Полякам
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
Пишалася синами мати,
Синами вольними… Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли…
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава,
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: «Те Deum! Алілуя!..»
Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.
Примітки
Джерела тексту:
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 109 – 110) [«Мала книжка»];
– чистовий автограф у зошиті С. Незабитовського (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 75, с. 15) [Окремий зошит];
– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 48) [«Більша книжка»];
– чистовий автограф у листі до М. О. Максимовича від 5 квітня 1858 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 192).
Подається за автографом у листі до М. О. Максимовича від 5 квітня 1858 р.
Дату створення вірша в автографах не зазначено.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка, з 22 червня 1847 по 11 травня 1848 р., в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня – грудень 1847 р., Орська фортеця.
Первісний автограф не відомий. Після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня) Шевченко переписав вірш з невідомого автографа до «Малої книжки» (без номера до сьомого зшитка за 1846–1847 рр.). По дорозі з заслання, під час короткочасної зупинки в Астрахані, 20 серпня 1857 р. Шевченко переписав вірш з «Малої книжки», з відмінами у рядках 3 і 11, до зошита С. А. Незабитовського з дарчим написом: «Степанові Незабитовському на пам’ять 20 августа 1857».
До того часу вірш мав 24 рядки. Пізніше, очевидно, наприкінці 1857 – на початку 1858 року у Нижньому Новгороді (не пізніше 8 березня), Шевченко дописав останні вісім рядків. Під час перебування в Москві, 14 березня 1858 р., поет переписав вірш з деякими виправленнями з «Малої книжки» до «Більшої книжки». Як і в «Малій книжці» та в зшитку, у «Більшій книжці» нема назви. Внизу ліворуч дата переписування твору до «Більшої книжки»: «14 марта».
Автограф у листі до М. О. Максимовича від 5 квітня 1858 р. має назву «Полякам» і підпис «Кобзарь Дармограй». Це остаточна редакція твору. Від автографа у «Більшій книжці» вона відрізняється, крім назви і підпису, рядком 32: «Ми оновим наш тихий рай» замість «Возобновим наш тихий рай».
З віршем «Полякам» П. О. Куліш знайомився ще в рукопису. В його листі до поета десь на початку 20-х чисел листопада 1858 р. читаємо:
«Учора я сказав Вам дещо про стихи, да й злякавсь, щоб Ви не прийняли того за вхибу своєму достоїнству поетичному. Коли б хто інший написав Ваше слово до ляхів, то, може, високо я поставив би його – так як Ви «Казаночок» [йдеться про поезію Я. Щоголева «Гречкосій», в якій є рядки: «Вітер віє-повіває, казаночок простигає». – Ред.]. Но ви самі поставили таку високу міру в печатних і непечатних Ваших віршах, що й найплохший критик зуміє вказати, що нижче її, тої міри. Може, я помиляюсь як дитина, судячи про Ваші вірші, да лучче ж Вам знать, що дітська думка од Вас не замкнута, ніж не знать, що справді в чоловіка на думці!» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 124].
Вперше надруковано за автографом у листі до М. О. Максимовича в газеті «Dziennik Literacki» (1861. – 30 липня).
У виданні «Поезії Тараса Шевченка» (Львів, 1867. – Т. 1. – С. 57) твір вперше введено до збірки, назва інша: «Ляхам. Бр. Залеському» (очевидно, редакторська). У виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 367 вірш надруковано за «Більшою книжкою», але без останніх восьми рядків (можливо, з огляду на цензуру).
Списки вірша поширювалися з довільними назвами: у примірнику «Кобзаря» 1860 з рукописними вставками, що належав Л. Г. Лопатинському (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 535, с. 220) – «Бр. Залеському», у «Кобзарі» 1865, переписаному Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, с. 175–176) – «Полякам», у рукописному «Кобзарі» 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 252) – «Богдану Залеському», у списку невідомої особи (Російський державний історичний архів (Санкт-Петербург), ф. 309, оп. 1, № 2092, арк. 5) – «Ляхам», у списку В. Бондарчука (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 312, оп. 2, № 471, арк. 46 звор. – 47 звор.) – «Полякам». Але у всіх зазначених випадках рядок 31, як і в «Малій книжці», – «І іменем Христовим знову».
З перших днів перебування в Орській фортеці Шевченко близько зійшовся з польськими засланцями. Очевидно, часті зустрічі і розмови з ними навіяли задум написати поезію «Полякам».
…А унії не чуть було… – Йдеться про об’єднання православної церкви України й Білорусі з католицькою церквою, проголошене на Брестському церковному соборі 1596 р. верхівкою українського й білоруського духовенства та світських феодалів, зв’язаних з польськими магнатами.
Ксьондзи – католицькі священики. Шевченко вважав їх головними винуватцями розбрату між українським і польським народами.
«Те Deum» – католицький гімн «Тебе, Боже, хвалим», створений у XV ст.
В. Є. Шубравський та М. М. Павлюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 48 (канонічний текст), с. 401 – 402 (варіанти), с. 581 – 583 (примітки).