Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

27 липня

Тарас Шевченко

Сьогодні за обідом Іраклій Олександрович розповів мені важливу мистецьку новину, яку він вичитав у «Русском инвалиде». Новина ця для мене цікава своєю неновизною. «Инвалид» сповіщає, що колосальне чудо малярства, картина Іванова «Іван Хреститель», нарешті закінчена й була виставлена перед римською публікою підчас перебування в Римі імператриці-вдови Олександри Федорівни, і, як оповідає сам маляр (у часописі сказано – «скромний»), викликала захоплення, якого він не сподівався. Дай Боже нашому теляті вовка з’їсти. Але мені чомусь страшно за автора «Марії Магдаліни». Чи двадцятилітня праця зберегла соковитість і свіжість життя? Чи не зів’яла вона, неначе південна розкішна квітка від довгого й непотрібного поливання? Чи не заплісніла вона, неначе хмільне пиво від довгого шумування? Борони Боже кожного митця від такої сумної й запізненої науки.

Ще бувши в Академії, я багато чув про цю колосальну, тоді вже майже закінчену, працю. Художники з ваганням говорили про неї. Аматори рішуче захоплювались, між іншим і покійний Гоголь. Карло Павлович Брюлов ніколи ні слова не говорив про картину Іванова, самого ж Іванова жартома називав німцем, себто «корпуном». А корпання, за словами великого Брюлова, певна ознака бездарності, з чим я не можу згодитись щодо Іванова, дивлячись на його «Марію Магдалину».

Повний захвату лист Гоголя нічого не сказав про цей твір ані маляреві, ані навіть досвідченому знавцеві. Теоретики всі одним миром мазані. Граф де-Кенсі написав дуже добрий трактат про Юпітера Олімпійського, статую Фідія. Видав його in folio, препишно для свого часу (на початку цього століття) і, якби не додав до свого розкішного видання рисунків, митці подумали б, що душа самого великого Фідія промовляє устами натхненного графа. Та незграбні зрадники-рисунки попсували всю справу. Як після цього вірити цим натхненним теоретикам? Говорить нібито й те, що треба, а робить чорт-зна-що. Шановному графові, мабуть, подобались ці бридкі рисунки, коли він додав їх до свого вченого трактату.

Який би я був радий, коли б картина Іванова збила моє упередження. До колекції моїх майбутніх естампів à la aquatinta приєднався б іще один розкішний естамп.

Про картину Моллера «Іван Богослов проповідує на острові Патмосі підчас свята вакханалій», про яку я випадково прочитав у «Русском инвалиде», що вона публічно виставлена в Петербурзі на користь ранених у Севастополі – не знаю чому, я маю ліпшу думку про картину Моллера, ніж про многолітній твір Іванова.