15 – 17.01.1858 р. До М. С. Щепкіна

Друже мій єдиний! Чи ти угамувався вже хоч трохи з своїм бенефісом? Якщо вже зовсім упорався і маєш час неробочий, то я тебе попрошу зробить ось що.

Твоя і моя люба Тетяся Піунова хоче покинуть Нижній Новгород, і добре зробить, їй тут погано, воно тут захрясне і пропаде, як щеня в базарі. Шкода буде такого молодого добра. Я їй порадив виїхать в Харков, і воно раде виїхать, так от що мені на горенько, у Харкові нема у мене ні одного доброго і можного знакомого чоловіка, а в тебе певне єсть там такий чолов'яга. Дуже добре зробив би, якби ти йому гарненько написав та попросив од себе, щоб нашу любую Тетясю там не занехаяли. А з неї, ти сам здоров бачив, і тепер уже артистка, а що ж то з його буде, [як] попотреться та попомнеться меж хорошими та добрими людьми? Алмаз! Ей-богу, алмаз! Сам здоров побачиш, що алмаз.

Воно з даром Божим, а до того розумненьке, слухняне і трудяще. І якщо Бог не поможе йому вилізти на світ Божий із цього старовірського гнилого болота, то воно так захрясне і зогниє. А нам з тобою гріх буде.

Воно тут получає 25 рублів в місяць і два бенефіса в год. А на сей год лукавий Варенцов і того не хоче дать, бо бачить, що нікуди їй, сердешній, дітись. Велика сем'я її, небогу, осіла, а то б вона і сама собі, розумна, найшла шлях-дорогу до раю. Нам колись добрі люде помагали, поможемо ж і ми тепер посильно, друже мій єдиний! Я вже написав і послав епістолію до директора Харьковского театра, а якби ще ти од себе до його вчистив, то, може б, з того пшона зробилася б каша. А воно аж плаче та просить тебе, щоб ти укрив її своєю великою славою. Зроби ж так, як воно і я тебе прошу, мій голубе сизий!

Позавчора я получив не письмо, а просто панегірик от Сергея Тимофеевича. Якби я хоч трошки дурніший був, то я б учадів од його панегірика, а то, слава Богу, видержав. Поцілуй його, доброго, благородного, тричі за мене. Та напиши мені його адрес, бо він, мабуть, забув написать мені свій адрес. Я тепер день і ніч сижу та переписую вторую часть тії самої повісті, що я з тобою послав Сергею Тимофеевичу. Як кончу, то зараз і пришлю. Незабаром получиш ти од Куліша мої «Неофіти». Тілько се така штука, що дрюковать її тепер не можна, а колись згодом її ще треба доробить.

18 генваря.

Тілько що хотів написать прощай, голубе мій сизий, нехай тобі Бог помагає, аж гульк – несуть твоє письмо од Брилкіна. Я і перо положив. Та оце вже сегодня заходився знову писать. Спасибі тобі, моє серце, за клопоти по лотереї, як збереш гроші, то пришли на ім'я Брилкі[на], у мене тепер в кишені пусто, аж гуде. Із Пітера мені пишуть, що я недовго сидітиму в Нижнем. Чи так, чи іначе, а я дальше поста не всижу. Чкурну до тебе в Никольское та й захожусь спасаться, бо мені тут нічого робить. Спасибі тобі, що пооддавав мої письма. Поцілуй ще раз Сергея Тимофеевича і княжну Репнину. А тебе цілують други твої Дорохова, Голынская, Брылкін, а Тетяся Піунова аж тричі. А я аж десять раз та все в твою розумну благородну лисину, мій єдиний друже! Ще раз прошу тебе, моє серце, напиши, до кого знаєш, в Харков. Оставайся здоров, мій друже єдиний, нехай тобі Бог помагає во всех твоих добрых начинаниях, не забувай щирого твого друга

Т. Шевченка.

Сердечне дякують тобі за портрети Брылкін, Дорохова, Голынская і Піунова. А я для себе сам колись нарисую.

Примітки

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 242). Дати в автографі: «1858. 17 генваря» та «18 генваря».

Вперше надруковано в книжці: Шевченко та його доба. Збірник перший. – К., 1925. – С. 194 – 195.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. – К., 1929. – Т. 3. – С. 142 – 143.

Друга частина листа є відповіддю на лист М. С. Щепкіна від 15 січня 1858 р. [Листи до Тараса Шевченка. – С. 101].

Лист написано в два прийоми, про що свідчить автограф і авторське датування двох його частин: «1858. 17 генваря» та «18 генваря». Однак обидві ці дати потребують уточнення, оскільки суперечать записам у щоденнику Шевченка. Цей лист до М. С. Щепкіна та одночасно написаний лист до директора Харківського театру І. О. Щербини згадано там під датою 15 січня: «сегодня же я написал и директору Харьковского театра и моему великому другу». Одержання листа від С. Т. Аксакова відзначено в щоденнику 13 січня 1858 р., згадка в коментованому листі, що його одержано «позавчора», теж свідчить, що Шевченко писав до М. С. Щепкіна 15 січня. Однак того дня лист не був закінчений. 16 січня Шевченко відзначив це в щоденнику, згадавши й про одержання листа М. С. Щепкіна від 15 січня 1858 р.:

«Только что хотел заключить письмо моему великому другу, да вспомнил, что сегодня не почтовый день. Оставил послание и принялся за “Матроса” […] Вечером возвратился я из театра и нашел у себя письмо моего гениального друга. И хорошо, что я своего письма не кончил».

Із запису в щоденнику наступного дня видно, що розпочатий 15 січня лист до М. С. Щепкіна закінчено й відправлено 17 січня 1858 р.: «Окончил неоконченное письмо, отправил на почту и принялся за “Матроса”». На цій підставі, всупереч авторському датуванню в автографі, лист до М. С. Щепкіна датується: 15 – 17 січня 1858 р.

Чи ти угамувався вже хоч трохи з своїм бенефісом? – Бенефіс М. С. Щепкіна в Малому театрі відбувся 13 січня 1858 р. У цьому спектаклі М. С. Щепкін уперше виконав ролі Жакара в комедії Л.-П.-Н. Фурньє «Жакар, або Жакардів верстат» та Покровського в комедії П. П. Барсова «І радий би повірити». Відгук про цю виставу зберігся в щоденнику російського історика й фольклориста О. М. Афанасьева:

«Вчера был бенефис Щепкина, давали “Жакардов станок”, пиеса начистоту французская, т. е. сшитая на живую нитку с мелодраматическими вставками; но в ней ясно слышится демократическая струнка […] Щепкин был недурен, но он видимо стареет» [Гриц Т. С. М. С. Щепкин: Летопись жизни и творчества. – М., 1966. – С. 620 – 621].

…Піунова хоче покинуть Нижній Новгород… Я їй порадив виїхать в Харков… – Як свідчить запис у щоденнику від 14 січня 1858 р., ця розмова Шевченка з К. Б. Піуновою відбулася того ж дня:

«Сегодня случайно зашел я к Пиуновой, речь зашла о конце ее театрального года, о возобновлении контракта. Ей, бедняжке, ужасно не хочется оставаться в Нижнем, а не знает, куда девать себя […] В таком ее горе я предложил ей посильные услуги. Я напишу письмо директору Харьковского театра и буду просить Михайла Семеновича Щепкина о ее заступничестве».

Варенцов – О. П. Варенцов.

Велика сем’я її, небогу, осіла… – К. Б. Піунова мала, крім батька та матері, три сестри й брата (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 583, арк. 2).

Я вже написав і послав епістолію до директора Харьковского театра… – Лист Шевченка до Щербини Івана Олександровича (1821 – 1869) не відомий.

Позавчора я получив не письмо, а просто панегірик от Сергея Тимофеевича. – Лист від С. Т. Аксакова, одержаний Шевченком 13 січня 1858 р., нині не відомий. Про зміст його можна скласти уявлення із запису в щоденнику Шевченка від 13 січня 1858 р.:

«Самое любезное, самое сердечное письмо. В заключение любезностей он пишет, что “Матрос” мой, наконец, пошел в ход, он передал его Каткову, редактору “Русского вестника”».

…тії самої повісті, що я з тобою послав Сергею Тимофеевичу. – Йдеться про повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», первісна редакція якої була написана в Новопетровському укріпленні й мала назву «Матрос, или Старая погудка на новый лад».

Незабаром получиш ти од Куліша мої «Неофіти». – Див. примітку до листа до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р.

Спасибі тобі, моє серце, за клопоти по лотереї… – У листі від 15 січня 1858 р. М. С. Щепкін сповістив Шевченка: «Рисунки твои на днях будут разыграны в лотарею» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 101]. М. С. Щепкін узяв з собою при від’їзді з Нижнього Новгорода цикл з десяти малюнків сепією, виконаних улітку 1856 р. [Паламарчук Г. П. Історія десяти малюнків // Україна. – 1959. – № 5. – С. 9].

Чкурну до тебе в Никольское… – Див. лист до М. С. Щепкіна від 4 січня 1858 р. та примітку до нього.

Спасибі тобі, що пооддавав мої письма. – Йдеться про листи до С. Т. Аксакова та М. О. Максимовича від 4 січня 1858 р., надіслані М. С. Щепкіну через П. А. Овсянникова для передачі адресатам. У листі від 15 січня 1858 р. Щепкін сповіщав: «Оные в тот же день им доставлены» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 101].

А тебе цілують други твої Дорохова, Голынская, Брилкін… – Йдеться про нижегородських знайомих Шевченка і М. С. Щепкіна: Дорохову Марію Олександрівну (1811 – 1867), начальницю Нижегородського інституту шляхетних дівчат з 1856 по 1864 рр., відому своїми зв’язками з родинами кількох засланих декабристів; Голинську Парасковію (Поліну) Михайлівну (1822 – 1892), племінницю дружини нижегородського військового губернатора О. М. Муравйова, різнобічно освічену жінку з широкими театральними та музичними інтересами; Брилкіна Миколу Олександровича, людину глибокої культури й прогресивних поглядів.

Сердечне дякують тобі за портрети… – Йдеться про портрети М. С. Щепкіна, прислані ним Шевченкові разом із листом від 1 – 3 січня 1858 р. [Листи до Тараса Шевченка. – С. 100]. 5 січня 1858 р. Шевченко записав у щоденнику:

«Возвратился почталион из Москвы, который сопровождал Михайла Семеновича. Привез мне от него письмо и четыре экземпляра своего портрета для раздачи своим нижегородским друзьям».

А я для себе сам колись нарисую. – Портрет М. С. Щепкіна Шевченко намалював 16 березня 1858 р., живучи на його квартирі у Москві (див. запис у щоденнику від 16 березня 1858 р.).

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 154 – 155 (текст), с. 432 – 433 (примітки).