5. «Чого ти ходиш на могилу?…»
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
– Чого ти ходиш на могилу? –
Насилу мати говорила.–
Чого ти плачеш, ідучи,
Чому не спиш ти уночі,
Моя голубко сизокрила?
– Так, мамо, так. – І знов ходила,
А мати плакала, ждучи.
Не сон-трава на могилі
Вночі процвітає,
То дівчина заручена
Калину сажає,
І сльозами поливає,
І Господа просить,
Щоб послав він дощі вночі
І дрібнії роси.
Щоб калина прийнялася,
Розпустила віти.
–Може, пташкою прилине
Милий з того світа.
Зов’ю йому кубелечко,
І сама прилину,
І будемо щебетати
З милим на калині.
Будем плакать, щебетати,
Тихо розмовляти,
Будем вкупочці уранці
На той світ літати.
І калина прийнялася,
Віти розпустила,
І три літа на могилу
Дівчина ходила.
На четверте… Не сон-трава
Вночі процвітає,
То дівчина з калиною
Плаче, розмовляє:
– Широкая, високая
Калино моя,
Не водою до схід-сонця
Поливаная.
Широкії ріки-сльози
Тебе полили,
Їх славою лукавою
Люде понесли.
Зневажають подруженьки
Подругу свою,
Зневажають червоную
Калину мою.
Повий мою головоньку,
Росою умий.
І вітами широкими
Од сонця закрий.
Вранці найдуть мене люде,
Мене осміють,
Широкії твої віти
Діти обірвуть. –
Вранці-рано на калині
Пташка щебетала,
Під калиною дівчина
Спала, не вставала.
Утомилось молодеє,
Навіки спочило…
Вставало сонце з-за могили,
Раділи люде, встаючи.
А мати й спати не лягала,
Дочку вечерять дожидала
І тяжко плакала, ждучи.
Примітки
Джерела тексту:
– чистовий автограф в окремому рукопису циклу «В казематі» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 69, с. 2) [Окремий рукопис];
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 32–35) [«Мала книжка»];
– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 71–72) [«Більша книжка»].
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовані. Датується за місцем автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» та часом ув’язнення Шевченка з 17 квітня по 30 травня 1847 р. в казематі III відділу, орієнтовно: 17 квітня – 19 травня 1847 р., С.-Петербург.
Первісний автограф не відомий. До найранішого відомого рукопису циклу «В казематі» вірш переписано між поезіями «Не кидай матері, казали…» і «Ой три шляхи широкії», раніше від поезії «Веселе сонечко ховалось…» («Н. Костомарову»), яка в окремому автографі (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 2) має дату «1847 мая 19». Після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 р. (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше 23 квітня – дня арешту поета), Шевченко з цього рукопису без жодного виправлення переписав вірш у складі циклу «В казематі» (під № 5) до «Малої книжки» (до третього зшитка за 1846–1847 рр.). Перебуваючи в Москві, 18 березня 1858 р., поет переписав його з деякими виправленнями, скороченням й переробками з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний.
Влітку 1856 р., не пізніше 15 серпня, список з чистового рукопису-автографа циклу «В казематі» (крім поезії «Не спалося, а ніч, як море…») що належав тоді В. В. Тарновському-молодшому, зробив П. О. Куліш (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 77, с. 7).
Вперше надруковано за списком П. О. Куліша під довільною назвою «Калина» в альманасі «Хата» (СПб., 1860. – С. 73–75) і того ж року в перекладі А. Совінського польською мовою в газеті «Kurjer Wileński», № 41 (травень).
Різночитання – два рядки, яких немає в жодному з автографів поета, після 47-го рядка – з нині не відомого рукописного списку Г. Н. Мордовцевої 1859 р. подав В. М. Доманицький у примітках до редагованого ним «Кобзаря» 1908:
Калиночко червоная,
Світе мій ясний!
[Шевченко Т. Кобзарь. – 2-ге вид. – СПб., 1908. – С. 627].
Відомі списки у рукописних збірках: «Кобзар» 1861, що належав І. П. Левченкові (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 3, с. 473–475), «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, спр. 4, с. 309-311), «Стихотворения Шевченка» (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, спр. 7, арк. 36 звор. – 37), «Кобзар» 1865, переписаний Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, с. 1–3), «Кобзар» 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 234–235 звор.), у примірнику «Кобзаря» 1860 з рукописними вставками, що належав Л. Г. Лопатинському (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 535, с. 136), невідомою рукою (Російська державна бібліотека (Москва), ф. 643, № 18, арк. 26), І. Левицького (Центральний державний історичний архів України у Львові у Львові, ф. 363, оп. 1, № 31, с. 160–163), К. Г. Климковича (Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рукописів, ф. 11, № 4349, с. 7–9).
Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 390–392 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів. – Т. 1. – С. 167 (в обох виданнях подано за першодруком).
В. Є. Шубравський та В. С. Бородін
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 14 – 16 (канонічний текст), с. 380 – 381 (варіанти), с. 557 – 558 (примітки).