Іржавець
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
Наробили колись шведи
Великої слави,
Утікали з Мазепою
В Бендери з Полтави.
А за ними й Гордієнко…
Нарадила мати,
Як пшениченьку пожати,
Полтаву достати.
Ой пожали б, якби були
Одностайне стали
Та з фастовським полковником
Гетьмана єднали.
Не строміли б списи в стрісі
У Петра у свата.
Не втікали б із Хортиці
Славні небожата,
Не спиняв би їх прилуцький
Полковник поганий…
Не плакала б Матер Божа
В Криму за Украйну.
Як мандрували день і ніч,
Як покидали запорожці
Великий Луг і матір Січ,
Взяли з собою Матер Божу,
А більш нічого не взяли,
І в Крим до хана понесли
На нове горе-Запорожжя.
Заступила чорна хмара
Та білую хмару,
Опанував запорожцем
Поганий татарин.
Хоч позволив хан на пісках
Новим кошем стати,
Та заказав запорожцям
Церкву будувати.
У наметі поставили
Образ Пресвятої
І крадькома молилися…
Боже мій з тобою!
Мій краю прекрасний, розкошний, багатий!
Хто тебе не мучив? Якби розказать
Про якого-небудь одного магната
Історію-правду, то перелякать
Саме б пекло можна. А Данта старого
Полупанком нашим можна здивувать.
І все то те лихо, все, кажуть, од Бога!
Чи вже ж йому любо людей мордувать?
А надто сердешну мою Україну.
Що вона зробила? За що вона гине?
За що її діти в кайданах мовчать?
Розказали кобзарі нам
Про войни і чвари,
Про тяжкеє лихоліття…
Про лютії кари,
Що ляхи нам завдавали –
Про все розказали.
Що ж діялось по шведчині!
То й вони злякались!
Оніміли з переляку
Сліпі небораки.
Отак її воєводи,
Петрові собаки,
Рвали, гризли… І здалека
Запорожці чули,
Як дзвонили у Глухові,
З гармати ревнули.
Як погнали на болото
Город будовати.
Як плакала за дітками
Старенькая мати.
Як діточки на Орелі
Лінію копали
І як у тій Фінляндії
В снігу пропадали.
Чули, чули запорожці
З далекого Криму,
Що канає Гетьманщина,
Неповинно гине.
Чули, чули небожата,
Чули, та мовчали.
Бо й їм добре на чужині
Мурзи завдавали.
Мордувались сіромахи,
Плакали, і з ними
Заплакала Матер Божа
Сльозами святими,
Заплакала милосерда,
Неначе за сином.
І Бог зглянувсь на ті сльози,
Пречистії сльози!
Побив Петра, побив ката
На наглій дорозі.
Вернулися запорожці,
Принесли з собою
В Гетьманщину той чудовний
Образ Пресвятої.
Поставили в Іржавиці
В мурованім храмі.
Отам вона й досі плаче
Та за козаками.
Примітки
Джерела тексту:
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 104 – 107) [«Мала книжка»];
– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 45–47) [«Більша книжка»].
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовано. Дата автографа у «Більшій книжці» – «14 марта» – вказує на час переписування твору до «Більшої книжки» 1858 р.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 р. по 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня – грудень 1847 р., Орська фортеця.
Первісний автограф не відомий. Після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня) Шевченко переписав поему з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 10 до сьомого зшитка за 1846–1847 рр.). Частину тексту між рядками 60 – 64, очевидно з обережності, не переписано і позначено лише крапками:
А . . . . . . . . . . . . . . .
З кісточками. . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . .
Згодом, найімовірніше 1857 р., наприкінці заслання в Новопетровському укріпленні, поет дописав назву «Іржавець» і вніс виправлення в рядки 2, 4, 6; тексту, позначеного крапками між рядками 60–64, не відновив і він залишається невідомим.
14 березня 1858 р., перебуваючи в Москві, Шевченко переписав твір з багатьма виправленнями, деякими переробками й датою «14 марта» з «Малої книжки» до «Більшої книжки». Докорінно змінено текст рядків 60–64, який у «Малій книжці» містив пропуски, позначені крапками.
З «Малої книжки» поему переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленням Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і тепер не відомий. Окремі розрізнені рядки та невеликі уривки поеми «Іржавець» подав з нього О. Я. Кониський [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 2]. Поданий текст походить від «Малої книжки», але має і різночитання (контамінації з «Більшої книжки», ймовірно, введені в рукописний список і поєднані з ним списувачем, а не поетом):
51 Розказали кобзарі нам
І якії люті кари
Ляхи завдавали;
Що діялось на Шведчині,
То й вони злякались.
Оніміли з переляку.
Пани католики
Кров точили. Воєводи,
Як тії собаки,
Рвали, гризли… І [з]далека
91 Побив Петра, побив ката.
Різночитання з нині не відомого рукописного списку Г. Н. Мордовцевої 1859 р. подав В. М. Доманицький у примітці до поеми «Іржавець» у редагованому ним «Кобзарі» 1908 р.:
6–7 Кошовий із Січі
Веде своїх недобитків
Та плаче, ведучи, –
Того плаче, що поради
Не подала мати,
Як пшениченьку
34 Та не зволив запорожцям
41 Хто тебе не нищив?
48 А за що сердешну мою Україну?
51–52 Кобзарі нам розказали,
Як нас розпинали
59–61 То й ляхи б злякались,
П’яні небораки.
Отак її воєводи
68–71 Столицю робити,
Як плакали по батькові
Голоднії діти
І як потім на Орелі.
Список невідомою рукою (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 112, оп. 2, № 471, арк. 39 звор. – 42) походить від тексту «Більшої книжки».
Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданнях: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 364–367 і Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 2. – С. 117–120, з великими купюрами в рядках 6–20, 57–63, 66–75, 77–78, 91–92, 99–100; рядок 90 подано інакше: замість «Пречистії сльози» – «І на Україну». Повний текст опубліковано у виданні: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. – Прага, 1876. – С. 96–98.
В основі поеми «Іржавець» – суспільно-політичні процеси, що відбувалися протягом чверті століття: шведський похід 1708–1709 рр., Полтавська битва, перехід гетьмана І. Мазепи й кошового К. Гордієнка на бік Карла XII, зруйнування Січі та втеча запорожців до володінь кримського хана, будівництво Петербурга, каналів і укріплень, повернення запорожців на батьківщину 1734 р. У центрі уваги поета – жорстоке національне гноблення українського народу, кривди, заподіяні йому царизмом.
Іржавець (або Ржавиця) – село Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Ічнянського району Чернігівської обл.). Назва твору, а почасти й сюжет його пов’язані не стільки з однойменною назвою села, скільки з легендою про чудотворну ікону, що знаходилася в цьому селі й плакала з жалю над долею України. Раніше в поемі «Великий льох» Шевченко також згадував про Іржавецьку ікону Богоматері. Вона зберігалась в іржавецькій Троїцькій церкві й у 1920-х роках там її сфотографував С. І. Маслов [див. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 801].
…Утікали з Мазепою В Бендери з Полтави. – Після поразки під Полтавою 27 червня 1709 р. шведське військо на чолі з Карлом XII і загони І. Мазепи відступили до молдавського міста Бендери, яке тоді перебувало у володіннях Туреччини. Незабаром І. С. Мазепа помер, а Карл XII залишався у Туреччині до 1714 р., сподіваючись з допомогою Османської імперії взяти «реванш» за поразку під Полтавою.
Гордієнко Кость (?–1733) – кошовий отаман Запорозької Січі. У кінці березня 1709 р., за домовленістю з Мазепою, привів під Полтаву 8 тисяч очолених ним козаків і уклав угоду з Карлом XII про військовий союз проти Москви. Після поразки у Полтавській битві відступив разом з Карлом XII і Мазепою до Бендер. Навесні 1711 р. на чолі загону запорожців узяв участь у поході гетьмана П. Орлика на Правобережну Україну. Через деякий час очолив Олешківську Січ у володіннях кримського хана і виступив проти порозуміння з російським урядом, за що проросійська партія 1728 р. скинула його з кошового.
Фастовський полковник – Семен Палій.
Хортиця – острів на Дніпрі, був важливим форпостом Запорозької Січі. Після зруйнування Січі царськими військами і компанійським полком Г. Ґалаґана 14 травня 1709 р. чимало запорожців утекли на човнах на південь і у пониззі Дніпра 1711 р. збудували Олешківську Січ.
Прилуцький полковник – Ґалаґан Гнат Іванович (?–1748), чигиринський (1709–1713) і прилуцький (1714–1739) полковник. Шевченко називає його «поганим» за те, що він допомагав царським військам руйнувати Січ і розправлятися з запорожцями. Пізніше у повісті «Музыкант» Шевченко згадав Г. Ґалаґана, який «первый отложился от Мазепы и передался царю Петру, за что и был, по смерти полковника Носа, возведен в звание прилуцкого полковника и одарен великими маетностями в том же полку».
…На нове горе-Запорожжя. – Так поет називає Олешківську Січ, що перебувала у володіннях кримського хана і зазнавала жорстоких утисків.
Данте Аліг’єрі (1265–1321) – італійський поет, автор «Божественної комедії», перша частина якої називається «Пекло». Із зображенням у цьому творі пекла в уяві поета асоціюються страшні картини народного горя сучасної йому України. Шевченко міг бути знайомий з віршованими перекладами окремих частин «Пекла» П. Катеніна, А. Норова, С. Шевирьова, К. Лоренца, Д. Міна та ін., що друкувалися в періодиці 20–40-х років XIX ст., а також з прозовим перекладом Є. Кологривової (під псевдонімом Ф. Фан-Дім): Божественная комедия Данте Алигиери. Ад / Введение и биография Данте Д. Струкова. – СПб., 1842.
Оніміли з переляку Сліпі небораки. – Мова йде про те, що кобзарі не складали й не виконували пісень про те, що «діялось по шведчині», тобто після поразки шведів під Полтавою 1709 р. Народних пісень того періоду справді не зареєстровано. Позначився як терор Петрових воєвод, так і особливо той факт, що церква оголосила анафему І. Мазепі та його прихильникам. «З цієї ж причини зруйнування Січі 1709 р. майже не залишило сліду у фольклорі, тим часом як про зруйнування Нової Січі Катериною II 1775 р. відома велика кількість пісень» [Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847–1861 рр. – К., 1968. – С. 30].
…Як дзвонили у Глухові… – 3 1708 р. Глухів став резиденцією гетьманів Лівобережної України.
Як погнали на болото Город будовати. – Мова йде про те, як з наказу Петра І козаків і селянську бідноту зганяли на будівництво Петербурга.
Як діточки на Орелі Лінію копали… – На річці Орелі (лівій притоці Дніпра) будувалася лінія укріплень, для роботи зганяли козаків і селян. Під час подорожі по Україні Шевченко 1845 р. був на Орелі і зробив кілька малюнків. Про земляні укріплення на Орелі він згадав і в повісті «Наймичка».
В. Є. Шубравський та М. М. Павлюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 44 – 46 (канонічний текст), с. 400 – 401 (варіанти), с. 577 – 580 (примітки).