«Вітер з гаєм розмовляє…»
Тарас Шевченко
Вітер з гаєм розмовляє,
Шепче з осокою,
Пливе човен по Дунаю
Один за водою.
Пливе човен, води повен,
Ніхто не спиняє,
Кому спинить – рибалоньки
На світі немає.
Поплив човен в синє море,
А воно заграло,
Погралися гори-хвилі –
І скіпок не стало.
Недовгий шлях – як човнові
До синього моря –
Сиротині на чужину,
А там і до горя.
Пограються добрі люди,
Як холодні хвилі,
Потім собі подивляться,
Як сирота плаче,
Потім спитай, де сирота, –
Не чув і не бачив.
Примітки
Джерело тексту:
– чистовий автограф на окремому аркуші (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 5). Подається за автографом.
Автограф не датований. Дата в списку О. О. Корсуна: «р. 1841. СПб.» (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, XXII, 383).
Датується за цим списком: 1841 р., С.-Петербург.
Первісний автограф не відомий. З раннього автографа Шевченко переписав твір для публікації у другій книжці альманаху «Сніп» і в січні 1842 р. надіслав його разом із текстом поеми «Мар’яна-черниця» видавцеві альманаху О. О. Корсуну в Харків. Видання здійснене не було. Автограф залишився в родинному архіві О. О. Корсуна, який перешкоджав усім спробам видавців творів поета ознайомитися з ним або домогтися присилання копії цих творів. Лише 15 лютого 1887 р. О. О. Корсун надіслав А. Л. Костомаровій власноручний список автографа під назвою «Човен»: «Не угодно ли Вам будет принять от меня в благодарность за твори (йдеться про “Збірник творів І. Галки” (Одеса, 1875), надісланий А. Л. Костомаровою О. О. Корсуну. – Ред.) стихотворение Шевченко, которое он мне прислал для “Снопа”? Вы можете поместить его в сборнике (ймовірно, мова йде про майбутній збірник на честь М. І. Костомарова, запроектований його дружиною. – Ред.)» (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, XXII, 383; Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. – К., 1966. – С. 95–96). Список значно відмінний від автографа:
Назва: Човен
7–9 Може б, спинив рибалонька,
Та його немає.
Гойдається сюди-туди,
Аж серденько мліє!
Без весельця пливе собі,
Куди вітер віє…
Виплив човен в синє море
11–12 Погралися чорні хвилі –
Та й скіпок не стало!
17–18 Пограються добрі люде,
Як холодні хвилі,
Поки схочуть, поки стане
В сердешного сили.
Список було знайдено в архіві А. Л. Костомарової та опубліковано М. Могилянським у журналі «Вестник Европы» (1909. – № 5. – С. 195–196).
У квітні 1917 р. автографи Шевченка придбано Російською Академією наук для Пушкінського дому (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук); 1933 р. автограф твору передано до Інституту Тараса Шевченка, а 1936 р. – до Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук Української РСР (нині – НАН України).
Вперше надруковано в журналі «Вестник Европы» (1909. – № 5. – С. 195–196) за списком О. О. Корсуна з архіву А. Л. Костомарової.
Вперше введено до зібрання творів поета у виданні: Кобзарь / За ред. В. Доманицького: 3-тє вид. – СПб., 1910. – С. 142–143, за першодруком.
Текст автографа вперше надруковано у вид.: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 10 т. – К., 1939. – Т. 1. – С. 152.
Наявні у вірші мотиви самотності й сирітства наскрізні в ранній ліриці поета. Є образно-тематичні перегуки твору Шевченка з віршем Є. П. Гребінки «Човен» (1833), який, імовірно, послужив стимулом до його написання (див.: Ващук Ф. Т. Творчо-редакційна робота Шевченка над поезією раннього періоду // Збірник праць вісімнадцятої наукової шевченківської конференції. – К., 1971. – С. 33–34). Образ човна (корабля) в розбурханому морі ще в античній традиції, а також в українській бароковій, звідки його запозичили й романтики, уособлює залежність долі людини чи країни від могутніших за неї, здебільшого вищих сил. У вірші Шевченка доля бідного сироти залежить від «добрих» (точніше, злих) людей, тобто від соціуму.
В. Л. Смілянська
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 191 (канонічний текст), с. 675 – 676 (примітки).