Старосвітський будинок

Тарас Шевченко

Смеркалося. Із Лисянки (16)

Кругом засвітило,

Ото Гонта з Залізняком

Люльки закурили,

Страшно, страшно закурили,

І в пеклі не вміють

Так закурить: Гнилий Тікич

Кров’ю червоніє

Шляхетською й жидівською.

А над ним палають

І хатина і будинок,

Мов доля карає

Вельможного й неможного.

А серед базару

Стоїть Гонта з Залізняком,

Кричать: «Ляхам кари!!

Кари ляхам, щоб каялись».

І діти карають.

Стогнуть, плачуть, один проси

Другий проклинає.

Той молиться, сповідає

Гріхи перед братом

Уже вбитим; не милують,

Карають завзяті.

Як смерть люта, не минають

Ні літа, ні вроду

Шляхтяночки й жидівочки!

Тече кров у воду.

Ні каліка, ані старий,

Ні мати, дитина

Не остались, не вблагали

Лихої години!

Всі полягли, всі покотом,

Ні душі живої –

Шляхетської й жидівської.

А пожар удвоє

Розгорівся, розпалався

До самої хмари.

А Галайда, знай, гукає:

«Кари ляхам, кари!»

Мов скажений, мертвих ріже,

Мертвих віша, палить.

«Дайте ляха! дайте жида!

Мало мені, мало!

Дайте ляха, дайте крові

Наточить з поганих,

Крові море, мало моря,

Оксано! Оксано!»

Так Галайда кричить, шука

Ляхів по пожару,

А тим часом гайдамаки

Столи вздовж базару

Поставили, несуть страву

Де що запопали,

Щоб засвітла повечерять.

«Гуляй!» Загуляли;

Вечеряють, а кругом їх

Пекло червоніє,

У полом’ї повітані

На кроквах чорніють

Панські трупи, горять крокви,

І падають з ними.

«Гуляй, діти, пийте, лийте,

З панами такими

Може ще раз зострінемось,

Ще раз погуляєм».

І поставець одним духом

Залізняк черкає.

«За прокляті ваші трупи,

За душі прокляті,

Ще раз вип’ю, пийте, діти,

Вип’єм, Гонто, брате!»

«Постривай, я дожидаю,

Що ляхи прокляті…»

Ярема встав. «Які ляхи?»

«Ото-бо завзятий.

Пий горілку, мій голубе»

«Які ляхи, брате?»

«По тім боці у будинку

Заперлись, прокляті!»

«Розвіємо!» «Шкода муру,

Старосвітська штука,

А ще гірше – Богданові

Муровали руки».

«Богданові? шкода! шкода!

Гетьманської праці».

«Я послав сказать проклятим,

Щоб видали Паца.

Помилую! не видадуть –

Порох засипаю…

Потайники вже зроблені…»

«І ляхи гуляють?

Лічать зорі? добре, брате!

А поки що буде,

Вип’єм чарку!» «Добре, вип’єм.

Пийте, добрі люди,

Та не дуже, бо ще може

Не кончили кари».

«Не кончили!!!! пийте, бийте,

Грай, співай, кобзарю,

Не про дідів, бо незгірше

Й ми ляхів караєм,

Не про лихо, бо ми його

Не знали й не знаєм.

Веселої утни, старче,

Щоб земля ломилась.

Про вдовицю, молодицю,

Як вона журилась».

Од села до села

Танці та музики,

Курку, яйця продала,

Маю черевики.

Од села до села

Буду танцювати,

Ні корови, ні вола,

Осталася хата.

Я оддам, я продам

Кумові хатину,

Я куплю, я зроблю

Яточку під тином.

Торговать, шинковать

Буду чарочками,

Танцювать та гулять

Таки з парубками!

Ох ви, дітки мої,

Мої голуб’ята,

Не журіться, подивіться,

Як танцює мати,

Сама в найми піду,

Діток в школу оддам,

А червоним черевикам

Таки дам, таки дам.

«Добре! добре! ну, до танців,

До танців, кобзарю».

Сліпий вшкварив, навприсядки

Пішли по базару –

Земля гнеться. «Ану, Гонто!»

«Ну, брате Максиме!

Ушкваримо, мій голубе,

Поки не загинем!»

«Не дивуйтеся, дівчата,

Що я обідрався,

Бо мій батько робив гладко,

То й я в його вдався».

«Добре, брате, єй же богу!»

«Ану ти, Максиме!»

«Постривай лиш»:

«Отак чини, як я чиню,

Люби дочку абичию,

Хоч попову,

Хоч дякову,

Хоч хорошу мужикову!..»

Всі танцюють, – а Галайда

Не чує, не бачить.

Сидить один кінці стола,

Тяжко, важко плаче –

Як дитина, чого б, бачся!

В червонім жупані,

І золото і слава є…

Та нема Оксани,

Ні з ким долю поділити,

Ні з ким заспівати,

Один, один сиротою

Мусить пропадати.

Та й заплакав, всі танцюють,

А Галайда плаче,

Нудно йому… а із яру

В киреї козачій

Хтось крадеться. – «Хто ти такий?» –

Галайда питає.

«Я посланець пана Гонти,

Нехай погуляє,

Я підожду». – «Ні, не діждеш,

Жидівська собако».

«Ховай Боже, який я жид,

Бачиш, гайдамака.

Ось . . . . . . . . копійка».

«Не бреши, проклятий!

Признавайся, я Ярема.

Ти конфедератів

Із хутора до титаря

Повів у Вільшану?

Признавайся! я все знаю,

Де діли Оксану?»

Махнув ножем. «Ховай Боже!»

«Я тебе сховаю!»

«У будинку на тім боці…»

«Виручай як знаєш,

На золото», сипле йому

Жменею з кишені.

«Треба Гонту…» «Потім, потім,

А не то свяченим…»

«Добре, добре, постривайте…»

«Ніколи, проклятий, –

Ходім вкупі!» «Які ж бо ви,

Яремо, завзяті.

Вам не треба, один піду,

Гроші мур ламають.

Скажу ляхам, замість Паца…»

«Добре, добре, знаю,

Іди швидче». «Зараз, зараз,

Гонту забавляйте,

З півупруга, – а там нехай.

Ідіть же, гуляйте.

Куди везти?» «В Майданівку! (17)

В Майданівку, чуєш?»

«Чую, чую». І Галайда

З Гонтою танцює,

А Залізняк бере кобзу.

«Потанцюй, кобзарю,

Я заграю». Навприсядки

Сліпий вздовж базару

Оддирає постолами,

Додає словами!

Навгороді постернак, постернак,

Чи я ж тобі не козак, не козак,

Чи я ж тебе не люблю, не люблю,

Чи я ж тобі черевичків не куплю.

Куплю, куплю, чорнобрива,

Куплю, куплю того дива,

Буду, серце, ходить,

Буду, серце, любить.

Ой гоп, гопака,

Полюбила козака,

Та рудого,

Та старого,

Лиха доля така.

Іди ж, долю, за журбою,

А ти, старий, за водою,

А я так до шинку.

Вип’ю чарку, вип’ю другу,

Вип’ю третю на потугу,

П’яту, шосту, та й кінець.

Пішла баба у танець,

А за нею горобець,

Викрутасом,

Вихилясом,

Молодець горобець.

Старий рудий бабу кличе,

А та йому дулю тиче,

Оженився, сатано,

Заробляй же на пшоно.

Треба діток годувать,

Треба діток одягать.

А я буду добувать,

А ти, старий, не гріши,

Та в запічку колиши,

Та мовчи, не диши.

Як була я молодою преподобницею,

Повісила хвартушину над віконницею.

Хто йде не мине,

То моргне,

То махне,

А я шовком вишиваю,

У кватирочку моргаю,

Семени,

Івани,

Надівайте жупани,

Та ходімо погуляймо,

Та сядемо заспіваймо.

Заганяйте квочку в бочку,

А курчата в вершу.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І… гу…

Загнув батько дугу.

Тягне мати супоню,

А ти зав’яжи, доню.

«Чи ще? чи годі?» «Ще, ще,

Хоч погану, самі ноги носять».

Ой сип сирівець

Та криши опеньки,

Дід та баба,

То й до ладу,

Обоє раденькі.

Ой сип сирівець

Та криши петрушку

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ой сип сирівець

Та накриши хріну,

Як дід бабі

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ой сип воду, воду…

Та пошукай броду, броду!

«Годі! годі» кричить Гонта.

«Годі, погасає!

Світла, діти! а де Лейба?

Ще його немає?

Найти його та повісить,

Петелька свиняча!

Гайда, діти, гасне, гасне…

Великдень козачий».

А Галайда: «Отамане,

Погуляймо, батьку,

Дивись, горить, на базарі

І видко і гладко.

Потанцюєм, грай, кобзарю!»

«Не хочу гуляти.

Огню, діти, дьогтю, клоччя

Давайте, гармати.

В потайники пустить огонь!

Думають, жартую…»

Заревіли гайдамаки:

«Добре, батьку, чуєм».

Через греблю повалили,

Гукають, співають…

А Галайда кричить: «Батьку!

Стійте! пропадаю.

Постривайте, не вбивайте,

Там моя Оксана,

Годиночку, батьки мої,

Я її достану».

«Добре, добре. Залізняче!

Гукни, щоб палили;

Преподобиться з ляхами…

А ти, сизокрилий,

Найдеш другу»; оглянувся,

Галайди немає.

Ревуть гори, – і будинок

З ляхами гуляє

Коло хмари. Що осталось,

Пеклом запалало.

«Де Галайда?» – Максим кличе.

І сліду не стало.

Приписи Т.Г.Шевченка

16. Лисянка, містечко Звенигородського повіту, над річкою Гнилим Тікичем. Тут зійшлися Гонта з Залізняком і розруйновали старосвітський будинок, Богданом нібито будований.

17. Майданівка, село недалеко од Лисянки.