Мар’яна-черниця

Тарас Шевченко

Оксані К……ко

На пам’ять того, що давно минуло

Вітер в гаї нагинає

Лозу і тополю,

Лама дуба, котить полем

Перекотиполе.

Так і доля: того лама,

Того нагинає;

І сама не знає –

Де я прихилюся, навіки засну.

Тілько його й долі, що рано заснув»,

Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво – твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся співать.

І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!

А я й досі плачу, і досі журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар’яну,

На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

Згадай же, Оксано, чужа чорнобрива,

І сестру Мар’яну рястом уквітчай,

Часом на Петруся усміхнись, щаслива,

І хоч так, як жарти, колишнє згадай.

Санкт-Петербург, ноября 22 1841 року

Примітки

Джерела тексту:

– фрагменти тексту, надруковані в журналі «Основа» (1861. – № 3. – С.4; № 9. – С. 1–12) за чорновим автографом, що не зберігся [«Основа» 1861 р.];

– чистовий автограф (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 24) [Чистовий автограф];

– автограф рядків 1–14 в альбомі М. Д. Селецької (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук, ф. 357, оп. 2, № 491, арк. 63 звор. – 64) [Альбом М. Д. Селецької].

Подається за чистовим автографом.

Датується орієнтовно на підставі авторського датування присвяти в чистовому автографі поеми – «Санкт-Петербург, ноября 22 1841 року» та помітки на першій сторінці в ньому рукою О. О. Корсуна – «Получ[ено] 18 январ[я] 1842. Харьков»: 1841 р., С.-Петербург.

Первісний автограф нині не відомий. Невдовзі після смерті Шевченка список з частини його (нині не відомий) зробив П. О. Куліш. За цим списком, довільно переробивши окремі місця твору, а шевченківський текст цих місць (рядки 65–76, 133, 175) винісши в підрядкові примітки, П. О. Куліш опублікував поему в журналі «Основа» (1861. – № 9. – с. 1–12). У вступних зауваженнях до публікації П. О. Куліш про автограф Шевченка писав:

«Эта поэма, как можно догадываться, написана была Т. Гр. Шевченком вслед за “Катериною” (насправді “Мар’яну-черницю” написано хоча й після “Катерини”, але не відразу після неї. – Ред.). Черневой, неполный подлинник ее писан почти весь карандашом. Поправок почти нет в рукописи, но оригинал, очевидно, содержит в себе первый набросок. От этого некоторые стихи не дописаны, в других не соблюден размер; некоторые состоят из повторений, а в одном месте черта, проведенная от слова оддам, которым начинается не известный нам стих, показывает, что автор был намерен дополнять и совершенствовать свою поэму. Много в ней стихов слабых, много мест растянутых, но как набросок поэма эта весьма замечательна; она дышит свежею силою молодого еще таланта, и есть в ней места высокопоэтические. Указывать их мы не будем, предоставляя читателю удовольствие отыскать самому лучшее между слабым и прекрасное между хорошим. Я списал ее с оригинала, часто очень нечеткого и сбивчивого, собственноручно и некоторые места редактировал, заменяя по возможности авторскую работу, что и означено в примечаниях» (Основа. – 1861. – № 9. – С. 1).

Текст поеми опубліковано без присвяти Оксані Коваленко. Початок її (рядки 1–14) за нез’ясованим джерелом, очевидно, так само за Шевченковою чернеткою, надруковано в журналі «Основа» (1861. – № 3. – С. 4). Помилково його подано як окремий, самостійний твір Шевченка.

У листопаді 1841 р., після виходу в світ альманаху «Сніп» (Х., 1841) і листування з його видавцем О. О. Корсуном, Шевченко продовжив працю над поемою, призначаючи твір для публікації в другому випуску «Снопа» (очевидно, відгукнувшись на запрошення О. О. Корсуна). Він підготував до друку лише початок «Мар’яни-черниці», виправивши і довершивши частину чорнового тексту. Поет начисто переписав її на 16 сторінках зошита, що з часом розпався на окремі аркуші. На полях рукопису багато малюнків Шевченка пером, деякі з них (на с. 11, 12) перегукуються з окремими епізодами твору (див.: Вартанова О. За внутрішнім рухом думки // Київ. – 1985. – № 3. – С. 152–159). У чистовому автографі поема розпочинається присвятою (рядки 1–30), написаною, очевидно, пізніше від основної частини твору, ймовірно, під час підготовки рукопису до друку. Під присвятою дата: «Санкт-Петербург, ноября 22 1841 року».

Посилаючи чистовий автограф «Мар’яни-черниці» разом із віршем «Вітер в гаї нагинає…» О. О. Корсуну (ймовірно, в грудні 1841 р.), Шевченко дописав під текстом поеми: «Отак зачинається моя “Черниця” – а що дальше буде, то я і сам не знаю. Здається, і люльки не курю, а шматочки паперу, що була написана “Черниця”, розгубилися – треба буде знову компонувать. А поки що буде, надрукуйте хоч це, що маю, – тілько дрюкуйте своєю граматикою, бо вона мені дуже полюбилась» (арк. 8 звор.). На рукопису позначка О. О. Корсуна про одержання ним поеми: «Получ[ено] 18 январ[я] 1842. Харьков» (арк. 1). Очевидна суперечність у дописці Шевченка під текстом чистового автографа: «що дальше буде, то я і сам не знаю» – «шматочки паперу, що була написана “Черниця”, розгубилися» – дає підстави припустити, що твір поетом закінчений не був, оскільки не було з’ясовано остаточно загальні риси його сюжету, хоч принципова розв’язка конфлікту в уяві Шевченка, очевидно, вже існувала (на це, зокрема, вказує друге слово в назві поеми – «Мар’яна-черниця»). У чернетках були записані й окремі фрагменти дальших частин твору, які не ввійшли до надісланого до «Снопа» автографа.

Про те, що первісний текст «Мар’яни-черниці» був повніший, ніж текст виправленої Шевченком частини поеми, свідчить публікація в «Основі», в другій половині якої (від рядка 185) наявні мотиви (розлука Мар’яни і Петра, довге чекання, розпач, в який впадає дівчина), що природно продовжують мотиви другого розділу поеми в автографі, проте логічно не пов’язуються з попередньою розповіддю публікації, текстуально близькою до першого розділу поеми в автографі. Отже, ймовірно, що серед чернеток, за якими друкувалася «Мар’яна-черниця» в «Основі», були ті «шматочки паперу», які «розгубилися» у Шевченка. Разом з тим текст другого розділу поеми в автографі майже не повторюється в «Основі». Розвиток сюжетного руху в підготовленій Шевченком до друку частині «Мар’яни-черниці» логічний і послідовний. Така послідовність відсутня у другій половині тексту «Основи», очевидно, в зв’язку з тим, що П. О. Куліш не мав тут суцільного тексту і сам компонував його з чернеток.

Відомостей про те, чи працював Шевченко над поемою пізніше, нема. Твір лишився незавершеним. У листі до Г. С. Тарновського від 26 березня 1842 р., посилаючи йому щойно випущені в світ примірники поеми «Гайдамаки» (СПб., 1841), Шевченко ділився наміром видати до Великодня й поему «Мар’яна-черниця».

«Я чув, що у вас є молоденькі дівчата, – писав поет. – Не давайте їм, будьте ласкаві, і не показуйте мої “Гайдамаки”, бо там є багато такого, що аж самому сором. Нехай трошки підождуть, я їм пришлю “Черницю Мар’яну”, к Великодню думаю надрюкувать. Це вже буде не возмутительное».

Великдень припадав 1842 р. на 19 квітня. Можливо, Шевченко сподівався, що до цього часу поема «Мар’яна-черниця» та вірш «Вітер з гаєм розмовляє…», послані О. О. Корсуну наприкінці 1841 року, з’являться в другому випуску альманаху «Сніп». З листа в Харків до П. М. Корольова, який Шевченко написав з Петербурга 18 листопада 1842 р., відомо, що поет вів у цей час переговори про продаж видавцеві своїх творів, серед яких він називає і «Мар’яну-черницю»:

«Заставили мене злидні продать свої компоновання всі – і дрюковані, і не дрюковані. Як побачите Корсуна, то скажіть йому, що “Мар’яна” продана, коли дрюкує він тепер, то нехай, а коли ні, то щоб і не зачинав, бо з перших чисел декабря купець зачинає дрюковать».

Особа «купця» та обставини угоди, про які пише поет, не відомі. Через рік права на видання Шевченкових творів придбав І. Т. Лисенков. У 1844 р. він перевидав «Кобзар» 1840 і, приєднавши до нього в частині тиражу нерозпродані примірники поеми «Гайдамаки», дав спільну назву «Чигиринский Кобзар и Гайдамаки. Две поэмы на малороссийском языке…». Поема «Мар’яна-черниця» І. Т. Лисенковим надрукована не була.

3 січня 1844 р. під час гостювання в Яготині у маєтку Репніних Шевченко записав уривок поеми (рядки 1–14) в альбом М. Д. Селецької (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук, ф. 357, оп. 2, № 491, арк. 63 звор. – 64). Текст, вперше надрукований у збірнику «За сто літ» (1927. – Кн. 1. – С 16), має варіанти.

Підготовлюваний О. О. Корсуном другий випуск альманаху «Сніп» виданий не був. Посланий до нього Шевченком чистовий автограф поеми «Мар’яна-черниця» надовго лишився в О. О. Корсуна, а після його смерті (1891) – у його сина, О. О. Корсуна, який відхиляв численні прохання надати автограф для опублікування.

За неточною копією з автографа, надісланого у 80-х роках XIX ст. О. О. Корсуном О. І. Псьол, поема друкувалася 1914 р.: уривок (присвята) в журналі «Вестник Европы» (1914. – № 2. – С. 253–254); повністю – у виданні: Шевченко Т. Г. Кобзарь. – СПб., [1914]. – С. 70–81. Можливість надрукувати текст поеми за автографом з’явилася лише в 20-х роках XX ст., коли архів О. О. Корсуна було придбано Пушкінським домом. Публікація, що супроводжувалась ґрунтовним текстологічним аналізом автографа, належала М. М. Новицькому (Записки історично-філологічного відділу ВУАН. – 1924. – Кн. 4. – С. 19–30).

Вперше поему введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 266–277, і того ж року – у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 177–186. Ці і наступні публікації повторюють текст «Основи». За автографом «Мар’яну-черницю» вперше вміщено в збірці творів у виданні: Шевченко Т. Поезії: Кобзар / Зредагували та примітки додали І. Айзеншток та М. Плевако. – Х.: ДВУ, 1925. – С. 103–112.

Відомі нам списки поеми «Мар’яна-черниця» походять від публікації в «Основі»: у рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с 601–616), рукописному «Кобзарі» 1865, переписаному Дмитром Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 46–51), «Кобзарі» другої половини XIX ст. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ф. 1, № 7450, арк. 13 звор. – 14).

Підготовлена Шевченком для публікації початкова частина поеми, хоч і не розкриває до кінця долі її героїв, дозволяє читачеві здогадуватися, як мав розгортатися сюжет далі: не погодившись одружитись із старим багатим сотником, Мар’яна піде в черниці (про це свідчить назва твору), а Петрусь, шукаючи щастя на «чужому полі», втратить зір на війні (цілком очевидно, що сліпий кобзар, який передає історію свого юнацького кохання, і є Петрусем). До мотиву нещасливого кохання заможної дівчини й убогого парубка Шевченко згодом звернеться в поезіях «І багата я…», «Породила мене мати…».

Оксані К…ко. На пам’ять того, що давно минуло. – Поему присвячено Оксані Степанівні Коваленко (1817–?) – подрузі дитячих років Шевченка в Кирилівці, яка також рано осиротіла. Хата Коваленків стояла поблизу садиби Шевченків. Віршованою присвятою Оксані Коваленко є й ліричний вступ до поеми («Вітер в гаї нагинає…»). Дитяче почуття майбутнього поета до Оксани залишило глибокий слід у його душі. Про Оксану Коваленко Шевченко згадує також у віршах «Ми вкупочці колись росли…», «Не молилася за мене…», «Три літа», ймовірно, «Мені тринадцятий минало…» (в першому творі, всупереч реальності, Оксану представлено покриткою, тобто її долю переосмислено в річищі типової для Шевченкової творчості моделі українського жіночого світу як світу пригноблення й страждання).

Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива! – Пишучи присвяту, Шевченко, мабуть, уже знав з листів від родичів, що 1840 р. О. Коваленко одружилася з кріпаком К. М. Сорокою в село Пединівку. В 1843 р., коли поет приїжджав до Кирилівки, Оксана вже мала двох дочок.

Кому ти любила Петруся співать. – Йдеться про народну пісню «Була собі Маруся, Полюбила Петруся…» (її текст використав І. П. Котляревський для з другої дії п’єси «Наталка Полтавка»). Цю ж пісню Шевченко згадує в рядку 197 поеми. У щоденнику в записі від 19 липня 1857 р. він процитував два рядки з пісні про Петруся.

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 192 – 201 (канонічний текст), с. 526 – 537 (варіанти), с. 676 – 680 (примітки).