216. Бували войни

Василь Доманицький

«Бували войни й військовії свари…»

В Б. теж не рукою Шевченка вписано, а тією, що й попередній вірш. Дата – 26/XI.

Вірш цей попсовано двічі: переписчиком в Б. і в виданнях «Кобзаря».

Одміни.

278, 7: Бували войни і війскові свари, – так стоїть в виданні Романчука. Розуміється, таких наголосів, яких наставив д. Романчук, жодним чином не може бути, бо війна – войни, а свара – свари. Правда, текст д. Романчук узяв з Празького Кобзаря, але там наголосів немає ніяких. Видавці ж Празького Кобзаря не уважно вчиталися тут в текст Б., бо там зовсім ясно стоїть:

Бували войни й війсковії свари: –

і в тому, щоб робити якісь незвичайні наголоси, немає ані найменшої потреби.

Після свари в Б. стоїть (:), – поясняється, які ж то, кого із ким войни та свари, а після Кочубеї – нагаї в Б. стоїть не (;), а (:).

– 12: жеруть і тлять, – хоча в Б.: жруть, але це вже безперечно помилка переписувача. Цей самий переписувач ще більшу помилку зробив далі, в рядку 14: зелені нарости ростуть… В Празькому Кобзарі після нарости стоїть (?). бо видавці «Кобзаря» поставили це слово самі через те, що в Б.: зелене коріння ростуть… Ясно, що в автографі було ростуть (тяжко було сплутати з росте), а коли ростуть, то очевидно не коріння знов же: зелені коріння (з наголосом на i) ростуть – теж був би nonsens і граматичний, і логічний. Та коли б навіть і логіка позволяла ужити зеленого коріння, то цього неможливо було б допустити через те, що вже в попередньому рядку:

А од коріня [в Б.: коріння (!)] тихо, любо.

Скоріш усього, що переписувач прочитав нарости за І коріння…

278, 7 зн.: крапива, – в Б.: кропива,

– 4 зн.: гній, – в Б.: гній (, –).

– 2 – 1:

А ми помолимося Богу

І небагатиї й невбогі, –

в Б. ми опущено (так надруковано і в Празькому «Кобзарі») але це дуже схоже на помилку, бо не стає одного склада, а в останньому рядку в Б. немає й. В Празькому поставлено: й… І це мабуть помилка.

Таким чином, не маючи власноруччя Шевченка, не можемо виправити кілька сумнівних, непевних рядків в цьому віршові.

Коли не помиляюся, переписувач цей – це хто інший, як Михайло Лазаревський, якому Шевченка подарував ще в р. 1858 свій «Дневник» і взагалі приязно до нього відносився.

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 363 – 364.