли можна, помагай і бідній Ярині – а малярові поганому скажи, коли він не схаменеться, то опиниться там, де йому і не снилось. Кланяйся сестрі Катерині і Антонові, братові Йосипові і всім, хто мене не забув. Може, я літом приїду побачиться, коли матиму час, та навряд, треба перш добре вивчиться малювать.
Скажи Іванові Федьорці, нехай він до мене напише письмо окроме – та тілько не по-московському, а [то] і читать не буду. – Кланяйся йому.
Оставайся здоров.
Твій брат Тарас Шевченко
Як тілько получиш моє письмо, зараз пиши до мене – та поклонися Івану Станіславичу Димовському.
Примітки
Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1891. – № 2. – С. 211 – 212). Репродуковано в тому ж журналі: Киевская старина. – 1889. – № 9. – с. 762 – 763.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 344.
Відповідь на лист брата Микити, нині не відомий.
Перша згадка про автограф цього листа є в листі В. П. Горленка до О. М. Лазаревського від 22 січня 1890 р.:
«Прошу прислать письма Шевченко [йдеться про лист від 2 березня 1840 р. до брата Микити та про лист до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. – Ред.]. Я сделаю, что смогу, и возвращу вовремя. У Чалого не оказалось письма к Никите 1840 г. Не то ли это письмо, о котором сообщил в “К[иевской] ст[арине]” доктор Талько-Гринцевич (Киевская старина. – 1889. – № 9. – С. 758 – 763), который сам, впрочем, его не видел? Как попало оно к Терещенку? Не откажите сообщить об обоих письмах все, что Вам известно» [Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. – К., 1966. – С. 120].
Поцілуй старого діда Івана… – Йдеться про І. А. Шевченка.
…доглядай сестру Марусю… – Сестра Маруся осліпла, і Шевченко часто просить допомагати їй, сам допомагає матеріально.
…а малярові поганому скажи… – Мова йде про чоловіка сестри Ярини Ф. К. Бойка, який пиячив і знущався над дружиною.
Може, я літом приїду побачиться… – Бажання Шевченка зустрітися з рідними здійснилося тільки влітку 1843 р. під час першої подорожі в Україну.
Скажи Іванові Федьорці… – Федьорка Іван Пилипович – сусід родини Шевченків у с. Кирилівка.
В. Є. Шубравський
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 13 (текст), с. 301 – 302 (примітки).