206. Саул
Василь Доманицький
Дата під цією поезією в автографі – 13/Х. В Празькому Кобзарі в примітках подано варіанти з якогось «першого рукопису».
Одміни:
203, 20 зн.: у нас, – в 1 рукописі: і в нас.
– 18 – 17:
Свої ягнята і телята
На полі вольнім вольно пас, –
в 1 рукописі:
Свою худобу пастирь пас
В своїм степу, в своєму раї.
– 14 – 13:
Пасе, і доїть, і стриже
Свою худобу та співає, –
в 1 рукописі:
пасе собі, пасе-пасе,
Та хвалить Бога, та співає
– 12: царя, – в 1 рукописі: цари.
– 11: з законами, – в Б. зразу було: я дружинами, а в 1 рукописі:
3 дружинами, з огнем, з ножами,
3 жерцями, з книгами, з войсками.
204, 5: (неначе наші панотці), – в 1 рукописі: (Мов наші ченчики – ченці).
– 6: в храмах, пагодах, – в Б.: в нагодах.
– 8: І царі, – в 1 рукописі:
От-царі,
Росли собі царі, росли.
Повиростали вже чимало.
– 11: поклонялись, – в Б.: покланялась.
– 15: попросили, – в 1 рукописі: і просили.
– 16: таки старого, – в 1 рукописі: пророка старця.
– 18: старий, – в 1 рукописі: таки.
– 19: отож премудрий, – в 1 рукописі: святний, старенький.
– 5 зн.: та промовляли, – в 1 рукописі: та дивувались.
205, 3: престол із золота кує, – а далі в 1 рукописі для рядків 4 – 10 такий варіант:
І гвардію на караул.
Муштрує сам. І одинокий
В порфирі довгій і широкій,
Серед гарема царь Саул,
Зробивши сам на караул
Та й одурів.
В Б. після слів «кедрові світлиці» стояло зразу, але закреслено:
Кує із золота престол,
А чабанам кує закон
З… (зовсім замазане слово), і в широкополій.
– 14: Самодержавець господар, – в 1 рукописі: І господарь і государь.
– 15: сердешний, – в 1 рукописі: сьогодні.
– 15 зн.: смутниї пастирі, – в 1 рукописі: вельможі-пастирі.
– 12: не гомонить, – в 1 рукописі: і не кричить.
– 4 – 1 знизу, од слів «І Саул» і до краю та «Оттож вельможі й» на стр. 206 – в автографі Б. немає зовсім. Звідкіля їх узято в Празькому Кобзарі – не відаю, – може з 1 рукопису?
206, 3: отрокам, – в 1 рукописі: лакеям.
– 5: у сінях царських. Заревла, – в 1 рукописі: У царських сінях. Заревли.
– 6: Сивоборода, волохата, – в 1 рукописі: Сивобороді, волохаті.
– 7: рідня Саулова пузата, – В І рукописі: Вельможі – пастирі пузаті
– 8: та й гусляра ще, – а в Б. і в Празькому Кобзарі: Та ще й гусляра. Кому і для чого потрібно було робити перестановку?
– 12 зн.: гусляря, – в Б.: гусляра.
– 11 – 10:
Трохи не вбив, не розтоптав
Як ту гадюку –
тут теж не зовсім до ладу вийшло. В Б. і в Празькому Кобзарі кінчається рядок 11 на словах: Трохи не вбив, – а далі «не розтоптав, як ту гадюку» – немає. Очевидно, як знати з варіанта і рукопису, слова ці узято звідти, і узято без усякої потреби з гіршої редакції а до того ж переіначивши: яко гадюку» – на: як ту гадюку. Краще було б, як на мене, зовсім не втягати в текст цього додатку, а лишити текст так, як Шевченко виправив в автографі Б., тобто: Трохи не бив. Як би він знав (у д. Романчука він викинув, бо в 1 рукописі немає). В 1 рукописі цей рядок, як уже згадувалося, читається: Яко гадюку. Як би знав.
– 9: яке то лихо з його вийде, – в 1 рукописі: якеє лихо на світ вийде.
– 8: лукавого, – в 1 рукописі: поганого.
– 7 – 6 – з цим рядком і дальшим вийшла помилка іще у Празькому «Кобзарі» (опущено чомусь цілий рядок «І ядовитую б ростер», – мабуть через недогляд), а через це в тексті сталася плутанина, яку д. Романчук заходився лагодити знову таки 1-им рукописом. У нього ці рядки узято просто з 1 рукопису, де, як і у нього, стоїть:
То розтоптав би і розтер
Гадючу слину.
Тим часом зовсім немає потреби в тому, щоб поправляти текст автографа Б. виривками з 1 рукопису, – в ньому стоїть:
То мов гадюку б ростоптав (так і в Празькому Кобзарі)
І ядовитую б розтер… (опущено в Празькому Кобзарі)
Тепер уже являється і рифма до суміжного: тепер, – і позичатися в 1 рукописі немає для чого.
– 2 – 1 зн., – ці рядки в 1 рукописі мають варіант:
І досі дуріють царі, –
І поки горе на землі.
В автографі Б. в останньому рядку ясно написано: висяця царі. Зазначую це для того, що д. Романчук не певен в цьому слові, і навіть ставить питання, чи не бісяться? Як на мене, – висяться дуже зрозуміло: що ж до бісяться – то цього не може бути навіть через те, що хоч і єсть слово біснуватий, але глагол в такім разі був би тільки казяться…
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 358 – 360.