Хустина
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
Чи то на те Божа воля?
Чи такая її доля?
Росла в наймах, виростала,
З сиротою покохалась.
Неборак, як голуб, з нею,
З безталанною своєю,
Од зіроньки до зіроньки
Сидять собі у вдівоньки.
Сидять собі, розмовляють,
Пречистої дожидають.
Дождалися… З Чигирина
По всій славній Україні
Заревли великі дзвони,
Щоб сідлали хлопці коні,
Щоб мечі-шаблі гострили
Та збирались на веселля,
На веселе погуляння,
На кроваве залицяння.
У неділеньку та ранесенько
Сурми-труби вигравали.
В поход, у дорогу славні компанійці
До схід сонечка рушали.
Випроважала вдова свого сина,
Ту єдиную дитину.
Випроважала сестра свого брата.
А сірому сиротина
Випроважала: коня напувала
До зірниці із криниці,
Виносила збрую – шаблю золотую
І рушницю-гаківницю.
Випроважала три поля, три милі,
Прощалася при долині.
Дарувала шиту шовками хустину,
Щоб згадував на чужині.
Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тілько й слави козацької –
Сіделечко вкрити.
Вернулася, журилася,
На шлях битий дивилася.
Квітчалася, прибиралась,
Що день Божий сподівалась.
А в неділеньку ходила
Виглядати на могилу.
Мина літо, мина й друге,
А на третє линуть
Преславнії компанійці
В свою Україну.
Іде військо, іде й друге,
А за третім стиха –
Не дивися, безталанна, –
Везуть тобі лихо.
Везуть труну мальовану,
Китайкою криту.
А за нею з старшиною
Іде в чорній свиті
Сам полковник компанійський,
Характерник з Січі.
За ним ідуть єсаули
Та плачуть, ідучи.
Несуть пани єсаули
Козацькую збрую:
Литий панцир порубаний,
Шаблю золотую,
Три рушниці-гаківниці
І три самопали…
А на зброї… козацькая
Кров позасихала.
Ведуть коня вороного,
Розбиті копита…
А на йому сіделечко,
Хустиною вкрите.
Примітки
Джерела тексту:
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 121 – 125) [«Мала книжка»];
– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 42 – 44) [«Більша книжка»];
– першодрук у журналі «Народное чтение» (1859. – № 3. – С. 156–158);
– публікація в альманасі «Хата» (1860. – С. 86–89).
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовані.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 по 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня – грудень 1847 р., Орська фортеця.
Первісний автограф не відомий. Після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга, орієнтовно наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту 23 квітня) Шевченко переписав твір до «Малої книжки» (під № 16 до восьмого зшитка за 1847 рік). У «Малій книжці» назви немає. Ймовірно, твір у перших редакціях не задовольняв поета і він багато працював над ним. Про це свідчить і автограф у «Малій книжці». Тут 15 рядків (17–31) перекреслено (два з них мали по дві редакції), у кількох рядках є суттєві виправлення. Дальша робота над поемою тривала під час переписування її до «Більшої книжки» 8 березня 1858 р. у Нижньому Новгороді. Тут з’являється назва «Хустина», новий зачин, багато нових художніх тропів. Поет прагнув більшої лаконічності й точності. У «Більшій книжці» поему переписано не після поезії «Ой стрічечка до стрічечки…», як у «Малій книжці», а після балади «Русалка» перед поемою «Іржавець». У кінці стоїть дата переписування до «Більшої книжки»: «Нижній Новгород, 1858. Марта 8».
З «Малої книжки», але ще до викреслення рядків 17–31, твір переписано до рукописної збірки невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належала Л М. Жемчужникову і тепер не відома [Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 10–11]. Деякі рядки списку, як видно з наведених О. Кониським варіантів (11, 13, 16, 17, 18, 19, 21 та ін.), збігаються з текстом не у «Малій книжці», а у «Більшій книжці». Звідки така контамінація – сказати важко.
У списку Г. Н. Мордовцевої [Кобзар. – 1908. – С. 629] рядок 53, як і в «Малій книжці»: «Везуть труну дубовую», а рядок 63 не збігається з текстом ні «Малої книжки», ні «Більшої книжки»: «Панцир битий, порубаний».
Першодрук у журналі «Народное чтение» здійснено за текстом «Більшої книжки». За тим же текстом поему надруковано і в альманасі «Хата».
Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 361–363 і того ж року – у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 171–173 (в обох виданнях подано за «Більшою книжкою»).
Пречистої дожидають. – Пречиста – назва двох церковних свят (Перше – 15 серпня, день смерті Богородиці; друге – 8 вересня, день уродження Богородиці). Після Другої Пречистої та початком передріздвяного посту в Україні за традицією справляли весілля.
Преславнії компанійці – козаки вільнонайманого легкокінного війська. У 1667–1672 рр. гетьман Дем’ян Многогрішний вперше сформував найману частину війська, найменованого «компанійським» від назви відділу «компанія». Наймане військо підпорядковувалося лише гетьманові й часто виконувало поліційні функції [Якимович Б. Збройні сили України: Нарис історії. – Львів, 1996. – С. 53].
Рушниця-гаківниця – довга і важка вогнепальна зброя з гаком на прикладі, яка була на озброєнні запорозьких козаків у XVI–XVII ст.
Китайкою криту. – Китайка – багряного кольору шовкова тканина, котру завозили з Китаю; пізніше – бавовняна, яку виробляли в Росії.
Характерник з Січі… – чаклун, чарівник; тут, імовірно, йдеться про Івана Сірка. За народними переказами, його «куля не брала, шабля не сікла» [Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. – Льв., 1991 р., т. 2, с. 199].
Панцир – частина старовинного, зазвичай металевого, бойового спорядження, яке захищало від ударів холодної зброї.
В. Є. Шубравський та Л. С. Генералюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 56 – 57 (канонічний текст), с. 406 – 408 (варіанти), с. 588 – 590 (примітки).