3 липня

Тарас Шевченко

Сьогодні вві сні бачив я Лазаревського. Нібито він приїхав за мною до форту, і, не зважаючи на мої доводи, що мені не можна покинути форту без перепустки, вивіз мене силоміць, не дозволивши попрощатись навіть із Мостовським. Незабаром опинились ми в якомусь російсько-татарсько-німецькому місті, подібному до Астрахані. І верблюди, і англізовані коні по вулиці ходять, і фонтани б’ють, і кумис продають, і фабрика цигарок, і театр… нарешті – вечір, ніч… Лазаревський сховався. Шукаю його, питаю і прокидаюсь… Прокинувшись, я зрадів, що це тільки сон і що я, хвалити Бога, не дезертир. А то б ізнов мене озброїли літ на десять «за престол и отечество». Треба буде зайти до сотника Чеганова – подивитись до сонника, що означає бачити вві сні самовільний вихід.

Сьогодні, себто 4 липня, коли я, як звичайно, встав у третій годині, загрів свій чайник, налив шклянку чаю і взявся за перо, почали збиратись дощові хмарки. А за кілька хвилин пішов тихий, меланхолійний дощик. І я, покинувши всяке писання та мрії, милуюся цим прекрасним і тут надзвичайно рідким явищем. Вітер – з Астрахані, себто норд-вест. Можна сподіватися, що дощик припустить і задлиться за південь. Яка б була благодать для цієї безводної пустині!