7 липня

Тарас Шевченко

Сьогодні бачив у сні Москву; не зустрів нікого із знайомих – і храма Спаса не бачив. Був на Красній площі – і Василя Блаженного не бачив. Шукав у гостиннім дворі іванівського полотна на сорочки – і не знайшов. Так і прокинувся. Прокинувшись, я, як звичайно, загрів свій чайник, всипав чаю й почав витирати шклянку, коли прибігає до мене мій «дядька» й оголошує мені наказ фельдфебеля, щоб я негайно прибув припасувати муніцію. – «Та ж її недавно припасовували», – кажу я. – «Не можу знати, наказано», – відповідає він. І так ради неділі не пощастило мені чаєм поласувати. Приходжу до форту й довідуюсь, що вчора прийшов якийсь татарин із Астрахані з казенним провіантом і пустив чутку, що наприкінці серпня місяця в Астрахані чекають великого князя Костянтина Миколаєвича і що з цієї нагоди в Астрахані чинять великі приготування до зустрічі Августійшого гостя. Капітан Косарев, що завідує двома ротами першого батальйону, притьмом узяв на розум, що робити і, щоб не набратися сорому, вчора ж таки за допомогою писаря Петрова призначив почесну варту, до якої за протекцією писаря Петрова був зачислений і я. Це морочливе завдання сяк-так було вирішене вдосвіта, а на світанку (не вважаючи на неділю) наказано припасувати муніцію і, як буде готова, вивести людей на перегляд перед теляче лице капітана Косарева й вірного його сподвижника писаря Петрова.

Сказано – зроблено: до сьомої години все було готове. У повній муніції вивели людей на полянку, в їх гурті й мене. У сьомій годині з’явився сам капітан Косарев у всій своїй ослячій величі і після гордовитого привітання підійшов просто до мене, милостиво ляснув мене по плечі і сказав: – «Що, брате, одставка? Ні! Ми ще з тебе зробимо взірцевого правофлангового, а потім із Богом!». І тут же наказав капральному єфрейторові зайнятися зо мною маршируванням і вправами з рушницею годинки з чотири в день. Я жахнувся, почувши цей милостивий наказ. От тобі й безтурботна самота на городі!

Той самий татарин разом із фактурою привіз комендантові лист із Астрахані, в якому його повідомляють, що адмірал Васильєв одержав вістку з Петербургу, щоб Його Високості в Астрахані не чекали і, значить, не тремтіли. Комендант, довідавшись про розпорядження запобігливого капітана Косарева, втер йому носа і навіть загрозив йому гауптвахтою, коли він і надалі осмілиться турбувати людей без його відома. На тому все й скінчилось. І я, мов нічого й не було, встав сьогодні, як звичайно, в третій годині ранку, загрів свій чайник, оправив нове перо і записав цей неймовірний казус до моєї вірної Хроніки. Господи, чи настане нарешті для мене година визволення? Чи настануть коли-небудь для мене ті блаженні дні, коли я буду читати ці гидкі правдиві оповідання, як неправдивий сон, як небувалу небилицю?