1. «Ой одна я, одна…»

Тарас Шевченко

Ой одна я, одна,

Як билиночка в полі,

Та не дав мені Бог

Ані щастя, ні долі.

Тілько дав мені Бог

Красу – карії очі,

Та й ті виплакала

В самотині дівочій.

Ані братика я,

Ні сестрички не знала,

Меж чужими зросла,

Де ж дружина моя,

Де ви, добрії люде?

Їх нема, я сама.

А дружини й не буде!

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф в окремому рукопису циклу «В казематі» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 69, с. 1) [Окремий рукопис];

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 27) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 65);

– першодрук у журналі «Народное чтение» (1860. – № 3. – С. 151).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» та часом ув’язнення Шевченка з 17 квітня по 30 травня 1847 р. у казематі III відділу, орієнтовно: 17 квітня – 19 травня 1847 р., С-Петербург.

Первісний автограф не відомий. До найранішого відомого рукопису циклу «В казематі» вірш переписано першим, раніше від поезії «Весеннє сонечко ховалось…» («Н. Костомарову»), яка в окремому автографі (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 2) має дату: «1847 мая 19». З цього рукопису Шевченко після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), переписав вірш у складі циклу під № 1 у кінці першого зшитка за 1847 рік «Малої книжки» з виправленням рядка 12: замість «Уже й в’янути стала» – «Уже й старітись стала». 18 березня 1858 р. під час перебування в Москві поет переписав вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки» з новим виправленням рядка 12: «І зросла – не кохалась». Текст «Більшої книжки» є остаточним.

Влітку 1856 р., не пізніше 15 серпня, список з чистового рукопису автографа циклу «В казематі» (крім поезії «Не спалося, а ніч, як море…»), що належав тоді В. В. Тарновському, зробив П. О. Куліш (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 77, с. 1 – 2). Його текст ідентичний тексту рукопису-автографа циклу «В казематі».

Вперше надруковано в журналі «Народное чтение» (1860. – № 3. – с. 151) з відміною у рядку 12: «Та вже й в’янути стала» замість «Уже й в’янути стала», як було в автографі циклу «В казематі».

Різночитання 12-го рядка з нині не відомого рукописного списку Г.Н.Мордовцевої 1859 р. подав В. М. Доманицький у примітці до вірша «Ой одна я, одна…» у редагованому ним «Кобзарі» 1908 р.: «Долі-щастя не мала» [Шевченко Т. Кобзар. – 2-ге вид. – СПб. – 1908. – С. 626].

Відомі списки твору в рукописних збірках: «Кобзар» 1861, що належав І. П. Левченкові (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 3, с. 465) «Сочинения Т. Г. Шевченка», 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 303), «Стихотворения Шевченка» (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 7, арк. 34), «Кобзар» 1865, переписаний Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, с. 87).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 384 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 2. – С. 221 (в обох виданнях подано за першодруком 12-й рядок: «Та вже й в’янути стала»).

В основі поезії «Ой одна я, одна…» – народнопісенний мотив. Він зустрічається і в народній пісні, яку у 80-х роках XIX ст. записав на батьківщині поета в селі Кирилівці його племінник Андрій (син брата Йосипа). Перші два рядки мають і текстуальний збіг. У пісні:

Ой сама я, сама,

Як билина в полі

(Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 737, с. 76).

У Шевченка:

Ой одна я, одна,

Як билиночка в полі.

[див.: Шубравський В. Є. Шевченко і пісня його краю // Народна творчість та етнографія. – 1977. – № 3. – С. 43–54].

Подібний мотив звучить і в піснях «Сама я, самесенька, як билина в полі…», «Ой сама ж я, сама…», «Ой сама я, сама, як билина в полі…», записаних у середині XIX ст. і опублікованих у виданні: Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – С. 558, 565, 619.

В. Є. Шубравський та В. С. Бородін

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 11 – 12 (канонічний текст), с. 377 – 378 (варіанти), с. 553 – 554 (примітки).