Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Іржавець

Тарас Шевченко

Варіанти тексту

Опис варіантів

Наробили колись шведи

Великої слави,

Утікали з Мазепою

В Бендери з Полтави.

А за ними й Гордієнко…

Нарадила мати,

Як пшениченьку пожати,

Полтаву достати.

Ой пожали б, якби були

Одностайне стали

Та з фастовським полковником

Гетьмана єднали.

Не строміли б списи в стрісі

У Петра у свата.

Не втікали б із Хортиці

Славні небожата,

Не спиняв би їх прилуцький

Полковник поганий…

Не плакала б Матер Божа

В Криму за Украйну.

Як мандрували день і ніч,

Як покидали запорожці

Великий Луг і матір Січ,

Взяли з собою Матер Божу,

А більш нічого не взяли,

І в Крим до хана понесли

На нове горе-Запорожжя.

Заступила чорна хмара

Та білую хмару,

Опанував запорожцем

Поганий татарин.

Хоч позволив хан на пісках

Новим кошем стати,

Та заказав запорожцям

Церкву будувати.

У наметі поставили

Образ Пресвятої

І крадькома молилися…

Боже мій з тобою!

Мій краю прекрасний, розкошний, багатий!

Хто тебе не мучив? Якби розказать

Про якого-небудь одного магната

Історію-правду, то перелякать

Саме б пекло можна. А Данта старого

Полупанком нашим можна здивувать.

І все то те лихо, все, кажуть, од Бога!

Чи вже ж йому любо людей мордувать?

А надто сердешну мою Україну.

Що вона зробила? За що вона гине?

За що її діти в кайданах мовчать?

Розказали кобзарі нам

Про войни і чвари,

Про тяжкеє лихоліття…

Про лютії кари,

Що ляхи нам завдавали –

Про все розказали.

Що ж діялось по шведчині!

То й вони злякались!

Оніміли з переляку

Сліпі небораки.

Отак її воєводи,

Петрові собаки,

Рвали, гризли… І здалека

Запорожці чули,

Як дзвонили у Глухові,

З гармати ревнули.

Як погнали на болото

Город будовати.

Як плакала за дітками

Старенькая мати.

Як діточки на Орелі

Лінію копали

І як у тій Фінляндії

В снігу пропадали.

Чули, чули запорожці

З далекого Криму,

Що канає Гетьманщина,

Неповинно гине.

Чули, чули небожата,

Чули, та мовчали.

Бо й їм добре на чужині

Мурзи завдавали.

Мордувались сіромахи,

Плакали, і з ними

Заплакала Матер Божа

Сльозами святими,

Заплакала милосерда,

Неначе за сином.

І Бог зглянувсь на ті сльози,

Пречистії сльози!

Побив Петра, побив ката

На наглій дорозі.

Вернулися запорожці,

Принесли з собою

В Гетьманщину той чудовний

Образ Пресвятої.

Поставили в Іржавиці

В мурованім храмі.

Отам вона й досі плаче

Та за козаками.


Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 104 – 107) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 45–47) [«Більша книжка»].

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано. Дата автографа у «Більшій книжці» – «14 марта» – вказує на час переписування твору до «Більшої книжки» 1858 р.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 р. по 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня – грудень 1847 р., Орська фортеця.

Первісний автограф не відомий. Після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня) Шевченко переписав поему з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 10 до сьомого зшитка за 1846–1847 рр.). Частину тексту між рядками 60 – 64, очевидно з обережності, не переписано і позначено лише крапками:

А . . . . . . . . . . . . . . .

З кісточками. . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . .

Згодом, найімовірніше 1857 р., наприкінці заслання в Новопетровському укріпленні, поет дописав назву «Іржавець» і вніс виправлення в рядки 2, 4, 6; тексту, позначеного крапками між рядками 60–64, не відновив і він залишається невідомим.

14 березня 1858 р., перебуваючи в Москві, Шевченко переписав твір з багатьма виправленнями, деякими переробками й датою «14 марта» з «Малої книжки» до «Більшої книжки». Докорінно змінено текст рядків 60–64, який у «Малій книжці» містив пропуски, позначені крапками.

З «Малої книжки» поему переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленням Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і тепер не відомий. Окремі розрізнені рядки та невеликі уривки поеми «Іржавець» подав з нього О. Я. Кониський [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 2]. Поданий текст походить від «Малої книжки», але має і різночитання (контамінації з «Більшої книжки», ймовірно, введені в рукописний список і поєднані з ним списувачем, а не поетом):

51 Розказали кобзарі нам

І якії люті кари

Ляхи завдавали;

Що діялось на Шведчині,

То й вони злякались.

Оніміли з переляку.

Пани католики

Кров точили. Воєводи,

Як тії собаки,

Рвали, гризли… І [з]далека

91 Побив Петра, побив ката.

Різночитання з нині не відомого рукописного списку Г. Н. Мордовцевої 1859 р. подав В. М. Доманицький у примітці до поеми «Іржавець» у редагованому ним «Кобзарі» 1908 р.:

6–7 Кошовий із Січі

Веде своїх недобитків

Та плаче, ведучи, –

Того плаче, що поради

Не подала мати,

Як пшениченьку

34 Та не зволив запорожцям

41 Хто тебе не нищив?

48 А за що сердешну мою Україну?

51–52 Кобзарі нам розказали,

Як нас розпинали

59–61 То й ляхи б злякались,

П’яні небораки.

Отак її воєводи

68–71 Столицю робити,

Як плакали по батькові

Голоднії діти

І як потім на Орелі.

Список невідомою рукою (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 112, оп. 2, № 471, арк. 39 звор. – 42) походить від тексту «Більшої книжки».

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданнях: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 364–367 і Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 2. – С. 117–120, з великими купюрами в рядках 6–20, 57–63, 66–75, 77–78, 91–92, 99–100; рядок 90 подано інакше: замість «Пречистії сльози» – «І на Україну». Повний текст опубліковано у виданні: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. – Прага, 1876. – С. 96–98.

В основі поеми «Іржавець» – суспільно-політичні процеси, що відбувалися протягом чверті століття: шведський похід 1708–1709 рр., Полтавська битва, перехід гетьмана І. Мазепи й кошового К. Гордієнка на бік Карла XII, зруйнування Січі та втеча запорожців до володінь кримського хана, будівництво Петербурга, каналів і укріплень, повернення запорожців на батьківщину 1734 р. У центрі уваги поета – жорстоке національне гноблення українського народу, кривди, заподіяні йому царизмом.

Іржавець (або Ржавиця) – село Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Ічнянського району Чернігівської обл.). Назва твору, а почасти й сюжет його пов’язані не стільки з однойменною назвою села, скільки з легендою про чудотворну ікону, що знаходилася в цьому селі й плакала з жалю над долею України. Раніше в поемі «Великий льох» Шевченко також згадував про Іржавецьку ікону Богоматері. Вона зберігалась в іржавецькій Троїцькій церкві й у 1920-х роках там її сфотографував С. І. Маслов [див. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 801].

Утікали з Мазепою В Бендери з Полтави. – Після поразки під Полтавою 27 червня 1709 р. шведське військо на чолі з Карлом XII і загони І. Мазепи відступили до молдавського міста Бендери, яке тоді перебувало у володіннях Туреччини. Незабаром І. С. Мазепа помер, а Карл XII залишався у Туреччині до 1714 р., сподіваючись з допомогою Османської імперії взяти «реванш» за поразку під Полтавою.

Гордієнко Кость (?–1733) – кошовий отаман Запорозької Січі. У кінці березня 1709 р., за домовленістю з Мазепою, привів під Полтаву 8 тисяч очолених ним козаків і уклав угоду з Карлом XII про військовий союз проти Москви. Після поразки у Полтавській битві відступив разом з Карлом XII і Мазепою до Бендер. Навесні 1711 р. на чолі загону запорожців узяв участь у поході гетьмана П. Орлика на Правобережну Україну. Через деякий час очолив Олешківську Січ у володіннях кримського хана і виступив проти порозуміння з російським урядом, за що проросійська партія 1728 р. скинула його з кошового.

Фастовський полковник.

Хортиця – острів на Дніпрі, був важливим форпостом Запорозької Січі. Після зруйнування Січі царськими військами і компанійським полком Г. Ґалаґана 14 травня 1709 р. чимало запорожців утекли на човнах на південь і у пониззі Дніпра 1711 р. збудували Олешківську Січ.

Прилуцький полковник – Ґалаґан Гнат Іванович (?–1748), чигиринський (1709–1713) і прилуцький (1714–1739) полковник. Шевченко називає його «поганим» за те, що він допомагав царським військам руйнувати Січ і розправлятися з запорожцями. Пізніше у повісті «Музыкант» Шевченко згадав Г. Ґалаґана, який «первый отложился от Мазепы и передался царю Петру, за что и был, по смерти полковника Носа, возведен в звание прилуцкого полковника и одарен великими маетностями в том же полку».

На нове горе-Запорожжя. – Так поет називає Олешківську Січ, що перебувала у володіннях кримського хана і зазнавала жорстоких утисків.

Данте Аліг’єрі (1265–1321) – італійський поет, автор «Божественної комедії», перша частина якої називається «Пекло». Із зображенням у цьому творі пекла в уяві поета асоціюються страшні картини народного горя сучасної йому України. Шевченко міг бути знайомий з віршованими перекладами окремих частин «Пекла» П. Катеніна, А. Норова, С. Шевирьова, К. Лоренца, Д. Міна та ін., що друкувалися в періодиці 20–40-х років XIX ст., а також з прозовим перекладом Є. Кологривової (під псевдонімом Ф. Фан-Дім): Божественная комедия Данте Алигиери. Ад / Введение и биография Данте Д. Струкова. – СПб., 1842.

Оніміли з переляку Сліпі небораки. – Мова йде про те, що кобзарі не складали й не виконували пісень про те, що «діялось по шведчині», тобто після поразки шведів під Полтавою 1709 р. Народних пісень того періоду справді не зареєстровано. Позначився як терор Петрових воєвод, так і особливо той факт, що церква оголосила анафему І. Мазепі та його прихильникам. «З цієї ж причини зруйнування Січі 1709 р. майже не залишило сліду у фольклорі, тим часом як про зруйнування Нової Січі Катериною II 1775 р. відома велика кількість пісень» [Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847–1861 рр. – К., 1968. – С. 30].

Як дзвонили у Глухові… – 3 1708 р. Глухів став резиденцією гетьманів Лівобережної України.

Як погнали на болото Город будовати. – Мова йде про те, як з наказу Петра І козаків і селянську бідноту зганяли на будівництво Петербурга.

Як діточки на Орелі Лінію копали… – На річці Орелі (лівій притоці Дніпра) будувалася лінія укріплень, для роботи зганяли козаків і селян. Під час подорожі по Україні Шевченко 1845 р. був на Орелі і зробив кілька малюнків. Про земляні укріплення на Орелі він згадав і в повісті «Наймичка».

В. Є. Шубравський та М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 44 – 46 (канонічний текст), с. 400 – 401 (варіанти), с. 577 – 580 (примітки).