Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

9 – 10.02.1858 р. До М. С. Щепкіна

Нижній Новгород 10 февраля 1858.

І. Доля

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене маленького за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку.

– Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, – ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма,

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли, у нас нема

І йоти кривди за собою!

Ходімо ж, доленько моя,

Мій друже щирий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава…

А слава – заповідь моя!

II. Муза

І ти, пречистеє, святеє,

Ти чадо неба молодеє,

Мене ти в пелену взяла,

І геть у поле однесла.

І на могилі серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим повила.

І колихала, і співала,

І чари діяла… і я…

О чарівниченько моя!

Мені ти всюди помагала!

І всюди, зоренько моя,

Ти непорочною сіяла.

Не помарніла в чужині

В далекій неволі,

У кайданах пишалася,

Як квіточка в полі.

Із казарми смердячої

Чистою, святою

Вилетіла, як пташечка,

І понадо мною

Полинула, заспівала

Тихесенько, мило…

Мов живущою водою

Душу окропила.

І я живу, і надо мною

Своєю Божою красою

Витаєш ти, мій херувим,

Золотокрилий серафим!

Моя порадонько святая,

Моя ти доле молодая!

Витай зо мною уночі,

І вдень, і звечера, і рано,

Не покидай мене, учи,

Учи неложними устами

Хвалити правду.

Поможи Молитву діяти до краю.

А як умру, моя святая!

Не кинь мене. А положи

Свого ти сина в домовину

І хоть єдиную сльозину

В очах безсмертних покажи.

III. Слава

А ти, циндре, орендарко,

Перекупко п'яна!

Де ти в чорта забарилась

З своїми лучами?

У Версалі над злодієм,

Мабуть, розпустила…

Чи з ким іншим мизкаєшся

З нудьги та з похмілля?

Сідай лишень коло мене

Та витнемо з лиха!

Гарнесенько обіймемось,

Та любо, та тихо

Поцілуємось… Та й теє…

Та й поберемося,

Моя крале мальована!

Бо я таки й досі

Волочуся за тобою.

Ти хоч і пишалась,

І з п'яними королями

По шинках шаталась,

І курвила з солдатами

Під Севастополем…

Та мені про те байдуже…

Мені, моя доле,

Дай хоч глянути на тебе,

І, і пригорнутись

Під крилом твоїм. І любо

З похмілля заснути.

9 февраля 1858.

Друже мій єдиний!

Яка оце тобі сорока-брехуха на хвості принесла, що я тут нічого не роблю, тілько бенкетую. Брехня. Єй же богу, брехня! Та й сам таки подумай гарненько. Хто ж нас шануватиме, як ми самі себе не шануєм? Я ж уже не хлопець нерозумний. І од старості, слава Богу, ще не одурів, щоб таке вироблять, як ти пишеш. Плюнь, мій голубе сизий, на цю паскудну брехню і знай, коли мене неволя і горе не побороло, то сам я не звалюся. А тобі велике, превелике спасибі за щирую любов твою, мій голубе сизий, мій друже єдиний. Я аж заплакав на старість, як прочитав твоє письмо, полное самой чистой, некупленной любви. Ще раз спасибі тобі, моє серце єдинеє!

Я послав тобі письмо харковського директора. Тетяся цілує тебе, як батька рідного, і просить, щоб ти робив з нею, як тебе

Бог навчить. На Варенцова нема надії. Дерево, та ще й дубове. Оставайся здоров, мій милий друже. Незабаром прибуду до тебе, а поки що люби мене, оклеветанного твоего щирого друга

Т. Шевченка.

10 февраля 1858.

Хоча ти і не велів, а я таки не втерпів, чмокнув сегодня разочок нашу любую Тетясю. Чмокни гарненько за мене благородного Сергея Тимофеевича.


Примітки

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 8).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1885. – № 2. – С. 334), де вміщено без тексту триптиха та з помилковим визначенням адресата: «До М. О. Максимовича».

Вперше введено до збірника творів (помилково – як лист до М. О. Максимовича) у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. – СПб., 1911. – Т. 2. – С. 423.

Перші три сторінки автографа займає триптих «Доля», «Муза», «Слава», текст якого має різночитання з остаточним у «Більшій книжці» і має дату «9 февраля 1858», на четвертій – лист з датою «10 февраля 1858».

Відповідь на лист М. С. Щепкіна від 6 лютого 1858 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 106 – 108].

М. С. Щепкін відповів на цей лист близько 15 лютого 1858 р. [див.: Там само. – с. 110 – 111].

Яка оце тобі сорока-брехуха на хвості принесла, що я тут нічого не роблю, тілько бенкетую. – Відповідь на дружнє застереження М. С. Щепкіна в листі від 6 лютого 1858 р.: «Ти, кажуть, друже, кутнув трохи? Никакая пощечина меня бы так не оскорбила. Бог тебе судья! Не щадишь ты и себя, и друзей твоих» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 108]. 11 лютого 1858 р. Шевченко записав у щоденнику: «М. С. Щепкин с сокрушением сердца пишет мне о моем безалаберном и нетрезвом существовании… Благодарю тебя, мой старый, мой добрый, но чем тебя разуверить, не знаю». Можливо, на доказ того, що в Нижньому Новгороді він не припиняє поетичної роботи, Шевченко надіслав М. С. Щепкіну в цьому листі свій щойно створений триптих, записаний до щоденника 9 лютого 1858 р.

Я послав тобі письмо харковського директора. – Лист І. О. Щербини до Шевченка нині не відомий. М. С. Щепкін, сповіщаючи, що «получил твое письмо и приложенное при нем письмо Щербины» й одразу ж надіслав до Харківського театру репертуар і умови К. Б. Піунової, водночас застерігав її від нерозважного переїзду до Харкова [Листи до Тараса Шевченка. – с. 110 – 111].

Варенцов – О. П. Варенцов.

Сергей Тимофеевич – С. Т. Аксаков,

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 158 – 161 (текст), с. 440 – 441 (примітки).