16.02.1858 р. До Я. Г. Кухаренка
Нижній Новгород | 1858. |
Батьку отамане кошовий!
Письмо твоє од 7 августа того року із Єкатеринодара получив я 10 февраля сього року, аж у Нижньому Новгороді. Полого шукало-таки воно мене немало часу та спасибі, що хоч коли-небудь, а все-таки найшло. А то вже я не знав, що й думать про тебе. Думав уже, нехай Бог милує, чи не занапастив ти де-небудь своєї доброї голови на тому іродовому Кавказі. А тепер, слава Богу, бачу, що ти живий і здоровий і з жінкою, і з діточками своїми. Нехай їх Бог ховає на многі літа! У мене була думка пробраться до тебе на хутір, – та ба! так думкою і осталась. Од 16 мая до 2 августа не давали знать із корпуса в укрепление о тій свободі. От катові! іродові душі! Мало їм було десяти літ. Кров холоне, як згадаю.
3 августа вирвався із того каторжного укрепления і через море Волгою прямував на столицю. Я боявся застрять у тебе до осені. В Нижньому мене спинили, заказано, бачиш, мені в'їжджать і жить в столиці. Отаке-то лихо! Помилували, та тілько до половини. Сів у цьому поганому Нижньому та й досі сижу. Приїздив до мене на святки колядувать старий Щепкін, спасибі йому. Думаю оце поїхать до його під Москву в село Никольське, та може там і до літа останусь, а літом, якщо не пустять У Пітер, то чкурну в Харков, а з Харкова, як Бог поможе, то і на Чорноморію. Я до неї коли-небудь, а таки доберусь, до тієї Чорноморії.
Нема в мене тепер нічого такого доброго послать тобі прочитать з товариством, хіба оці «Долю», «Музу» та «Славу», я оце недавно скомпоновав їх, не знаю, як вони тобі подобаються.
Доля. І.
Муза. II.
Слава. III.
Скомпоновав ще я тут з нудьги одну штуку, поему «Неофіти», нібито із римської історії. Але вона ще не вироблена, тим і не посилаю. Як викончу, то пришлю. А поки що оставай[ся] здоровий, мій батьку отамане, мій друже єдиний, не покидай мене, сердешного сироту
Т. Шевченка.
Целую твою стару пані і твоїх молодих діточок. Як будеш писать, то пиши на ім'я М. С Щепкіна. Я маю до його їхать.
Примітки
Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 77, № 127, арк. 26 звор. – 27). Припущена в цій копії помилка: «може тим і до літа останусь» виправляється за першодруком: «може там і до літа останусь». У тексті листа відновлюється (за першодруком) пропущене в копії М. О. Дикарєва речення.
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. – № 10. – С. 11 – 12) з цензурними купюрами та змінами.
Повністю опубліковано в газеті «Кубанские областные ведомости» (1899. – 30 квітня) за копією М. О. Дикарєва.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 425 (з помилкою в ініціалах адресата: «Т. Я. Кухаренке»).
Датується за згадкою в щоденнику Шевченка від 16 лютого 1858 р. про відправлення поштою цього листа та листа до С. Т. Аксакова від 16 лютого 1858 р.
Відповідь на лист Я. Г. Кухаренка від 7 серпня 1857 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 84 – 85].
Письмо твоє од 7 августа того року із Єкатеринодара… – Лист Я. Г. Кухаренка від 7 серпня 1857 р., надісланий до Новопетровського укріплення, не застав там адресата. Шевченко одержав його в Нижньому Новгороді разом із листом І. О. Ускова від 7 січня 1858 р. У щоденнику 10 лютого 1858 р. Шевченко відзначив:
«Получил письмо от кошового батька Я. Кухаренка от 7 августа. Оно из Екатеринодара прогулялось через Новопетровское укрепление и Оренбург и только сегодня достигло своей цели… Кухаренко не знал о моей резиденции».
…чи не занапастив ти де-небудь своєї доброї голови на тому іродовому Кавказі. – У цей час тривали кровопролитні бої царських військ з кавказькими горцями.
У мене була думка пробратися до тебе на хутір. – Серед маршрутів, якими Шевченко мріяв повернутися із заслання, був і такий:
«…я расположил было мое путешествие таким образом. Через Кизляр и Ставрополь проехать в Екатеринодар прямо к Кухаренку. Насмотревшись досыта на его благородное выразительное лицо, я думал проехать через Крым, Харьков, Полтаву, Киев в Минск, Несвиж и, наконец, в село Чирковичи и, обняв своего друга и товарища по заключению Бронислава Залецкого, через Вильно проехать в Петербург» (див. запис у щоденнику від 13 червня 1857 р.).
Од 16 мая до 2 августа не давали знать із корпуса в укрепление о тій свободі. – Лист начальника III відділу В. А. Долгорукова до військового міністра М. О. Сухозанета про увільнення Шевченка від військової служби датовано 25 січня 1857 р., розпорядження царя Олександра II про увільнення від військової служби, встановлення над Шевченком поліційного нагляду, заборону йому в’їзду до столиць і проживання в них – 1 травня 1857 р. Командир Оренбурзького Окремого корпусу В. О. Перовський сповістив про це начальника 23-ї піхотної дивізії X. В. Глухова 28 травня 1857 р., командуючий 1-м лінійним батальйоном О. Г. Михальський віддав розпорядження ротному командиру Є. М. Косареву 26 червня 1857 р., а той довів його до відома коменданта Новопетровського укріплення І. О. Ускова 29 липня 1857 р. 31 липня 1857 р. І. О. Усков видав Шевченкові карантинне свідоцтво на в’їзд до Астрахані, 1 серпня 1857 р. – квиток на прямий проїзд до Петербурга [Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. – с. 278, 282 – 284].
3 августа вирвався із того каторжного укрепления… – Шевченко виїхав рибальським човном з Новопетровського укріплення до Астрахані ввечері 2 серпня 1857 р. (див. запис у щоденнику від 5 серпня 1857 р.).
В Нижньому мене спинили… – Прибувши до Нижнього Новгорода, Шевченко дізнався про заборону йому в’їзду до столиць. Завдяки допомозі нижегородських та петербурзьких друзів йому вдалося уникнути повернення до Оренбурга, а згодом домогтися дозволу проживати в Петербурзі.
Я до неї коли-небудь, а таки доберусь, до тієї Чорноморії. – Здійснити цей намір Шевченкові не судилося.
…хіба оці «Долю», «Музу» та «Славу»… – Автограф триптиха, надісланий Я. Г. Кухаренкові, та листа до нього від 16 лютого 1858 р. нині не відомий.
М. М. Павлюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 162 – 163 (текст), с. 442 – 444 (примітки).