Червоний бенкет

Тарас Шевченко

Задзвонили в усі дзвони

По всій Україні,

Закричали гайдамаки:

«Гине шляхта, гине!

Гине шляхта, погуляєм

Та хмару нагрієм».

Зайнялася Смілянщина,

Хмара червоніє.

А найперша Медведівка (11)

Небо нагріває,

Горить Сміла, Смілянщина

Кров’ю підпливає.

Горить Корсунь, горить Канів,

Чигирин, Черкаси,

Чорним шляхом (12) запалало

І кров полилася

Аж у Волинь. По Поліссі

Гонта бенкетує,

А Залізняк в Смілянщині

Дамаску гартує

У Черкасах: де й Ярема

Пробує свячений.

«Отак! отак! добре, діти,

Мордуйте скажених,

Добре, хлопці!» на базарі

Залізняк гукає!

Кругом пекло, гайдамаки

По пеклу гуляють.

А Ярема, страшно глянуть,

По три, по чотири –

Так і кладе. «Добре, хлопче,

Матері їх хиря,

Мордуй! мордуй! в Раю будеш

Або єсаулом.

Гуляй, хлопче! нуте, діти».

І діти майнули,

По горищах, по коморах,

По льохах усюди,

Всіх уклали, все забрали.

«Тепер, хлопці, буде,

Утомились, одпочиньте».

Улиці, базари

Крили[сь] трупом, плили кров’ю:

«Мало клятим кари!

Ще раз треба перемучить,

Щоб не повставали,

Нехрищені, кляті душі!»

На базар збирались

Гайдамаки, йде Ярема.

Залізняк гукає:

«Чуєш, хлопче, ходи сюди,

Не бійсь, не злякаю!»

«Не боюся!» Знявши шапку,

Став, мов перед паном.

«Відкіля ти, хто ти такий?»

«Я, пане, з Вільшани».

«З Вільшаної, де титаря

Пси замордували?»

«Де? якого?» «У Вільшаній.

І кажуть, що вкрали

Дочку його, коли знаєш?»

«Дочку у Вільшаній?»

«У титаря, коли знавав?»

«Оксано! Оксано!

Де ти! серце моє, де ти?!»

Та й пада додолу.

«Еге! знаю… Шкода хлопця,

Провітри, Миколо».

Провітрився. «Батьку! брате!

Чом я не сторукий?!

Дайте ножі! дайте силу!

Муки ляхам! муки!

Муки страшної, щоб пекло

Затряслося, мліло!»

«Добре, хлопче, ножі будуть,

Аби щоб хотілось!

Хочеш з нами у Лисянку?»

«На край світа… пане,

На край світа, та не найду,

Не найду Оксани!»

«Може, й найдеш, ходім з нами,

Я все забуваю,

Як зовешся!» «Яремою!»

«Прізвище?» «Не маю!»

«Хіба байстрюк? без прізвища.

Запиши, Миколо,

Єсаулом». «Без прізвища…

Нехай буде Голий,

Бач обідраний…» «Погано».

«Ну, хіба Бідою?»

«Ні, погано… стривай лишень…

Пиши Галайдою».

Записали. «Ну, Галайдо,

Поїдем гуляти,

Найдеш долю… а не найдеш…

Рушайте, хлоп’ята…»

І Яремі дали коня

Зайвого з обозу,

Усміхнувся на воронім

Та й знову у сльози.

Виїхали за царину,

Палають Черкаси.

«Чи всі, діти?» «Усі, батьку!»

«Гайда». Простяглася

По діброві понад Дніпром

Козацька ватага,

А за ними кобзарь Волох

Переваги-ваги

Шкандибає на конику,

Козакам співає:

«Гайдамаки, гайдамаки,

Залізняк гуляє».

Поїхали, а Черкаси

Палають, палають.

Байдуже, ніхто й не гляне,

Сміються та лають

Кляту шляхту, хто балака,

Хто кобзаря слуха,

А Залізняк попереду,

Нашорошив уха,

Їде собі, люльку курить,

Нікому ні слова,

А за ним німий Ярема!..

Зелена діброва

І темний гай, і Дніпр дужий,

І високі гори,

Небо, зорі, добро, люди

І лютеє горе…

Все пропало, все, нічого

Не знає, не бачить

Як убитий, тяжко йому,

Тяжко, а не плаче.

Ні, не плаче, змія люта,

Жадна, випиває

Дрібні сльози, давить душу,

Серце роздирає.

Ой ви сльози! дрібні сльози!

Ви змиєте горе,

Змийте його.

І синього моря

І Дніпра, щоб вилить люте,

І Дніпра нестане.

Занапастить хіба душу?

Оксано! Оксано!

Де ти! де ти! подивися!

Моя сиротино,

Подивися на Ярему,

Де ти? може гине,

Може тяжко кляне долю,

По Польщі блукає,

тяжко! нудно!

Або в пана у кайданах

У склепу канає.

Може згадує Ярему,

Згадує Вільшану,

Кличе його: «Серце моє,

Обніми Оксану.

Обнімемось, мій соколе,

Навіки зомлієм,

Нехай ляхи згнущаються,

Не почуєм!..» Віє,

Віє вітер з-за Лиману,

Гне тополю в полі.

І дівчина похилиться,

Куди гне недоля,

Посумує, пожуриться,

Забуде, і може…

У будинку господиня, –

А лях… «Боже! Боже!

Карай пеклом мою душу,

Вилий муки море,

Розбий кару надо мною,

Та не таким горем

Карай серце. Розірветься,

Хоч би було камень;

Доле моя, серце моє,

Чом ти не в Вільшаній!

А може й там, може плаче,

Тяжко їй, небозі,

Може з батьком виглядає…»

І хлинули сльози,

Дрібні, дрібні полилися,

Де вони взялися!

А Залізняк гайдамакам

Кричить: «Опиніться,

У ліс, хлопці, вже світає,

І коні пристали,

Попасемо». Повернули

У ліс та й сховались.

Приписи Т.Г.Шевченка

11. Треті півні – сигнал; розказують, що Залізняка есаул, не діждавши третіх півнів, запалив Медведівку – містечко меж Чигрином і Звенигородкою.

12. Чорний Шлях виходив од Дніпра меж устями річок Сокорівки і Носачівки і біг через степи Запорозькі, через воєводства Київське, Подольське і Волинське, на Червону Русь до Львова. Чорним названий, що по йому татари ходили в Польщу і своїми табунами вибивали траву.