Лебедин

Тарас Шевченко

«Я сирота, з Вільшаної,

Сирота, бабусю,

Батька ляхи замучили,

А мене, – боюся,

Боюсь згадать, моя сиза,

Узяли з собою.

Не питайся, бабусенько,

Що було зо мною,

Я молилась, я плакала,

Серце розривалось,

Сльози сохли, душа мерла,

Ох, якби я знала,

Що побачу його ще раз,

Що обніму знову,

Вдвоє, втроє витерпіла б

За єдине слово.

Вибачай, моя голубко,

Може, я грішила,

Може, Бог за те карає,

Що я полюбила,

Полюбила стан високий,

І карії очі,

Полюбила, як уміла,

Як серденько хоче.

Не за себе, не за батька

Молилась в неволі,

Ні, бабусю, а за його,

За милого долю.

Карай, Боже, твою правду

Я витерпіть мушу.

Страшно сказать; я думала

Занапастить душу.

Якби не він, може б… може –

І занапастила.

Тяжко було; я думала…

О Боже мій милий!

Він сирота, хто без мене

Його привітає,

Хто про долю, про недолю,

Як я, розпитає.

Хто обніме, як я, його,

Хто душу покаже?

Хто сироті убогому

«Люблю тебе» скаже?

Я так думала, бабусю,

1 серце сміялось.

Я сирота, без матері,

Без батька осталась.

І він один на всім світі,

Один мене любить,

А почує, що я вбилась,

То й себе погубить.

Я так думала, молилась,

Ждала, виглядала,

Нема його, не приїде,

Одна я осталась…»

Та й заплакала. Черниця,

Стоя коло неї,

Зажурилась. «Бабусенько,

Скажи мені, де я?»

«В Лебедині (18), моя пташко, –

Не вставай, ти хвора…»

«В Лебедині, чи давно я?»

«Ба ні, позавчора».

«Позавчора… стривай, стривай,

Пожар над водою,

Жид, будинок, Майданівка,

Зовуть Галайдою…»

«Галайдою, Яремою

Себе називає

Той, що привіз…»

«Де він? де він?

Тепер же я знаю…»

«Через тиждень обіцявся

Прийти за тобою…»

«Через тиждень! через тиждень!

Серденько загоїть,

Бабусенько, минулася

Лихая година,

То Галайда – мій Ярема,

По всій Україні

Його знають, я бачила,

Як села горіли,

Я бачила, – кати-ляхи

Трусилися, мліли,

Як хто скаже про Галайду,

Знають вони, знають,

Хто Ярема. Відкіля він?

І кого шукає.

Мене шукав, мене найшов,

Орел сизокрилий,

Прилітай же, мій орлику,

Мій соколе милий.

Ох як весело на світі,

Як весело стало.

Через тиждень, бабусенько,

Ще три дні осталось,

Ох як довго…

«Загрібай, мамо, жар, жар,

Загрібай, мамо, жар, жар,

Буде тобі дочки жаль, жаль…»

Ох як весело на світі!..

А тобі, бабусю,

Чи весело?» «Я тобою,

Пташко, веселюся».

«А чом же ти не співаєш?»

«Я вже одспівала.

Піду, дзвонять до вечерні».

Оксана осталась,

Пожурилась, усміхнулась,

Пала на коліна

І молиться за Ярему

Щиро, як дитина.

Через тиждень старі сестри

У церкві співали

«Ісаія ликуй», вранці

Ярему вінчали,

А ввечері мій Ярема

(От хлопець звичайний),

Щоб не сердить Залізняка,

Покинув Оксану.

Ляхів конча – з Залізняком,

Часом наїзжає

Вряди-годи, – та вдвох собі…

Ну, це всякий знає!..

Вернімося ж до свячених.

Що вони зробили?

Чи всі вони ще як бритва,

Чи перещербили,

Хоч вам, знаю, і остило

На кров та на сльози

Дивитися, а Оксані,

Оксані небозі,

Їй аж нудно, бо Ярема

Весілля гуляє

З ножем в руках, на пожарах.

Вона виглядає

До півночі, а іноді

Помолиться Богу,

Та й спать ляже, одна собі…

Умер би, єй-богу.

Приписи Т.Г.Шевченка

18. Лебедин, дівичий монастир, меж Чигрином і Звенигородкою.