Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Ісаія. Глава 35

Тарас Шевченко

(Подражаніє)

Радуйся, ниво неполитая!

Радуйся, земле, не повитая

Квітчастим злаком! Розпустись,

Рожевим крином процвіти!

І процвітеш, позеленієш,

Мов Іорданові святиє

Луги зелені, берега!

І честь Кармілова і слава

Ліванова, а не лукава,

Тебе укриє дорогим,

Золототканим, хитрошитим,

Добром та волею підбитим,

Святим омофором своїм.

І люде темнії, незрячі,

Дива Господнії побачать.

І спочинуть невольничі

Утомлені руки,

І коліна одпочинуть,

Кайданами куті!

Радуйтеся, вбогодухі,

Не лякайтесь дива, –

Се Бог судить, визволяє

Долготерпеливих

Вас, убогих. І воздає

Злодіям за злая!

Тойді, як, Господи, святая

На землю правда прилетить

Хоч на годиночку спочить,

Незрячі прозрять, а кривиє,

Мов сарна з гаю, помайнують.

Німим отверзуться уста;

Прорветься слово, як вода,

І дебрь-пустиня неполита,

Зцілющою водою вмита,

Прокинеться; і потечуть

Веселі ріки, а озера

Кругом гаями поростуть,

Веселим птаством оживуть.

Оживуть степи, озера,

І не верствовії,

А вольнії, широкії,

Скрізь шляхи святії

Простеляться; і не найдуть

Шляхів тих владики,

А раби тими шляхами

Без ґвалту і крику

Позіходяться докупи,

Раді та веселі.

І пустиню опанують

Веселії села.

25 марта 1859


Примітки

Джерела тексту:

фрагменти первісного тексту, опубліковані в кн.: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К., 1907. – С. 324–325, за чорновим автографом на офорті Шевченка з картини І. І. Соколова «Приятелі», нині не відомим;

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 235–236).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в чистовому автографі: «25 марта 1859».

Датується за чистовим автографом: 25 березня 1859 р., С.-Петербург

Первісний автограф було написано на офорті з картини І. І. Соколова «Приятелі», виконаному Шевченком на початку (не пізніше 16) березня 1859 р. За свідченням В. М. Доманицького, автограф був написаний «олівцем… з великими поправками» і мав, крім того, «також кілька поправок чорнилом – значно пізніших» [Див. Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К, 1907. – С. 325]. В. М. Доманицький ознайомився з автографом у серпні 1906 р., коли його «виставлено було в вітрині писчебумажного магазина Буймистрова, у Києві, на Фундуклеївській [нині Б. Хмельницького. – Ред.] вулиці» [Там само]. Можна гадати, що за цим чорновим, правленим автографом твір переписано з деякими новими виправленнями до «Більшої книжки». Як відзначав В. М. Доманицький, «в автог[рафі] «Б[ільшої книжки]» мало не все так, як у поправленому цьому автографі, але єсть кілька й одмін» [Там само].

За чистовим автографом у «Більшій книжці» зроблено список П. О. Куліша (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 87).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. – № 11/12. – С. 2–3), де подано за «Більшою книжкою» під редакційною назвою «Прочитавши главу 35-у Ісаії» та з помилкою в даті: «25 березня 1858».

За першодруком зроблено списки: невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 389–391); в рукописній збірці «Кобзар» 1865, переписаній Дмитром Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, с. 100–102); в рукописній збірці невідомою рукою (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 112, оп. 2, № 471, арк. 48 звор.–49), де закінчення вірша (рядки 29–50) об’єднано з початком (рядки 1–7) вірша «Марку Вовчку».

До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 628–629, де подано за «Більшою книжкою» без назви.

Ісаія – один з великих біблійних пророків – релігійних проповідників і політичних ораторів, які зачіпали в своїх проповідях широке коло не лише культових, а й соціальних та морально-етичних проблем. Викривав відступництво верхівки Іудейського царства від законів бога Яхве, її жадібність і грошолюбство, нещадний визиск безмаєтних, жорстокість до слабких тощо. Погрожував судом і карою Божою, провіщав прихід Месії-рятівника й майбутнє райське життя на землі.

Розділ 35 Ісайї, вільний переспів якого зробив Шевченко, належить до найдавнішої частини книги його пророцтв, що датується другою половиною VIII ст. до н.е. Відштовхуючись від змальованої в Біблії картини пишного буяння природи й одужання немічних у майбутньому земному раю, Шевченко переосмислює й конкретизує її, вносячи в неї актуальні, соціально увиразнені акценти й створюючи таким чином натхненний гімн прийдешній перемозі розкутих від кайданів «рабів німих» над своїми гнобителями.

Крин – лілія, символ чистоти й непорочності.

Йордан – річка в Передній Азії, бере початок у горах Лівану, впадає в Мертве море.

Карміл (Кармель) – гора в Палестині, вкрита пишною рослинністю. Біблійний символ гордої краси.

Ліван – гірське пасмо на півночі Палестини, на межі Іудеї та Сирії, на вершинах якого лежать вічні сніги. Біблійні пророки часто уособлювали в цій назві славу й велич Іудейського царства.

Омофор – наплечний одяг архієрея; тут – взагалі покров.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 283 – 284 (канонічний текст), с. 502 – 503 (варіанти), с. 709 – 711 (примітки).